У зв’язку з війною на Донбасі, Захід нарощує обсяги гуманітарної допомоги Україні. Як повідомили сьогодні (у вівторок) в Міністерстві закордонних справ, від початку року країни ЄС виділили для східних областей України майже 50 мільйонів євро. Про додаткові 16,5 мільйона доларів від американського уряду заявив під час недавнього візиту до Києва держсекретар США Джон Керрі.
Окрім урядових програм, українцям у скруті активно допомагає й діаспора: для переселенців зі сходу доправляють з-за кордону тонни теплих речей, медикаментів, взуття. Ця гуманітарна допомога могла б бути ще більшою, якби не бюрократичні перепони, – стверджують активісти українських волонтерських організацій. В одному з центрів допомоги вимушеним переселенцям зі Сходу побували наші київські кореспонденти Оксана Лігостова і Руслан Дейниченко.
«У Донецьку в мій дім попали снаряди, рвалися, вікна повибивало... Я як стояла, так і виїхала. От у чому я стою, в тому я виїхала».
«Я дитина війни, в 44-у році народилась, але не думала, що буду помирать у війну. Це ж Януковичу гроші нікуди дівать, і він оплачує всіх – «ДНР», «ЛНР»...»
Поліна Степанівна і Ніна Дмитрівна – колишні дончанки. Їм обом за сімдесят, і вони вже кілька місяців живуть у Києві – туляться у знайомих по кутках. А сюди на склад гуманітарної допомоги для вимушених переселенців часто приходять по продукти, одяг, ліки. Тут завжди людно. Можна поїсти гарячого, отримати найнеобхідніше з речей, розпитати про роботу.
Леся Литвинова займається біженцями вже рік, відколи з’явилися перші переселенці з Криму. Каже, що весь тягар допомоги тим, хто через окупацію і війну був змушений залишити свої домівки, досі лежить на плечах волонтерів. Держава з її бюрократичним апаратом не так вирішує проблеми біженців, як множить ці проблеми.
Леся Литвинова, координатор складу гумдопомоги біженцям на Подолі, каже:
«Ми як благодійний фонд кожну пару трусів і кожну пару шкарпеток мусимо видати за актом приймання-передачі, а потім проконтролювати, щоб вони були використані за призначенням і не продані на базарі. Це, на жаль, у нас таке законодавство. Ніхто не був готовий, що все це до таких масштабів розвинеться і стільки буде біженців. Тому законодавча база до цього теж не готова».
З проблемою внутрішньопереміщених осіб Україна зіткнулася вперше у своїй історії. Людей, які, тікаючи від війни, стали безхатьками, тут сьогодні більше, ніж будь-де у Європі після Другої світової. Лише зареєстрованих – понад один мільйон. Не кажучи про тих, хто не став на облік. Отримати статус не так просто: населений пункт, з якого тікаєш, має входити до фіксованого переліку. Скажімо, Дебальцеве до цього переліку не входило, і біженці звідти біженцями не вважались. Абсурдних ситуацій вистачає – від евакуації, за яку відповідальний невідомо хто, і до Закону про біженців, який начебто прийнятий, але так і не запрацював...
Законодавці кажуть: потрібна єдина державна політика і єдиний координуючий орган. А громадські активісти констатують: наразі біженці дають собі раду самі, аж ніяк не дякуючи закону чи органам державної влади.
Говорить голова Ресурсного центру допомоги внутрішньопереміщеним особам Максим Буткевич:
«У нас є пропозиції від українських та інших громад за кордоном привезти кілька фур з теплим одягом, тому що зима ще не закінчилася, сюди в Україну. Але перше питання – що з митом, із податками, із кордоном. І ми, на жаль, не можемо сказати, що у відповідності до такої-то зміни в законодавстві ви можете з одним затвердженим документом спокійно привезти гуманітарну допомогу. Ми дотепер не допомагаємо допомогти. При цьому держава не в змозі допомогти сама».
