Офіцер 95 бригади Юрій Кочевенко пішов на фронт рядовим добровольцем у 2014. Здобувши досвід та вирісши до командира, він після декількох років знову повернувся на службу вже у січні 2022. Для нього було очевидним, що Росія готується до війни і він хотів бути на передовій захисту України. Сьогодні він каже, що українці мають розуміти, що ця війна - не спринт, це марафон і вони мають бути до цього готовими. За його словами, сьогодні місія українців подолати імперську ідеологію і звільнити усі поневолені Росією народи від окупації. З Юрієм Кочевенком «Голос Америки» зустрівся у Києві під час його короткого відрядження до столиці за спецзавданням.
Мирослава Гонгадзе: Для тебе ця війна вже досить довга, вона почалася не зараз, вона почалася вісім років тому. І ти тоді прийняв рішення піти на фронт добровольцем, ти пройшов цю війну, а зараз оця війна – вона є іншою чи вона все ж таки є продовженням першої війни?
Юрій Кочевенко: Вона є і іншою, і вона є продовженням. Звичайно, з точки зору масштабу бойових дій, характеру застосування різних засобів, військовою мовою, вогневого ураження, а простіше кажучи, способів вбивати людей, все це значно масштабніше, страшніше, значно інтенсивніше і більш спресовано в часі. Але ворог той самий, його риторика, в принципі, та сама, тому тут для нас нічого не змінилося. Ба більше, ми до цієї війни внутрішньо і психологічно, здається, були значно краще підготовлені. І тому, цей перший «бліцкриг» в них так і не вдався, тому що ні його інформаційна атака, ні, власне, військова, не дали такого результату, який вони, з якось дива, очікували. Вони хотіли, щоб було так, як в 2014-му, а так зовсім не вийшло. Звичайно, масштаб бойових дій, рівень втрат, складність – вона суттєвіша.
Мирослава Гонгадзе: Чи могла Україна приготуватись краще до цієї війни?
ЮК: Зараз можна багато що про це сказати. Я до 24 лютого пішов з Збройні Сили, нам від жовтня прямим текстом говорили, що має відбутися. І, нібито, країна почала до цього готуватися. Чи можна було краще приготуватися – звичайно, можна було... знаєте, "Сова Мінерви" вилітає опівночі, потім вже проаналізуємо, що було зроблено не так і як не повторити цих помилок. Зараз все енергія має бути зосереджена на тому, щоб досягати результату тут і зараз.
МГ: Якщо дивитися в сьогодні і завтра, до чого зараз вже Україна має бути готова в умовах, в яких ми зараз живемо?
ЮК: Маємо бути готові до тривалої війни. Я, до речі, собі з перших днів казав. Себе я налаштовую на тривалу війну і я буду захищати Україну скільки зможу, скільки мені здоров'я і сил визначить. А це може бути кілька років, як мінімум. Я дуже старанно уникаю, щоб давати оцінку характеру бойових дій, але все ж таки те, що ми бачимо, говорить, що це все набуває затяжного характеру при збереженні досить високого рівня інтенсивності самих бойових дій. Якщо ти пригадаєш, в перші тижні війни говорили, що в Росії «бліцкриг» не вдасться і вона посипиться. Ми бачимо, що цього не сталося. А я тоді ще казав, що авторитарні режими завжди мають хороші мобілізаційні ресурси, у них є механізм примусу, який дозволяє зі своєї нації та країни витискати останні соки.
І це зараз ми бачимо в Росії. Вони відкрито заявляють, що для них поразка в цій війні – це кінець самої Росії. Вони це розуміють, вони це, навіть, визнають. Отже, ми не повинні чекати, що вони здадуться тільки тому що в них не вийшло одразу. Вони поженуть ще тисячі, десятки і сотні тисяч своїх співгромадян на «убой», як вони зараз женуть жителів окупованих територій Донецька і Луганська. І ми маємо бути до цього готові.
Українські військові мотивовані, вони знають чому і за що воюють – інтерв’ю з офіцером ЗСУ Юрієм Кочевенком. Відео
МГ: Як?
