Російські керівники за останні п’ять днів серйозно знизили градус риторики стосовно України. Спочатку Володимир Путін, поговоривши на урочистостях у Нормандії з Петром Порошенком і Бараком Обамою, відгукнувся про українського лідера доброзичливо:
«Я не можу не привітати позицію пана Порошенка з приводу того, що потрібно негайно зупинити кровопролиття на сході України».
Російський лідер навіть, за повідомленням агентства Інтерфакс, повідомив, що Петро Порошенко «йому сподобався» (згодом виявилося, що слово «сподобався» відносилося не до самого Порошенка, а до його настрою на вирішення конфлікту на сході України).
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров також похвалив президента України: 10 червня він заявив після зустрічі зі своїми колегами з Німеччини та Польщі:
«Ми чули, що Порошенко оголосив про створення гуманітарних коридорів для тих, хто хоче (поїхати) з Донецької та Луганської областей і заховатися в інших областях України. Ми це вітаємо». «Це кроки в правильному напрямку, так само як і те, що президент Порошенко задекларував у якості своїх намірів. Я маю на увазі припинення вогню і початок справжнього діалогу», – зазначив російський міністр.
Очевидно, що представники російської влади пом’якшують тон, тим самим, даючи світовому співтовариству надію на те, що Росія якось вплине на озброєних сепаратистів, що зайняли адміністративні будівлі в містах сходу України. Більше того, Володимир Путін каже про конкретні кроки щодо закриття кордону з російської сторони, тобто про те, про що після короткої розмови з Володимиром Путіним у Франції оголосив сам Петро Порошенко.
Російське телебачення тональності не змінює
Однак випуски новин на російських телеканалах практично не змінили своєї тональності. У підсумкових програмах кінця минулого тижня все було як і раніше: «каральна операція», «Правий сектор», «націоналісти», «прихильники федералізму».
Особливо відзначився російський Перший канал – протягом 15 хвилин у програмі «Недільний час» різними коментаторами обговорювалася зовнішність Петра Порошенка.
«Психолог-фізіогноміст» Світлана Філатова (на своєму інтернет-сайті вона представляється простіше: «маг, сучасна відьма») так описувала для Першого каналу президента України, який до того часу вже склав присягу:
«У першу чергу кидаються навислі верхні повіки. Це агресія, закритість. Плюс подовжувачі рота йдуть на щелепу, і від носа – знову-таки на щелепу. Він з породи людей, які, знаєте, як риба сом. Вона, якщо ухопить здобич, її хоч убий, вона не відпустить її». Інші коментатори в сюжеті від «сучасної відьми» не відстають: «Він буде мстити, він жадає крові», «всім зрозуміло, що Порошенко цинічно бреше». Остання фраза взагалі належить самому автору сюжету, кореспонденту Першого каналу.
Очевидно, що представники влади в Росії і російські державні, а також підконтрольні державі медіа посилають різні сигнали з приводу України. Чому? Кому ці сигнали призначені? Спонтанне або заплановане це різноголосся? З цими питаннями «Голос Америки» звернувся до російських експертів і політологів.
Гліб Павловський: тон задає саме телебачення
Президент «Фонду ефективної політики» Гліб Павловський упевнений, що зараз російська інформаційно-пропагандистська машина просто сама не хоче пом’якшувати тону, тому що їй вигідно підтримувати його жорстким:
«Є якась дивна і помилкова передумова, що наша пропаганда управляється в прямому режимі нашим політичним керівництвом. З моєї точки зору, вже наполовину можна сказати навпаки, що наше політичне керівництво управляється, в значній мірі, міазмами від власної пропаганди».
В інтерв’ю «Голосу Америки» Гліб Павловський говорить, що основні телеканали в Росії «зрозуміло, виконують державні вказівки, але при цьому вони ведуть власну гру, власну політику».
