Не активний чи екстремальний, а сільський туризм починає перші оберти в Україні. Для цього тут є і земля, і гостинні хазяї, готові запрошувати до себе усіх втомлених від міського життя.
Сільський туризм не є українською новинкою. Існує він і в США, активно розвивається по Європі, але для українських сіл це може стати кроком до виходу із тривалого занепаду, вважають у Спілці сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Держава зробила декілька кроків назустріч таким підприємцям. Наприклад, якщо в садибі не більше дев’яти ліжок, господарство не вважатиметься міні-готелем, і відповідно, не буде оподатковуватися. Також, можна отримати 3% кредит до 100 тисяч гривень для розвитку сільського зеленого туризму.
Найголовнішими перевагами для власника такого господарства «Соколиний хутір» на Чернігівщині Миколи Черепа є можливість відродження своєї землі, а також збереження того, що передали пращури. «Перша ідея була відпрацювати, створити власний проект, який дасть змогу туристам відпочивати, розвиватися, вивчати місцевість», – каже отаман Ічнянської Січі і власник «Соколиного хутора» Микола Череп.
На території хутора 9 будинків, з них 6 готові приймати гостей. Кожна садиба оздоблена в українських національних традиціях. Поруч із вишитими рушниками та дерев’яними іконами – супутниковий телевізор, душ, тепла підлога. Але все це не заважає відчувати автентичність місця, каже господар. Окрім цього є і музей, козацький тир та козацька лазня. Є в садибі і коні – з їх допомогою хазяї показують майстерність джигітування, а також катають гостей. Поряд із хутором – палацово-парковий комплекс «Качанівка».
Гості до хутора приїжджають регулярно, є вже й постійні. Як стверджує Микола Череп, це – прибутковий бізнес. «Не існує неприбуткової справи, існують люди, які неправильно керують. Той, хто хоче розвиватися, той шукає шляхи, а хто не хоче – причини», – пояснює отаман. Декілька разів йому пропонували інвестиції, але він відмовлявся. «Я їм кажу: «Вам гроші потрібні, а мені культура. Треба ж, щоб я після себе щось залишив сину, дітям, онукам», – говорить господар.
Син Миколи Дмитро говорить, що серед гостей багато й іноземців. «Були і американці, англійці, французи, багато німців. Але в основному приїжджають українці. Їм цікаво бачити відродження своєї культури, вивчати власну історію».
Не дивлячись на зростання кількості охочих займатися таким бізнесом (тільки в Карпатах щороку кількість садиб зростає на 20-30%, за даними Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні), законодавство в цій сфері не є досконалим.
Так, начальник головного управління Держкомзему в Чернігівській області В’ячеслав Швець впевнений, що «через сьогоднішнє законодавство люди, які займаються зеленим туризмом в селах, знаходяться на межі порушення закону». За словами чиновника, це відбувається через недосконале трактування у законі поняття цільового призначення господарства, межі між фізичною та юридичною особами, що допускає можливість існування корупції в регіонах.
За підрахунками експертів Європейського банку реконструкції і розвитку, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості обходиться в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі. Також ЄБРР стверджує, що дохід, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний доходу, який за рік приносить фермеру одна корова. Тому в світі сільський туризм вже давно не новина. В Україні ж все тільки починається.
