Росія намагалась завербувати на війну проти України першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла. Про це він розповів в інтерв'ю Голосу Америки.
За словами Джеляла, він – не єдиний представник кримських татар, кого Росія намагалась притягти до війська. Каже, таким чином Москва намагається показати, наскільки кримські татари "інтегрувались" в Росію.
Наріман Джелял став одним із десяти в'язнів, яких 28 червня вдалось під час обміну визволити з російських тюрем. Його арештували ще в 2021 році, звинувативши у підриві газогону в Криму.
Сам Наріман називає цю справу сфабрикованою. Вважає, що його затримали за участь у "Кримській платформі" в Києві.
Кримська платформа - це формат міжнародних заходів, який ініціював уряд України для повернення питання Криму до порядку денного у світі, до обговорення питань захисту прав людини в Криму, щоб сприяти деокупації півострова.
Наріман Джелял разом з родиною після окупації півострова в 2014 залишався в Криму. Він продовжував займатися правозахисною та інформаційною діяльністю.
17-річний термін ув'язнення, до якого засудили Джеляла, він відбував у місті Мінусінськ, Красноярського краю Росії.
Інтерв'ю скорочене та відредаговане для ясності та плинності.
Андрій Борис, Голос Америки: Пане Джелял ще близько двох тижнів тому ви були у в'язниці в Красноярському краї Росії. Яким було ваше життя там?
Немає нормального доступу до сонячних променів
Наріман Джелял, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу: У тебе є якийсь простір, такий дуже маленький навколишній світ. Ти живеш певним життям за режимом: в один час прокидаєшся, в один час лягаєш спати, меню знайоме, воно обмежене і так далі.
Я вже десь писав, що це схоже на "день сурка". Я так себе налаштував жити доволі довгий час. Все ж таки мені сімнадцять років було призначено, майже три з яких я вже відсидів. Тому я розумів, що треба розподілити свої моральні, фізичні сили на всю цю довгу дистанцію.
А.Б.: Ви згадали харчування, ви помітно схудли.
Н.Д.: Було щось на зразок борщу, як вони це називали. Звичайно, до борщу ця страва не мала жодного відношення, якісь там супчики були, макарони були іноді. Продукти нібито як продукти, але якість виконання була дуже низькою, тобто не до кінця очищена картопля, майже немає моркви, цибулі. І тому кожен в'язень, хто потрапляє на довгий час туди, намагається отримувати якісь корисні речовини. Просять рідних, щоб якісь фрукти, овочі, вітаміни передавали.
Ви можете бачити напевно через відео (інтерв'ю записувалось по відеозв'язку - ред.) блідий колір шкіри у мене. Це звичайний колір шкіри будь-якого в'язня. Тому що немає нормального доступу до сонячних променів. Навіть коли ти виходиш на прогулянку, не завжди сонце побачиш, тому що стіни двору дуже високі, і треба знайти таке місце, де сонце потрапляє достатньо низько, що можна встати і хоча б на обличчя отримати сонячне світло.
А.Б.: Як до вас ставилися в полоні?
Н.Д.: В останньому місці, тобто у в'язниці міста Мінусинськ Красноярського краю, в принципі нічого надзвичайного не було. Я одразу намагався якби спокійно діяти, не нариватися на неприємності, у мене не було якоїсь мети там в тюрмі чогось домагатися.
Вся моя боротьба, особиста політична боротьба, була назовні проти певних обставин, проти певного агресора, а там в тюрмі ти розумієш, де ти знаходишся, у тебе взагалі інша мета - вижити, пройти цю дистанцію, повернутися, в першу чергу, до своєї родини, до друзів здоровим і нормальним адекватним чоловіком.
А.Б.: З вами інші політичні в'язні сиділи?
Російська влада може використати твою родину як заручників
Н.Д.: Майже завжди моїм сусідом був хтось з політичних. Це були і Свідки Єгови, які переслідуються в Криму, і хлопці, яких схопили за нібито участь в незаконних збройних формуваннях. Це, в першу чергу, відомий вже кримськотатарський батальйон ім. Номана Челебіджіхана, який заборонений в Росії. Були хлопці з "терористичними статтями", були хлопці, які були схоплені через нібито напад на співробітників ФСБ.