«Телебачення отримало дуже важливу річ від влади – право на яскраву істеричну, кричущо-емоційну картинку. Українська тема відкрила шлюзи, і телебачення не хоче повертатися назад. Воно хоче і далі керувати політиками, керувати умами людей. Всі ці високі рейтинги влади – це, якщо вдуматися, аудиторний феномен. Зараз я з інтересом дивлюся, як з цієї важкої ситуації буде виплутуватися влада. Тому що вона дійшла до межі експлуатації цієї масової емоції. Інструментом цієї експлуатації, генератором цих емоцій, цих пристрастей виступає російське телебачення, трійка основних каналів, які придбали небувалий вплив», – вважає Гліб Павловський.
Політолог упевнений, що держтелебачення в Росії зараз мало не стало проблемою для самої влади: «Сьогодні, я думаю, ми не можемо вважати, що питання вирішено: навіть якщо Путін дав задній хід, то масова свідомість не дала заднього ходу. Попит на війну в широкому сенсі, війну не просто як перестрілки в Східній Україні, а війну всередині країни, пошук ворога, готовність у кожному сусіді поруч з тобою на сходовій клітці побачити ворога, «п’яту колону» – ця готовність дуже висока. Тому це буде дуже складне завдання. Я думаю, що умиротворити російські медіа – не простіше завдання, ніж умиротворити Донецьку і Луганську області».
Олена Риковцева: тема України керується з єдиного центру
Оглядач і ведучий програм «Радіо Свобода» Олена Риковцева не згодна з Глібом Павловським. На її думку, узгодження тем і вибір тональності політичних та інформаційних програм «великої трійки» (Перший канал, ВГТРК, НТВ) перебуває під повним контролем держави: «Звичайно, є абсолютно пряма вказівка керівництву каналів – показувати так, а не інакше. Завжди всі федеральні великі канали, які покривають своїм сигналом територію Росії, які роблять величезний вплив, діють після відповідних планерок, після розробки якоїсь стратегії в якомусь відповідному кабінеті. Це було завжди. Українська тема ведеться централізовано, і вона дуже жорстко керується з єдиного центру».
За словами Олени Риковцевої, вона помітила один серйозний нюанс в репортажах «великої трійки» про події на сході України:
«Ніхто вже давно не показує по телевізору ніяких збройних сепаратистів. Люди, які сидять із зброєю в цих будівлях – їх показували давно, на самому початку цього конфлікту, коли вони займали будівлі, а зараз вони начебто б випарувалися, їх не існує».
«Зараз увесь показ війни складається з того, що, з одного боку показується українська армія, а з іншого – жінки і діти. Нам показують зараз табори біженців в Ростовській області, де діти і жінки говорять про те, як їх бомблять українські військові. І ніхто вже з російських глядачів не згадує, що там були якісь збройні сепаратисти», – зазначає оглядач «Радіо Свобода».
Лев Гудков: безперервність впливу – найголовніше
Керівник соціологічного «Левада-Центру» Лев Гудков в інтерв’ю «Голосу Америки» говорить, що на постійно повторювані тези та інтонації телеведучих люди звертають увагу більше, ніж на тонкощі в цитатах політичних керівників:
«В принципі, висловлювання окремих лідерів не впливають прямо на громадську думку. Набагато важливіший ефект – це безперервність повторення одних і тих же тез та їх тотальність».
За словами Льва Гудкова, «ефект кампанії щодо України, яка розгорнута, був оснований на тому, що це було цілодобове, безперервне довбання, безперервні дії одних і тих же тез, але тільки з деякими змінами голів, контексту, картинки та іншого».
«На цьому все будувалося, – по-перше, на відключенні альтернативних інтерпретацій, по-друге, на безперервному уселянні, впливі, тотальному за своїм характером. Ось це мало ефект», – підкреслює соціолог.
При цьому, як вважає Лев Гудков, різноголосся між, наприклад, Володимиром Путіним і новинами Першого каналу сприймається в пострадянському суспільстві як щось цілком нормальне:
«Зрозуміло, що на зовнішню публіку і на аудиторію усередині країни ці люди грають по-різному. Лукавість масової свідомості як би і будується на тому, що для одних говориться одне, а для інших – інше. Ця структура двозначності не піддається сумніву, цей механізм діє. Публіка досить ясно розуміє, кому адресується і який контекст того чи іншого висловлювання».