ЮК: В першу чергу внутрішньо. Кожен для себе має зрозуміти, що це на довго і що він буде робити. Буде працювати, платити податки, буде служити в Збройних Силах стільки, скільки буде потрібно, а не поки не втомиться, буде організовувати міжнародну підтримку, волонтерську допомогу; [треба – ГА] підготувати себе до довгої дистанції, не для короткого спринту – зараз викладемось швиденько і все, а потім вже видохся, а бігти ще треба, а спокійно, в рівному темпі, розраховуючи сили. На простому прикладі можу сказати, що якщо хочете підтримати Збройні Сили грошима, не віддавайте одним махом все, що у вас є, а розрахуйте так, щоб ви могли це робити невеликою сумою, але щомісяця. І це буде більш ефективно в тривалій перспективі, ніж одна одноразова, але більш значна сума.
МГ: Чи думаєш ти, що захід взагалі розуміє вашу мотивацію, що ви робите, і розуміє цю війну?
ЮК: В мене є друг, морський піхотинець зі Сполучених Штатів, мені здається, що він адекватно все розуміє, судячи з того, як ми спілкуємось. Але це людина, яка пройшла дві війни і він має інший фокус сприйняття і, взагалі, поняття, що таке війна. В цілому, звичайно, люди, в першу чергу напевно думають про свою власну безпеку та свій добробут, тому, наскільки вони готові чимось жертвувати заради України - це велике питання і, напевно, задача для нашої діаспори, активістів і дипломатів – нагадувати їм про це і пояснювати, що ми взагалі-то тут не за себе воюємо. Є дуже класне гасло ще з часів Польського визвольного руху «Za naszą i waszą wolność» - за нашу і вашу свободу. Це має стати, напевно, гаслом України в світі – «For our freedom and yours». Тобто, ми за весь вільний світ тут стоїмо. Ми впадемо – підуть до вас. Ми зараз захищаємо не Україну, ми зараз захищаємо весь вільний світ.
Але що важливо, щоб вони розуміли, – ми, звичайно, потребуємо західної зброї, кращої зброї, все, що можете, давайте, не краща – теж давайте, все піде в справу. Але від постачання цієї зброї та допомоги залежить наша боєздатність і наскільки ми ефективно можемо вражати ворога. Але від цього постачання не залежить наша готовність битися. Будуть «стінгери» та «леопарди» чи не будуть, ми все-одно будемо бити ворога. Якщо в нас залишиться тільки каміння і палки, ми все-одно будемо бити ворога. Вони не зупинять нас відсутністю зброї, вони мають це розуміти. Якщо вони хочуть, щоб це швидше закінчилося і щоб зло не перемогло, вони мають всі зусилля зараз спрямувати на нашу підтримку. Ми зараз не просимо них вмирати разом з нами, хоча це єдиний фронт і єдина війна добра зі злом. Ми просимо тільки допомогти нам зробити так, щоб вмерли вони – ворог, росіяни.
МГ: Чого сьогодні не вистачає вам там?
ЮК: Знаєш, я не буду про це говорити. Нам потрібно краще і чим побільше.
МГ: Як ти бачиш завершення цієї війни? Декілька разів політики казали про можливий мирний план, про те, що кожна війна закінчується переговорами. Як взагалі ти бачиш, як закінчиться війна?
ЮК: Не кожна війна закінчується переговорами. Деяка війна закінчується капітуляцією ворога і, звичайно, я бачу саме таке завершення. Але, в першу чергу, я неодноразово це підкреслюю, ми маємо відповідати за себе – за те, що ми робимо, говоримо і що думаємо. Для мене особисто ця війна завершиться тільки коли я буцатиму палені цеглини Кремля. Мені не принципово, як конкретно цей етап війни закінчиться – чи буде якась мирна угода чи перемир’я. Поки існує Росія в своєму імперському форматі, для мене ця війна не закінчиться. Виженемо ворога з України, потрібно звільнити Білорусь. Звільнимо Білорусь – потрібно звільнити Південний Кавказ, Абхазію, Південну Осетію, зробити так, щоб Росія забралась з Середньої Азії, звільнити поневолені народи Росії, демонтувати тоталітарну, імперську сутність, якою є Російська держава і зробити з неї нормального сусіда, з яким можна поруч жити.
