Белград – Перше травня в колишній югославській федерації було одним з найбільших свят. Нині в колишніх югославських республіках святкування звелося до кількох вихідних. Разом із комунізмом зник безвісти робітничий клас. Натомість зростає кількість безробітних.
У комуністичній Югославії, котра називала себе соціалістичною, найбільшими святами були День республіки та Міжнародний день праці. Більшість неофіційно святкувала й церковні свята. Завзяті комуністи – яких було найбільше в Сербії, найменше в Словенії та Хорватії – в час Різдвяних та Великодніх свят пильно стежили за працівниками освіти та зайнятими в державних інституціях. Той, на кого донесли, що в нього колядували або були писанки на столі – зазнавав чимало неприємностей.
А щодо так званих «червоних свят», їх всіляко ігнорувало сільське населення та ліберальна інтелігенція. Статечні селяни оминали всі культурно-мистецько-пропагандні урочистості з приводу Першого травня та різних комуністичних річниць і ювілеїв.
Комуністичною ідеологією, а ще більше іконографією, захоплювався міський пролетаріат, чиновницький апарат, молодь, військові тощо. Саме вони брали участь у першотравнених парадах у столиці та республіканських центрах.
Святкування починалося рано-вранці, коли міськими вулицями проходили трубачі, котрі трубили військові марші та так звану революційну музику. Найчастіше це були духові оркестри вогнегасників, в окремих випадках військові. Дехто виходив на вулицю й вітав добродіїв. Інші аплодували на балконах. А дехто за щільно закритими вікнами говорив те, що смів сказати лише вдома, де не міг почути ніхто сторонній.
Для когось – комуністичні, для інших – весняні свята
Після сніданку колони трудящих із прапорами та піснями вирушали на парад. В ньому брали участь піонери, молодь, робітники великих заводів. Точніше, лише кращі з-поміж кращих, найзразковіші з-поміж зразкових.
Першотравневі свята для декого були просто весняними. Весна Міранов, архітектор із Нового Сада, розповіла Радіо Свобода про своє післявоєнне дитинство.
«Пам’ятаю, як ми зустрічали Перше травня в Загребі, де я народжена. Тоді всі були вбогі, – каже вона. – Не було шашликів, як нині, не було печеного м’яса. Ми з матерями ходили до навколишніх лісів і приносили зелені галузки, якими заквітчували вікна й балкони. Ми робили вінки й змагалися, чий балкон буде кращий».
Весна Міранов також додає, що вона тоді не знала що таке комунізм, але пишалася, коли бачила свою красиву маму разом з іншими жінками на першотравненому параді.
Щоправда, югославські комуністичні лідери ще наприкінці 60-х років збагнули, що пропагандистський кич дратує більшість громадян і перестали влаштовувати паради. Тоді Перше травня втратило політичний сенс і стало просто святом.
Як і 30 років тому, цього року людей найбільш цікавило, скільки вихідних надасть їм Міністерство праці й соціального захисту. Склалося так, що тут і Перше травня, й Великдень, і святий Юрій. Отож, всі разом – віруючі, атеїсти, комуністи, націоналісти та інтернаціоналісти святкуватимуть від першого до сьомого травня. Такого не бувало навіть під жорстоким комунізмом.
На базарах розпродають символи давніх часів, навіть ордени героїв
А як будуть святкувати? Вже у вівторок двері більшості інституцій закрили о 12-й чи 14-й годині. Мешканці міст відразу сідали в машини й розїхалися по селах, якщо там мають родичів або знайомих. Інші поїхали на дачі. У напівпорожніх містах залишаються лише ті, хто не має, куди й до кого їхати. Упродовж наступних семи днів працюватимуть лише окремі кіоски, магазини та базари.
Коли вже йде мова про базари, там за дрібні гроші можна купити символи колишніх часів, включаючи й Медаль праці, Орден праці зі срібним вінком та навіть Орден народного героя Югославії.
Отож, святкування звелося до того, щоб упродовж кількох днів забути невеселу реальність. Лише цього року в Сербії втратили роботу понад 200 тисяч осіб. Кількість безробітних зростає, зарплати скорочуються. Колись з приводу Першого травня відкривали нові заводи, шляхи й житлові будинки, вручали робітникам ключі від нових квартир, вручали премії.