«Я не можу не привітати позицію пана Порошенка з приводу того, що потрібно негайно зупинити кровопролиття на сході України».
Російський лідер навіть, за повідомленням агентства Інтерфакс, повідомив, що Петро Порошенко «йому сподобався» (згодом виявилося, що слово «сподобався» відносилося не до самого Порошенка, а до його настрою на вирішення конфлікту на сході України).
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров також похвалив президента України: 10 червня він заявив після зустрічі зі своїми колегами з Німеччини та Польщі:
«Ми чули, що Порошенко оголосив про створення гуманітарних коридорів для тих, хто хоче (поїхати) з Донецької та Луганської областей і заховатися в інших областях України. Ми це вітаємо». «Це кроки в правильному напрямку, так само як і те, що президент Порошенко задекларував у якості своїх намірів. Я маю на увазі припинення вогню і початок справжнього діалогу», – зазначив російський міністр.
Очевидно, що представники російської влади пом’якшують тон, тим самим, даючи світовому співтовариству надію на те, що Росія якось вплине на озброєних сепаратистів, що зайняли адміністративні будівлі в містах сходу України. Більше того, Володимир Путін каже про конкретні кроки щодо закриття кордону з російської сторони, тобто про те, про що після короткої розмови з Володимиром Путіним у Франції оголосив сам Петро Порошенко.
Російське телебачення тональності не змінює
Однак випуски новин на російських телеканалах практично не змінили своєї тональності. У підсумкових програмах кінця минулого тижня все було як і раніше: «каральна операція», «Правий сектор», «націоналісти», «прихильники федералізму».
Особливо відзначився російський Перший канал – протягом 15 хвилин у програмі «Недільний час» різними коментаторами обговорювалася зовнішність Петра Порошенка.
«Психолог-фізіогноміст» Світлана Філатова (на своєму інтернет-сайті вона представляється простіше: «маг, сучасна відьма») так описувала для Першого каналу президента України, який до того часу вже склав присягу:
«У першу чергу кидаються навислі верхні повіки. Це агресія, закритість. Плюс подовжувачі рота йдуть на щелепу, і від носа – знову-таки на щелепу. Він з породи людей, які, знаєте, як риба сом. Вона, якщо ухопить здобич, її хоч убий, вона не відпустить її». Інші коментатори в сюжеті від «сучасної відьми» не відстають: «Він буде мстити, він жадає крові», «всім зрозуміло, що Порошенко цинічно бреше». Остання фраза взагалі належить самому автору сюжету, кореспонденту Першого каналу.
Очевидно, що представники влади в Росії і російські державні, а також підконтрольні державі медіа посилають різні сигнали з приводу України. Чому? Кому ці сигнали призначені? Спонтанне або заплановане це різноголосся? З цими питаннями «Голос Америки» звернувся до російських експертів і політологів.
Гліб Павловський: тон задає саме телебачення
Президент «Фонду ефективної політики» Гліб Павловський упевнений, що зараз російська інформаційно-пропагандистська машина просто сама не хоче пом’якшувати тону, тому що їй вигідно підтримувати його жорстким:
«Є якась дивна і помилкова передумова, що наша пропаганда управляється в прямому режимі нашим політичним керівництвом. З моєї точки зору, вже наполовину можна сказати навпаки, що наше політичне керівництво управляється, в значній мірі, міазмами від власної пропаганди».
В інтерв’ю «Голосу Америки» Гліб Павловський говорить, що основні телеканали в Росії «зрозуміло, виконують державні вказівки, але при цьому вони ведуть власну гру, власну політику».
