Для того, щоб завершилася війна, потрібно розпочати діалог – так вважають російські, українські та французькі інтелектуали, які зібралися у Парижі наприкінці минулого тижня. На запрошення французьких колег вони розпочали «діалог про майбутнє примирення і побудову стабільних добросусідських відносин» між Росією і Україною. Заклик до діалогу, що базується на принципі рівноцінності та рівноправності, поваги до державного суверенітету, принципу непорушності кордонів в Європі, верховенство права, свободи совісті і гідності кожної людини, публікує французька газета Libération.
Під закликом до діалогу, який, на думку сторін, варто розпочати зі спірних питань історії, стоять підписи таких відомих в Україні та Росії публічних інтелектуалів та істориків, як Андрій Зубов, Микита Петров, Ольга Седакова, з українського боку є багато церковних істориків – єпископи Борис Ґудзяк та Євстратій Зоря, Олег Турій, філософ Костянтин Сігов, з французького – історики Сесіль Весьє, Корін де Франс та ініціатор зустрічі – французький історик російсько-українського походження Антуан Аржаковський. Він, як cпівдиректор департаменту досліджень політики та релігій Коледжу бернардинів у Парижі, і став організатором цієї зустрічі. Перше запитання до нього було про те, чому він взявся до цієї справи.
Я європеєць, і я бачу, що в Європі є війна, і я не можу нічого не робитиАнтуан Аржаковський
– По-перше, тому що я європеєць, і я бачу, що в Європі є війна, і я не можу нічого не робити. А по-друге, я довго жив і в Росії, і в Україні, і в мене є друзі в обох країнах. Також з обома країнами мене пов’язують родинна історія – мої предки з боку матері жили на півночі, в Архангельську, а потім через Єкатеринбург примандрували до Одеси, яка сьогодні є Україною. А з боку батька мої предки жили у Гродні, а в 19-му столітті переїхали до Криму, до Севастополя, де мій прадід був комендантом Севастопольського порту. Моє коріння і російське і українське. Я жив 17 років у Росії та Україні, і я знаю гарних людей і там, і там, то я почувався, що це мій обов’язок організувати таку зустріч.
Також Коледж бернардинців – це місце, яке хоче встановити діалог між церквою та сучасними інтелектуалами, без заангажованості, але на основі християнської мудрості, тому ми можемо бути тим майданчиком для зустрічей.
Ми маємо у цій справі також непоганий досвід – під час Арабської весни ми провели зустріч між владою та опозицію Тунісу, які зустрілися у тому самому залі, де були сьогодні ми, і домовилися про нову конституцію. І домовленості було досягнуто. Ця група отримала потім Нобелівську премію миру. Ми також є партнерами загальноєвропейського проекту «Платформа європейської пам’яті та сумління», яка об’єднує всі інститути національної пам’яті в Європі і досліджує тоталітаризм і його спадщину.
– У кінцевому документі вашої зустрічі написано, що Ви хочете виробити новий об’єктивний і правдивий підхід до вивчення історичних фактів, з наукової точки зору. Чи Ви вірите у те, що історія може залікувати рани цих двох народів і прибрати камені спотикання з шляху до їхнього діалогу?
Базуючись на історичних фактах, історик має покликання лікувати рани людей, суспільств, націй
– Я вірю, що це місія історії – лікувати рани, і місія історика – не лише боротися проти ідеології, проти брехливих міфів, а мати критичний підхід та знаходити факти. Тому я вважаю, що, базуючись на історичних фактах, історик має покликання лікувати рани людей, суспільств, націй. І якщо історики цього не роблять, то нації не зможуть найти спільної мови і створювати співдружність.
Тому для нас такий важливий європейський досвід франко-німецького примирення, яке розпочали саме історики. Жан де Панж, французький історик, почав говорити про це ще у 1935 році. Потім, після війни, потреба у цьому вже була очевидною для більшої кількості людей. І французам та німцям вдалося подолати такі міфи, які існували довкола фігури Карла Великого. Його і французи, і німці вважали засновником своєї нації, не усвідомлюючи, що він належав до історії обох народів. В результаті ми погодилися, що ми не маємо якихось ексклюзивних прав на його спадщину.
