Професор Університету Джонса Гопкінса Мачей Бартковські дослідив 50 ненасильницьких рухів навколо світу, визначивши спільні риси всіх вдалих повстань та причини поразок. Результати дослідження він опублікував в книзі «Вивчаючи історію ненасильницької боротьби: Громадська непокора у визвольних рухах».
За його словами, іноземна підтримка та іноземні санкції відіграють певну роль, але не велику та не завжди. Він наводить невдалий приклад Білорусі, де санкції не мали практично жодного ефекту. А от у Польщі вони відіграли певну роль. Генерал Ярузельський ввів воєнний стан в Польщі, на що США відповіли персональними санкціями.
І, як пізніше генерал визнав сам напівжартома, йому доводилося мати справу не лише з протесним рухом на вулицях польських міст, а і - з розлюченою дружиною, яка не могла літати до Парижу за покупками. Санкції працюють, говорить Бартковські, коли вони застосовані не лише проти урядовців, а і їхніх дружин, дорослих дітей та бізнес-партнерів.
Але основною передумовою успіху, каже він, є організованість учасників руху:
«Аналіз показав, що успіх руху можливий за наявності трьох основних атрибутів. Це – підготовка та побудова стратегічних планів, єдність в самому русі та дисципліна щодо утримання від насильства. Звичайно, зовнішні фактори впливають, але вони не визначають його успіх».
Підраховано, як тільки в русі починає брати активну участь щонайменше 3-5% відсотків населення, їх боротьба завжди закінчується успіхом. Але за умови, якщо, хоча б пасивно, рух підтримує більшість частина країни.
«Вдаючись до кожного наступного кроку, його учасники мусять запитувати себе, чи збільшить він кількість наших прихильників? А це, у свою чергу, приведе до переходу на їх бік представників режиму, сил безпеки. І не обов’язково у публічний спосіб.
Може бути і приховано, коли поліцейські чи солдати не виконують свої обов’язки професійно. Наприклад, замість того, щоб зібрати свою амуніцію за дві години, вони роблять це два дні. Також вони, залишаючись на службі, можуть надавати корисну інформацію щодо переміщення ескадронів смерті та власних частин», - говорить Бартковські.
Дуже важливо, каже він, щоб протести були мирними і утримувалися від насильства навіть за умови репресій:
«Прикметно, що державний апарат завжди витрачає багато ресурсів, аби зробити рух насильницьким – насаджує провокаторів і тому подібне. Бо режим хоче, аби боротьба почала відбуватися на його умовах. Режим має усі переваги в плані насильства. До того ж це дає режиму можливість показати себе в кращому світлі, як захисника безпеки».
А от застосування урядом насилля проти учасників протестів часто лише збільшує кількість симпатиків руху - як в середині країни так і за кордоном.
«Уряд вдається до насильства, щоб подавити рух. Часто це працює проти режиму. Але не завжди. Наприклад, розстріл студентів на площі Тяньаньмен не призвів до народного повстання в Китаї».
Посилення репресій проти учасників руху не означає, говорить Бартковські, що їх боротьба зазнає поразки. Радше навпаки.
«Усі народні рухи піддаються репресіям. Але навіть влада сама розуміє, що вони не можуть використовувати репресії проти усіх неугодних. До того ж, коли репресії набувають великого розголосу – як це зараз відбувається в Україні, коли учасники протестів показують побитих людей та говорять, що ось це обличчя режиму Януковича, ось такою стала Україна - це працює проти режиму», - говорить він.
Режим Януковича, як і всі подібні системи, не визнає того факту, що проти нього повстали українці. Влада намагається шукати іноземних агентів.
«В основі народного спротиву завжди боротьба за легітимність. Уряд намагається зберегти свою легітимність шляхом делегітимізації протестуючих. Для цього він називає активістів не лише терористами, а і іноземними агентами. Це відбувалося в Росії, Сирії, зараз відбувається в Україні. Це навіть робили уряди на Філіппінах і в Єгипті, які відверто спиралися на закордонну підтримку», - пояснює Бартковські.
І якщо на якомусь етапі рух зазнав поразки, це не означає, що він приречений. Більшість успішних рухів, зокрема Солідарність в Польщі, проходили через багато помилок, з яких робилися висновки.
А тривалість боротьби може зіграти і позитивну роль. Бо в увесь час, коли триває боротьба, розвиваються паралельні структури громадянського суспільства, які забезпечать у разі перемоги не лише зміну влади, а і докорінну зміну суспільства.
