Представник ЄС в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра цього тижня заявив в інтерв’ю виданню «Кореспондент», що Янукович не виправдав сподівань, які на нього покладали як Європейський Союз, так і Україна. За словами Тейшейри, Україна загрузла в корупції, а уряд Януковича не виконав своїх забов’язань перед ЄС.
Москва, здається, також не надто задоволена Януковичем, хоча і з інших причин. Кремль наполягає на збереженні вбивчої для української промисловості ціни на газ, яка нинішній владі дісталася у спадок від Тимошенко.
Микола Азаров під час зустрічі членами Наглядової ради Ялтинської європейської стратегії заявив, що вірить у те, що Україна зможе добитись від Росії знижки на газ. Втім, той факт, що за 2 роки при владі Янукович не отримав такої знижки, промовисто свідчить, що і Москва не отримує від нього того чого хоче.
Тож Київ в однаковій мірі далекий і від Москви, і від Брюсселя. Ситуація нагадує часи Леоніда Кучми, який наполягав на тому, що сповідаючи «багатовекторність», Україна буцімто найкраще захищає свої інтереси.
Щоб з’ясувати реальне становище та вагу України на міжнародній політичній арені та окреслити діапазон в якому може маневрувати Київ ми звернулись до політолога-міжнародника Надії Кравець, яка спеціалізується на міжнародній та безпековій політиці України, відносинах України з ЄС та Росією та питаннях безпеки на пострадянському просторі. Надія Кравець отримала ступінь доктора філософії в Оксфордському університеті, а нині працює над монографією в Українському науковому інституті Гарварду.
На думку дослідниці, багатовекторність для України можлива лише в теорії. Нині держава не може дозволити собі самотужки проводити необхідні реформи, бо не має для цього ні коштів, ні необхідних інституційних передумов.
«Для того, щоб бути багатовекторною, Україні необхідне те, чого вона не має – сильні управлінці та державні інститути здатні реалізовувати відповідну політику всередині країни, користатись міжнародною ситуацією для забезпечення переваг для національної промисловості та одночасно здійснювати важливі реформи», – каже науковець.
Український уряд, на думку Кравець сьогодні обслуговує інтереси певних груп та кланів всередині України. В таких умовах, найефективнішим та найменш витратним способом реформувати Україну є приєднання до ЄС, який виділяє значні кошти для здійснення реформ у країнах-членах.
Для самостійної реалізації реформ – за прикладом Туреччини або Швейцарії – Україна не має ресурсів.
«На міністерських посадах в Україні перебувають люди, які на державній службі займаються власним бізнесом», – відзначає дослідник, – «Щоб стати Швейцарією, необхідні професіонали, які б розуміли інтереси країни (а не власні) в перспективі 5-10 років та відповідно будували державну політику».
Кравець також вважає, що після парафування угоди Україна-ЄС 30-го березня у Брюсселі Київ не став ближчим до Європи.
«Звичайно в міжнародній дипломатичній практиці парафування угод не подається, як щось особливо значиме. Важливішими є кроки, які мають слідувати за парафуванням – підпис угоди сторонами, та її ратифікація країнами-членами ЄС», – каже науковець.
«В Європі зараз думають, коли підписувати угоду з Україною. Щодо цього існує дві точки зору. Перша – давайте підпишемо угоду, але не будемо її ратифікувати, поки політична ситуація в країні не прийде до норми (випустять Тимошенко та ін). Прихильники цієї лінії вважають, що таким чином Європа дасть українському народу знак, що не відмовляється від нього, незважаючи на дії уряду. Альтернатива цій точці зору – не підписувати угоду поки український уряд реально не задовольнить вимоги ЄС», – говорить Кравець.
За словами Надії Кравець, з точки зору Заходу, доля угоди між Україною та ЄС знаходиться в руках українського уряду. Також велике значення матиме те, як пройдуть та чим завершаться парламентські вибори восени.
Заяви ж про «кризу» ЄС як проекту, які в Україні час від часу звучать як аргумент на користь «багатовекторності», Кравець вважає необґрунтованими. Від кризи потерпають ті країни-члени ЄС (Греція, Португалія, Італія, Іспанія), які протягом кількох десятиріч не провели ключові реформи.
Надія вважає, що на це варто звернути увагу уряду України.
«Уряд України та державна еліта так і не сформулювали пріоритети політики, які б дозволили країні зрозуміти, яким є її становище на міжнародній та регіональній арені», – каже Надія Кравець.
Відсутність в України чітко сформульованих політичних пріоритетів, які дозволили б сформувати стратегію розвитку, зумовлює і певну циклічність проявів в українському суспільстві ностальгії за можливостями, які Україна буцімто мала на початку незалежності.
Так після сеульського Саміту з питань ядерної безпеки, де президент США Барак Обама привітав Віктора Януковича з тим, що Україна повністю позбавилась від високозбагаченого урану, в Україні знову заговорили, що відмова від ядерної зброї була помилкою незалежної України.
«Якби Україна на початку незалежності не відмовилась від ядерної зброї, сьогодні вона була би схожа на Північну Корею», – зауважує Кравець.
За словами дослідниці, Україна не могла дозволити собі утримувати ядерний арсенал самотужки. Кравець також нагадує, що провідні світові держави також виступали проти ядерного статусу України.
«Якби Україна отримала підтримку бодай одної потужної країни, та могла б, відповідно, одночасно утримувати ядерну зброю та розвиватись економічно (завдяки міжнародній економічній допомозі, кредитам та ін. ), а не стати країною-вигнанцем, як Північна Корея. Лише за таких умов, сьогодні ми можливо бачили б іншу Україну», – зазначила дослідниця.
«В принципі існувала можливість того, що США могли би підтримати ядерний статус України. Так, Пентагон виступав за збереження в Україні обмеженого ядерного арсеналу, в той час як Державний департамент був категорично за без’ядерний статус України», – каже Кравець.
Зрештою Україна не могла дозволити собі збереження ядерного статусу. Це, зокрема, вимагало створення замкненого циклу виробництва ядерної зброї та багато іншого. Йшлося про багатомільярдні суми, яких Україна не мала.
«Згадайте, що на початку 90-их Україна заледве могла платити Росії за газ та нафту. В країні вимикали електричну енергію на кілька годин щодня, а інфляція сягала нечуваного в мирний час рівня. Як при цьому уряд міг би зберегти ядерну програму, якої фактично і не мав?»
Надія Кравець спілкувалась з Голосом Америки з Українського наукового інституту Гарвардського університету, де зараз працює над монографією. Діалог відбувся за сприяння інтелектуального часопису «Критика».