Ці люди не обов’язково будуть в усьому погоджуватися між собою, але вони напевно почують одне одного
Дуже важливо розділити питання пам’яті та історії, а для цього потрібна копітка робота професійних істориків, які мають відповідну освіту, знають мови, в тому числі давні, мають досвід контекстуалізації, критики. Такі історики є, і в Росії, і в Україні, і в західній Європі. Люди, які приїхали на зустріч, – це відомі історики, Андрій Зубов з Москви, Олег Турій з Українського католицького університету зі Львова, владика Борис Ґудзяк – першокласний історик, інші люди, чия репутація підтверджена добрими дипломами, науковими роботами та міжнародною репутацією. Також з Франції: професор Сесіль Весьє – одна з провідних експертів щодо Росії. Ці люди не обов’язково будуть в усьому погоджуватися між собою, але вони напевно почують одне одного.
– Чим їхній підхід до вивчення історії відрізняється від того, що досі панує і в Україні, і, можливо, більшою мірою в Росії?
– Це підхід, який базується на перехрещенні різних поглядів. Це новий антропологічний підхід до історії, який поширений на Заході. Він не базується на геополітиці, на політичних цілях правителів, для нього важливіше знати, як жили звичайні люди, як вони думали, що формувало їхню свідомість у той час, коли вони жили.
– Примирення німців та французів спиралося не тільки і не стільки на роботу істориків – його активно підтримували держави. Хто зможе підтримати цей діалог між росіянами і українцями, коли між двома державами триває війна?
Ми можемо називати речі своїми іменами: якщо є війна, то ми, на відміну від дипломатів, прямо говоримо, що є війна
– Перед від’їздом президента Франції Емманюеля Макрона до Росії я мав можливість зустрітися з ним, бо він консультувався з експертами щодо того, що робити з Росією. І я мав можливість розповісти йому про наш проект, який йому дуже сподобався. Він сказав, що буде добре, щоб ми його розпочали, бо наш діалог передбачає відверту розмову, яку представники держави не можуть мати, бо там є завжди питання сили. А для нас важливо почути одне одного, нам важлива взаємна повага і рівноправність стосунків. І ми можемо називати речі своїми іменами: якщо є війна, то ми, на відміну від дипломатів, прямо говоримо, що є війна.
– Саме так, іде війна. І якщо Ви називаєте речі своїми іменами, то ця війна має агресора, який не збирається іти на жодні поступки, не шукає миру, навіть не визнає своєї участі у війні. Яку перспективу Ви бачите у цього проекту?
– Коли історики, французи і німці, погодилися щодо фактів, деміфологізували свою історію, перестали боготворити владу, бо коли президент для вас – це посередник між Богом і людьми, то це також веде до війни, до імперських проектів, – то потрібно було донести це до решти суспільства. Дуже важливо, щоб суспільство зрозуміло, що є новий наратив, тому важливою є роль засобів масової інформації.
Тут також є добрі приклади, наприклад, проект, в якому бере участь Європейський парламент, «Мій дім європейської історії», – там кожен може поділитися своєю історією на спеціальному веб-сайті та спілкуватися далі з професійними істориками. Схожий проект ми б хотіли мати і для спілкування українців і росіян, щоб вони могли поділитися своїми родинними історіями і порівняти з тим, що говорять про це професійні історики.
Ми не розраховуємо на швидкий успіх. Французьким та німецьким історикам було потрібно 70 років для цього, але це допомогло нам побудувати повну довіру
Ми не розраховуємо на швидкий успіх. Французьким та німецьким історикам було потрібно 70 років для цього, але це допомогло нам побудувати повну довіру. Ми вже не мусимо боятися німців, ми знаємо, що вони відійшли від ідеології Третього рейху і засудили її. А німці знають, що французи не збираються забирати в них Палатинську каплицю в Аахені, де похований Карл Великий. Завдяки таким людям, як Конрад Аденавер, Робер Шуман, ми побудували європейське співтовариство, яке є найпотужнішою економічною інституцією в світі. Звичайно, проблеми в нас є, але ми їх вирішуємо інакше і на інших принципах.
Тому я переконаний, що Україна та Росія, якщо підуть цим самим шляхом, поважатимуть принципи правової держави, людської гідності, демократії, то зможуть і примиритися між собою, і увійти до Європейського Союзу.
Дивіться також «Голос Америки»: Єльченко відверто відповів, наскільки реалістичним є розміщення миротворців ООН на Донбасі