«Телебачення отримало дуже важливу річ від влади – право на яскраву істеричну, кричущо-емоційну картинку. Українська тема відкрила шлюзи, і телебачення не хоче повертатися назад. Воно хоче і далі керувати політиками, керувати умами людей. Всі ці високі рейтинги влади – це, якщо вдуматися, аудиторний феномен. Зараз я з інтересом дивлюся, як з цієї важкої ситуації буде виплутуватися влада. Тому що вона дійшла до межі експлуатації цієї масової емоції. Інструментом цієї експлуатації, генератором цих емоцій, цих пристрастей виступає російське телебачення, трійка основних каналів, які придбали небувалий вплив», – вважає Гліб Павловський.
Політолог упевнений, що держтелебачення в Росії зараз мало не стало проблемою для самої влади: «Сьогодні, я думаю, ми не можемо вважати, що питання вирішено: навіть якщо Путін дав задній хід, то масова свідомість не дала заднього ходу. Попит на війну в широкому сенсі, війну не просто як перестрілки в Східній Україні, а війну всередині країни, пошук ворога, готовність у кожному сусіді поруч з тобою на сходовій клітці побачити ворога, «п’яту колону» – ця готовність дуже висока. Тому це буде дуже складне завдання. Я думаю, що умиротворити російські медіа – не простіше завдання, ніж умиротворити Донецьку і Луганську області».
Олена Риковцева: тема України керується з єдиного центру
Оглядач і ведучий програм «Радіо Свобода» Олена Риковцева не згодна з Глібом Павловським. На її думку, узгодження тем і вибір тональності політичних та інформаційних програм «великої трійки» (Перший канал, ВГТРК, НТВ) перебуває під повним контролем держави: «Звичайно, є абсолютно пряма вказівка керівництву каналів – показувати так, а не інакше. Завжди всі федеральні великі канали, які покривають своїм сигналом територію Росії, які роблять величезний вплив, діють після відповідних планерок, після розробки якоїсь стратегії в якомусь відповідному кабінеті. Це було завжди. Українська тема ведеться централізовано, і вона дуже жорстко керується з єдиного центру».
За словами Олени Риковцевої, вона помітила один серйозний нюанс в репортажах «великої трійки» про події на сході України:
«Ніхто вже давно не показує по телевізору ніяких збройних сепаратистів. Люди, які сидять із зброєю в цих будівлях – їх показували давно, на самому початку цього конфлікту, коли вони займали будівлі, а зараз вони начебто б випарувалися, їх не існує».
«Зараз увесь показ війни складається з того, що, з одного боку показується українська армія, а з іншого – жінки і діти. Нам показують зараз табори біженців в Ростовській області, де діти і жінки говорять про те, як їх бомблять українські військові. І ніхто вже з російських глядачів не згадує, що там були якісь збройні сепаратисти», – зазначає оглядач «Радіо Свобода».
Лев Гудков: безперервність впливу – найголовніше
Керівник соціологічного «Левада-Центру» Лев Гудков в інтерв’ю «Голосу Америки» говорить, що на постійно повторювані тези та інтонації телеведучих люди звертають увагу більше, ніж на тонкощі в цитатах політичних керівників:
«В принципі, висловлювання окремих лідерів не впливають прямо на громадську думку. Набагато важливіший ефект – це безперервність повторення одних і тих же тез та їх тотальність».
За словами Льва Гудкова, «ефект кампанії щодо України, яка розгорнута, був оснований на тому, що це було цілодобове, безперервне довбання, безперервні дії одних і тих же тез, але тільки з деякими змінами голів, контексту, картинки та іншого».
«На цьому все будувалося, – по-перше, на відключенні альтернативних інтерпретацій, по-друге, на безперервному уселянні, впливі, тотальному за своїм характером. Ось це мало ефект», – підкреслює соціолог.
При цьому, як вважає Лев Гудков, різноголосся між, наприклад, Володимиром Путіним і новинами Першого каналу сприймається в пострадянському суспільстві як щось цілком нормальне:
«Зрозуміло, що на зовнішню публіку і на аудиторію усередині країни ці люди грають по-різному. Лукавість масової свідомості як би і будується на тому, що для одних говориться одне, а для інших – інше. Ця структура двозначності не піддається сумніву, цей механізм діє. Публіка досить ясно розуміє, кому адресується і який контекст того чи іншого висловлювання».
