17 березня Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна за звинуваченням у депортації українських дітей з окупованих українських територій до Росії. Це лише перший крок, і керівництво Росії врешті-решт притягнуть до відповідальності за інші воєнні злочини – переконана Іванна Климпуш-Цинцадзе, голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС.
В інтерв'ю Українській службі Голосу Америки вона розповіла, чому МКС вирішив почати зі справи нелегальної депортації дітей, чому Україну не влаштовує гібридний формат міжнародного трибуналу та чи є в парламенті політичний плюралізм.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності
Марія Ульяновська, Голос Америки: Чому Міжнародний кримінальний суд обрав саме злочин депортації дітей і чому це важливо?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я вважаю, що буде ще не один ордер на арешт Путіна за різними злочинами, до яких причетний він сам, члени його кліки та виконавці, які реалізують ці злочини.
Примусова депортація дітей – це для нас дуже болюче питання. Ми маємо інформацію про 16 тисяч підтверджених випадків насильно депортованих з України дітей. На жаль, повернути вдалося не так багато – тільки сотні. І це вже ті свідчення, які можна докласти до справи в МКС.
Водночас, депортація є характерною ознакою злочину геноциду. І це може бути основою для звинувачення Росії. Хоча ми бачимо, що, на жаль, сьогодні структури ООН не знайшли підтверджень геноциду. Я думаю, що це насамперед через те, що вони послуговуються тільки інформацією з контрольованих Києвом територій. Вони не усвідомлюють і не намагаються отримати доступ до того масиву брутальності і жаху, які відбуваються на окупованих територіях.
Ми розуміємо що десятки тисяч українців загинули тільки в Маріуполі, наприклад. Ці злочини – це тисячі "буч", тисячі "ізюмів". І це те, за що це керівництво Росії буде точно притягнуто до відповідальності.
М.У.: Власне для покарання вищого політичного керівництва Росії, Україна зараз лобіює створення міжнародного трибуналу по злочину агресії. Партнери пропонують гібридний формат: суд діятиме за законодавством України, але на території іншої держави. Як ви ставитесь до такого формату?
І.К-Ц.: У Сполучених Штатах є пропозиція стосовно гібридного трибуналу. Я не думаю, що він найкраще відповідає нашому інтересу притягнути російських керівників і виконавців до відповідальності. Національний суд на території іншої країни завжди буде піддаватися сумніву тими, кого він судитиме. Нам буде не тільки складно отримати звинувачувальні вироки, а й власне їх реалізувати. Тому, як на мене, ми маємо продовжувати свої зусилля зі створення саме міжнародного спеціального трибуналу.
До нашої ініціативи вже долучилися 32 країни. Для порівняння, Нюрнберзький трибунал заснували лише чотири країни. Тому 32 – це вже велика сила, але очевидно ми будемо пробувати продовжувати наші зусилля провести це рішення через Генеральну Асамблею ООН. Це – ідеальний варіант. Але якщо не вийде, то залучення якнайбільшої кількості країн до створення такого трибуналу буде правильною і повноцінною відповіддю на реальне правосуддя за злочини в цій війні.
М.У.: Зараз все більше країн визнають Голодомор геноцидом українського народу. Нещодавно ви закликали французьких парламентарів ухвалити таке рішення. Чому це питання зараз настільки актуальне?
Те, що Росія робить сьогодні — це похідна від злочинів комуністичного режиму, який засудили тільки окремі країни.
І.К-Ц.: Насправді, ми з колегами давно працюємо над тим, щоб навіть ті країни, які не були готові говорити про цей страшний злочин двадцятого століття, робили поступ. І я рада, що зараз це усвідомлення приходить. Воно відкриває двері до засудження реальних злочинів комуністичного режиму. Світ засудив нацизм та фашизм, повторював: "Ніколи знову". Але те, що Росія робить сьогодні – це похідна від злочинів комуністичного режиму, який засудили тільки окремі країни: країни Балтії чи Грузія. Навіть ми в Україні досить пізно прийшли до цього усвідомлення.
Непокаране комуністичне зло проростає новими злочинами. Тому я сподіваюся, що це стане щепленням проти пропаганди, яку "русскій мір" намагається принести у світ, показавши себе носієм культури, яка насправді є носієм тортур, знищення, руйнування і смерті.
М.У.: Український прем'єр-міністр Шмигаль заявляв про те що Україна має амбітну мету бути готовою до вступу в ЄС за два роки. Чому ви ставитесь до цього скептично?
І.К-Ц.: Він насправді сказав, що Україна вступить за два роки в Європейський Союз. Це, на жаль, свідчить тільки про те, що ми не розуміємо обсяг завдань, які потрібно буде виконати, щоб бути готовими до вступу. Тільки два тижні тому ми отримали рішення Венеційської комісії щодо основного закону про деолігархізацію. І ми тільки тепер знаємо, що від нас очікують, як ми маємо виконати цей пункт. Тому мені би хотілося, щоб ми дуже відповідально і реалістично підходили до цього завдання.
Це величезний обсяг роботи, який має залучити всіх: уряд, парламент, бізнес-асоціації, громадянське суспільство – для того, щоб максимально швидко реалізувати всі завдання. Крім цього, це відповідальність перед нашими громадянами.
Непотрібно і нечесно створювати надмірні очікування, тому що це може призвести до величезного розчарування наших людей і партнерів, які щиро намагаються нам допомогти вступити, певною мірою навіть за прискореним шляхом. Я би все-таки орієнтувалася на середній проміжок часу, який забирав від кандидатського статусу до членства у різних країн, які вступали до Європейського Союзу – сім років.
М.У.: Україні зараз закидають монополію влади президента Зеленського. Ви представляєте іншу політичну силу в парламенті. Чи є в Україні зараз плюралізм політичної думки?
І.К-Ц.: З 24 лютого 2022 року для нас принциповою стала єдність з точки зору захисту України. Усі наші зусилля сьогодні спрямовані на те, щоб Україна вийшла переможницею в цій війні. Сьогодні ми не можемо говорити про політичний плюралізм в Україні, на жаль. До певної міри військова цензура під час воєнного стану була запроваджена обґрунтовано, але думаю, що зараз вона поширюється вже на ті сфери, які б не мали підлягати цензурі.
Сьогодні наші Збройні сили борються за те, щоб ми були демократичною країною в Європейській спільноті. Ми маємо тримати внутрішній демократичний фронт. Цим ми відрізняємося від Російської Федерації. Тому мені дуже хотілося б, щоб ми не піддавалися на спокуси до швидких рішень щодо централізації влади й позбавлення повноважень навіть громад на місцях.
Ми сильні тим, що ми різні, з різними підходами, але ми боремося за одну мету – країні вижити, країні перемогти й країні бути успішною.
Форум