У статті видання The Guardian пишуть про деяке потепління в ставленні президента Франції Емманюеля Макрона до Росії. Про українську економічну революцію пишуть у статті аналітичного центру Atlantic Council. Видання Foreign Affairs пояснює, як книга «Війна і мир» пояснює зовнішню політику російського президента.
У статті британського видання The Guardian пишуть про зближення Франції з Росією.
Після того, як президент Франції Емманюель Макрон висловив ініціативу відновит відносини Європи з Москвою, президент США Дональд Трамп запропонував долучитися до переговорів задля вирішення справи з російським вторгненням в Україну, мовиться у статті.
Наближення Франції до Москви також може сподобатися не всім членам ЄС, зауважують автори
Автори нагадують, що Росія й Україна обміняли у неділю 70 в’язнів, і цей крок широко розглядають як «найбільш плідний» момент у відносинах Києва і Москви з часу президентських виборів в Україні, мовиться у статті.
Та контакти Парижа з Путіним вже виходять за межі українського питання. Вони вже встигли викликали палкі суперечки в самій Франції і стосуються таких питань, як безпека, мовиться у статті.
Наближення Франції до Москви також може сподобатися не всім членам ЄС, зауважують автори. Наприклад, воно «залишає за бортом» Велику Британію, яка з усіх європейських держав найбільше налаштована проти Росії. Частково це стосується невирішеного питання з отруєнням російського агента Скрипаля на її території з застосуванням біологічної зброї, мовиться у статті.
Польща також втратить притомність духу через теплий тон французів щодо росіян, пише автор. Французькі високопосадовці переконані, що якщо не буде зусиль Європи зрозуміти Москву, то Росія просто відвернеться в бік Китаю.
Але спеціальний радник французького Фонду стратегічних досліджень (FRS) Франсуа Ейсбур, наприклад, вважає, що сподіватися на відвернення Росії від Пекіна – це нереалістичні цілі. Заступник директора фонду Брюно Тертре звинуватив Макрона у «гонитві за химерами», адже Путін відкидає західні цінності протягом останніх 15 років.
На вулицях Києва тихо, але Україна переживає революцію – найбільш важливу економічну революцію у всьому регіоні. Про це йдеться в статті на сайті американського аналітичного центру Atlantic Council.
Новий лібертаріанський уряд створює можливості для інвестицій вартістю в мільярди доларів. Приватизація, розвиток інфраструктури, легалізація азартних ігор, лібералізація трудового законодавства – все це на його порядку денному. Прем’єр-міністр минулого тижня скоротив кількість міністерств з 25 до 17, мовиться у статті.
Автор зазначає, що ще під час виборчої кампанії Володимир Зеленський мало обіцяв і давав мало інтерв’ю, тож люди обрали «чорний ящик». Минулого ж тижня президент «вистрибнув» із цього чорного ящика і довів, що він – 41-річний лібертаріанець. Тепер Україною керує пострадянське покоління.
І хоча й дехто на Заході все ще може вважати Україну ризикованою, автор вважає, що це не так. «Якщо Україна така ризикована, чому російськомовні ізраїльтяни – одні з найкращих оцінювачів ризиків у світі – тихенько інвестують в Україну?» – запитує автор.
Хиткий, недосконалий мир в Україні, якому може сприяти суботній обмін в’язнями, у поєднанні з революцією вільного ринку цілком може забезпечити обіцяний 7-відсотковий темп зростання ВВП на початку 2020-х, переконаний автор.
Стаття у виданні Foreign Affairs пояснює, як відомий твір російського письменника Льва Толстого «Війна і мир» пояснює зовнішню політику президента Росії Володимира Путіна.
«Через сто п’ятдесят років після публікації «Війна і мир» все ще проливає світло на напруженість, яка визначає відносини Москви з іншими великими державами, зокрема зі Сполученими Штатами Америки», – переконаний автор.
Звісно, порівнювати події ХІХ століття з подіями сьогодення багато в чому є абсурдом, мовиться у статті. Цього разу не якийсь новітній Наполеон напав на Москву, а саме Росія вторглася в Україну й анексувала Крим.
«І все ж світ, який описує Толстой, має низку чітких паралелей із сьогоденням. Хоча в Росії Путіна немає аристократії й селянства, це знову-таки дуже нерівне суспільство. І так само, як і в царській Росії, еліта країни присвятила себе «імітації Заходу» після падіння Радянського Союзу – цього разу вивчала англійську мову, а не французьку, копіювала західні ідеї, особливо стосовно економіки, і засвоювала американський чи західноєвропейський стиль музики, кухні, одягу та освіти», – пише автор.
Він також вважає, що серед найважливіших наслідків української кризи є розширення бажання Кремля і Росії в цілому не просто відступити від західної моделі, а взагалі витіснити її російською моделлю. Ніхто, хто читав «Війну і мир» до 2014 року, не повинен був дивуватися такому поворотові подій, мовиться у статті.
США і Європа відповіли на анексію Криму Росією санкціями проти Москви і намаганням ізолювати Росію на міжнародному рівні. Такі заходи, можливо, й стримали Росію від подальших військових дій в Україні, але вони також посилили чорно-біле мислення в Росії, вважає автор. Путін вигадав «бабая» у вигляді Заходу, а Захід цьому іміджу лише «підіграв». Це ціна, яку Сполучені Штати і Європа сплатили за економічні санкції, які поки що викликають із боку Росії більше протистояння.
Тож який урок варто винести з часів Толстого? У «Війні і мирі» Толстой розмірковує про імітації та аналізує російську геополітичну культуру, включаючи її схильність до конфлікту із Заходом. Це історія, яка розігрується знову і знову, вважає автор.
Дивіться також: Енергетичні експерти прокоментували приїзд Міністерства енергетики США в Україну