А.Б.: Ваша дружина і діти до самого вашого звільнення знаходилися в окупованому Криму. І тільки зараз виїхали?
Н.Д.: Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров просто дуже конкретно сказав: "Наріман, треба негайно їм виїжджати, вони можуть залишитися там заручниками. Зрозуміло, що ти не зможеш, щоб не говорити й намагатися діяти на захист людей, щоб звільнити інших політв'язнів. Російська влада може використати твою родину як заручників".
А.Б.: Як вони виїжджали?
Н.Д.: Вони вночі автотранспортом до Сочі, до Адлера, сочинський аеропорт. Звідти літаком до Стамбула, там же їх зустрічали наші друзі, там зустрічав їх генеральний консул України.
А.Б.: А з ваших близьких хто ще там залишився?
Я на початку ще отримав російський паспорт. ... потрібно було убезпечити себе.
Н.Д.: Всі там залишилися. Там моя літня мати, рідний брат з сім'єю, сестра з сім'єю. Ну і майже всі родичі там. Тільки дехто через певні обставини поїхав. Зараз мій двоюрідний брат, до якого також приходили з обшуком після вже мого арешту, вирішив покинути окупований Крим, зараз він в Європі, в одній з європейських країн перебуває. Моя племінниця ще до арешту на навчання виїхала до Києва.
А.Б.: Ви в Криму після окупації постійно знаходились. Ви отримали російський паспорт?
Н.Д.: Так, я на початку ще отримав російський паспорт при першій же нагоді. Чому? Тому що в той час, як деякі деякі мої співвітчизники мали певну надію, що от це закінчиться через місяць, через три місяці, до кінця цього року, я для себе розумів, що це швидко не припиниться, вже тоді я казав, що не менше 10 років буде продовжуватися окупація. Тому я для себе вирішив, щоб не давати російській владі будь-яких зачіпок щодо можливості мого перебування в Криму. Мені потрібно було убезпечити себе.
А.Б.: Ви казали в попередніх інтерв'ю, що вам фактично дали зрозуміти, що ви не можете повертатись в Крим. Якби таки дозволили, чи ви б повернулись? І якщо так, то що б ви там робили?
Н.Д.: Я не боюсь повертатися, але треба зрозуміти: якщо припустити, що така ситуація виникне, я повинен буду прийняти те, що моє повернення буде поверненням у в'язницю, тобто я поїду туди одразу сідати у в'язницю.
Я - людина призовного віку, мене покличуть там на війну. Я звичайно відмовлюся від цього, а за відмову - вже 5 років [за ґратами].
Є звичайно якісь провокатори, а їх там ще зараз багато, донощики, вони зроблять так, щоб запитати мене, як я ставлюсь до війни. Звичайно, моя відповідь приведе мене у в'язницю.
А.Б.: Кримські татари, які співпрацюють з окупаційною владою, що це за люди?
Їх тіла привезли додому, але майже ніхто з кримських татар не приходив на поховання
Н.Д.: Зрадники. Їх самі кримські татари так і називають. Є таке кримсько-татарське слово "садкин" - продажний, зрадник. Є невелика кількість оцих людей, це один такий якби шар.
Є менша група людей, з якою от ці зрадники працюють. Вони кажуть кримським татарам, мовляв, "ну ми живемо на батьківщині, дивіться - це велика сильна держава, у нас немає сили щось їй протистояти, тому що робити? Треба якось налагоджувати життя, захищати інтереси кримських татар і так далі. Піди на цю посаду, чи оберись от сюди там місцевим депутатам і так далі". І дехто ведеться на такі розмови.
А.Б.: А щось відомо вам про тих, що пішли служити в російську армію?
Н.Д.: Так, є такі. Не можу сказати, яка кількість цих людей, буду вивчати це питання також. Я знаю кількох, буквально там по пальцях порахувати, які самі пішли. Це якраз ті, хто вітав "кримську весну", приєднався одразу до цієї окупаційної влади, вони були там, хтось вже загинув. Їх тіла привезли додому, але майже ніхто з кримських татар не приходив на поховання.
Кримські татари - це мусульманська нація. За традицією, одним з обов'язків для мусульманина є прийти на поховання. А тут от така позиція. Є молоді хлопці, які просто були залучені до лав збройних сил Російської Федерації ще до того як почалася війна. А потім вони вже не мали вибору.