Сьогодні 95 відсотків студентів не знають, хто такий Карл Маркс чи якийсь там Ленін. А чому святкують Перше травня, знають лише ті, хто народився ще в соціалістичні часи.
У комуністичній Югославії, котра називала себе соціалістичною, найбільшими святами були День республіки та Міжнародний день праці. Більшість неофіційно святкувала й церковні свята. Завзяті комуністи – яких було найбільше в Сербії, найменше в Словенії та Хорватії – в час Різдвяних та Великодніх свят пильно стежили за працівниками освіти та зайнятими в державних інституціях. Той, на кого донесли, що в нього колядували або були писанки на столі – зазнавав чимало неприємностей.
А щодо так званих «червоних свят», їх всіляко ігнорувало сільське населення та ліберальна інтелігенція. Статечні селяни оминали всі культурно-мистецько-пропагандні урочистості з приводу Першого травня та різних комуністичних річниць і ювілеїв.
Комуністичною ідеологією, а ще більше іконографією, захоплювався міський пролетаріат, чиновницький апарат, молодь, військові тощо. Саме вони брали участь у першотравнених парадах у столиці та республіканських центрах.
Святкування починалося рано-вранці, коли міськими вулицями проходили трубачі, котрі трубили військові марші та так звану революційну музику. Найчастіше це були духові оркестри вогнегасників, в окремих випадках військові. Дехто виходив на вулицю й вітав добродіїв. Інші аплодували на балконах. А дехто за щільно закритими вікнами говорив те, що смів сказати лише вдома, де не міг почути ніхто сторонній.
Для когось – комуністичні, для інших – весняні свята
Після сніданку колони трудящих із прапорами та піснями вирушали на парад. В ньому брали участь піонери, молодь, робітники великих заводів. Точніше, лише кращі з-поміж кращих, найзразковіші з-поміж зразкових.
Першотравневі свята для декого були просто весняними. Весна Міранов, архітектор із Нового Сада, розповіла Радіо Свобода про своє післявоєнне дитинство.
«Пам’ятаю, як ми зустрічали Перше травня в Загребі, де я народжена. Тоді всі були вбогі, – каже вона. – Не було шашликів, як нині, не було печеного м’яса. Ми з матерями ходили до навколишніх лісів і приносили зелені галузки, якими заквітчували вікна й балкони. Ми робили вінки й змагалися, чий балкон буде кращий».
Весна Міранов також додає, що вона тоді не знала що таке комунізм, але пишалася, коли бачила свою красиву маму разом з іншими жінками на першотравненому параді.
Щоправда, югославські комуністичні лідери ще наприкінці 60-х років збагнули, що пропагандистський кич дратує більшість громадян і перестали влаштовувати паради. Тоді Перше травня втратило політичний сенс і стало просто святом.
Як і 30 років тому, цього року людей найбільш цікавило, скільки вихідних надасть їм Міністерство праці й соціального захисту. Склалося так, що тут і Перше травня, й Великдень, і святий Юрій. Отож, всі разом – віруючі, атеїсти, комуністи, націоналісти та інтернаціоналісти святкуватимуть від першого до сьомого травня. Такого не бувало навіть під жорстоким комунізмом.
На базарах розпродають символи давніх часів, навіть ордени героїв
А як будуть святкувати? Вже у вівторок двері більшості інституцій закрили о 12-й чи 14-й годині. Мешканці міст відразу сідали в машини й розїхалися по селах, якщо там мають родичів або знайомих. Інші поїхали на дачі. У напівпорожніх містах залишаються лише ті, хто не має, куди й до кого їхати. Упродовж наступних семи днів працюватимуть лише окремі кіоски, магазини та базари.
Коли вже йде мова про базари, там за дрібні гроші можна купити символи колишніх часів, включаючи й Медаль праці, Орден праці зі срібним вінком та навіть Орден народного героя Югославії.
Отож, святкування звелося до того, щоб упродовж кількох днів забути невеселу реальність. Лише цього року в Сербії втратили роботу понад 200 тисяч осіб. Кількість безробітних зростає, зарплати скорочуються. Колись з приводу Першого травня відкривали нові заводи, шляхи й житлові будинки, вручали робітникам ключі від нових квартир, вручали премії.
Сьогодні 95 відсотків студентів не знають, хто такий Карл Маркс чи якийсь там Ленін. А чому святкують Перше травня, знають лише ті, хто народився ще в соціалістичні часи.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