За його словами, іноземна підтримка та іноземні санкції відіграють певну роль, але не велику та не завжди. Він наводить невдалий приклад Білорусі, де санкції не мали практично жодного ефекту. А от у Польщі вони відіграли певну роль. Генерал Ярузельський ввів воєнний стан в Польщі, на що США відповіли персональними санкціями.
І, як пізніше генерал визнав сам напівжартома, йому доводилося мати справу не лише з протесним рухом на вулицях польських міст, а і - з розлюченою дружиною, яка не могла літати до Парижу за покупками. Санкції працюють, говорить Бартковські, коли вони застосовані не лише проти урядовців, а і їхніх дружин, дорослих дітей та бізнес-партнерів.
Але основною передумовою успіху, каже він, є організованість учасників руху:
«Аналіз показав, що успіх руху можливий за наявності трьох основних атрибутів. Це – підготовка та побудова стратегічних планів, єдність в самому русі та дисципліна щодо утримання від насильства. Звичайно, зовнішні фактори впливають, але вони не визначають його успіх».
Підраховано, як тільки в русі починає брати активну участь щонайменше 3-5% відсотків населення, їх боротьба завжди закінчується успіхом. Але за умови, якщо, хоча б пасивно, рух підтримує більшість частина країни.
Аналіз показав, що успіх руху можливий за наявності трьох основних атрибутів. Це – підготовка та побудова стратегічних планів, єдність в самому русі та дисципліна щодо утримання від насильства.Мачей Бартковські, дослідник
«Вдаючись до кожного наступного кроку, його учасники мусять запитувати себе, чи збільшить він кількість наших прихильників? А це, у свою чергу, приведе до переходу на їх бік представників режиму, сил безпеки. І не обов’язково у публічний спосіб.
Може бути і приховано, коли поліцейські чи солдати не виконують свої обов’язки професійно. Наприклад, замість того, щоб зібрати свою амуніцію за дві години, вони роблять це два дні. Також вони, залишаючись на службі, можуть надавати корисну інформацію щодо переміщення ескадронів смерті та власних частин», - говорить Бартковські.
Дуже важливо, каже він, щоб протести були мирними і утримувалися від насильства навіть за умови репресій:
«Прикметно, що державний апарат завжди витрачає багато ресурсів, аби зробити рух насильницьким – насаджує провокаторів і тому подібне. Бо режим хоче, аби боротьба почала відбуватися на його умовах. Режим має усі переваги в плані насильства. До того ж це дає режиму можливість показати себе в кращому світлі, як захисника безпеки».
А от застосування урядом насилля проти учасників протестів часто лише збільшує кількість симпатиків руху - як в середині країни так і за кордоном.
«Уряд вдається до насильства, щоб подавити рух. Часто це працює проти режиму. Але не завжди. Наприклад, розстріл студентів на площі Тяньаньмен не призвів до народного повстання в Китаї».
Прикметно, що державний апарат завжди витрачає багато ресурсів, аби зробити рух насильницьким – насаджує провокаторів і тому подібнеМачей Бартковські, дослідник
Посилення репресій проти учасників руху не означає, говорить Бартковські, що їх боротьба зазнає поразки. Радше навпаки.
«Усі народні рухи піддаються репресіям. Але навіть влада сама розуміє, що вони не можуть використовувати репресії проти усіх неугодних. До того ж, коли репресії набувають великого розголосу – як це зараз відбувається в Україні, коли учасники протестів показують побитих людей та говорять, що ось це обличчя режиму Януковича, ось такою стала Україна - це працює проти режиму», - говорить він.
Режим Януковича, як і всі подібні системи, не визнає того факту, що проти нього повстали українці. Влада намагається шукати іноземних агентів.
«В основі народного спротиву завжди боротьба за легітимність. Уряд намагається зберегти свою легітимність шляхом делегітимізації протестуючих. Для цього він називає активістів не лише терористами, а і іноземними агентами. Це відбувалося в Росії, Сирії, зараз відбувається в Україні. Це навіть робили уряди на Філіппінах і в Єгипті, які відверто спиралися на закордонну підтримку», - пояснює Бартковські.
Уряд намагається зберегти свою легітимність шляхом делегітимізації протестуючихМачей Бартковські, дослідник
І якщо на якомусь етапі рух зазнав поразки, це не означає, що він приречений. Більшість успішних рухів, зокрема Солідарність в Польщі, проходили через багато помилок, з яких робилися висновки.
А тривалість боротьби може зіграти і позитивну роль. Бо в увесь час, коли триває боротьба, розвиваються паралельні структури громадянського суспільства, які забезпечать у разі перемоги не лише зміну влади, а і докорінну зміну суспільства.