А.Б.: Відомі факти, що Росія навмисно залучає до війни національні меншини. Це стосується і кримських татар, так?
З в'язнів тюрми, де я перебував, з усіх, хто погодився поїхати на війну, 80-85% загинули
Н.Д.: Про останні тенденції поки що не можу нічого сказати, але на самому початку війни це було. Та навіть в тюрмі мені пропонували. Хіба тюремна адміністрація не знає, хто я, на яких позиціях я стою? Навіть мені і іншим політв'язням з кримських татар ставили питання "А чи є бажання можливо взяти участь в спеціальній військовій операції?".
Зрозуміло, яку відповідь вони отримували, але ж пропонували. Навіщо? Саме для того, щоб мати можливість потім усьому світу сказати "Дивіться, кримські татари інтегрувалися". Вони і так це роблять всі ці 10 років, але їм потрібен ще такий от напрямок - військовий".
А.Б.: До вас у в'язницю "вагнерівці" приїжджали? (представники ПВК "Вагнер - ред.)
Н.Д.: "Вагнерівці" не приїжджали. Коли я приїхав до в'язниці в Мінусінськ, Пригожин вже загинув, тому рекрутингом займалось вже Міністерство оборони РФ, тобто офіційні військові структури.
За моє перебування декілька хлопців виїжджали. Останній раз, наскільки я пам'ятаю, 5 чи 7 в'язнів відправилися за контрактом на "СВО". З одним я особисто знайомий. Я у нього запитав "навіщо ти туди їдеш?". Щоб ви розуміли, там ніякої ідеології немає. Він не хоче просто сидіти великий термін в тюрмі. Але я точно знаю, що з усіх цих людей, які погодилися поїхати на війну, з в'язнів цієї тюрми, в якій я перебував, нехай 80-85% загинули.
В мене знайомий, з яким я встиг познайомитися, йому відірвало там частину ноги, він залишився живий, вилікувався в госпіталі і зараз живий. Ну його вже мобілізувати повторно не будуть.
А.Б.: Крим зараз для Збройних сил України серед пріоритетних цілей для ударів. Що ви відчуваєте, коли по Криму прилітає? Це ж ваш дім.
Н.Д.: Це мій дім. Там є люди, які гинуть, є і жертви обстрілів в Криму. Не дуже просто так відноситися до цього якось нормально. Але треба розуміти, чому це відбувається, і хто винний в такій ситуації.
А.Б.: І ваші близькі можуть загинути там.
Велика частина мого народу ... вони очікують на це звільнення
Н.Д.: Я знаю. От сьогодні зранку була повітряна тривога у Києві. Ракета потрапила по дитячій лікарні, є поранені, є загиблі серед дітей (удар по Охматдиту 8 липня - ред.)
Зараз я знаходжуся в однакових умовах ризику втратити життя через бомбардування, але є різниця, є велика різниця. Крим - захоплена територія. Україна публічно і неодноразово повідомляла "Ми будемо звільняти Крим".
Повірте, велика частина моїх родичів, моїх друзів, мого народу, за якого я найбільше переживаю в цій ситуації, вони очікують на це звільнення, і вони готові пройти через певні випробування і ризики, з цим пов'язані.
А.Б.: Крим після звільнення. Яким ви його бачите?
Н.Д.: Ця позиція давно відома. І я думаю, що чекати безпосереднього звільнення Криму не обов'язково. Це можна зробити зараз, щоб потім просто приступити до реалізації проекту надання Криму статусу національно-територіальної автономії кримських татар. Проект був написаний на папері, був відпрацьований відповідною групою в складі конституційної комісії ще за часів президента Порошенка. Але він не встиг, чи не знайшли з якихось причин часу, потрапити до Верховної Ради, щоб це питання розглянути, і щоб ця зміна до Конституції була прийнята.
Я точно знаю, що зараз це питання дуже спірне для українського політикуму. Але я вважаю, що відновлення державності кримських татар в такий спосіб, який задовільнив би всі потреби самих кримських татар та вписувався би в політичну і державну систему України, це буде найкращим вирішенням кримського питання. І просто припинить будь-які маніпуляції російської влади щодо того, що в Криму як в Криму. І я знаю що міжнародна спільнота з задоволенням підтримає цей проект.
