Якщо Україна програє у війні з Росією, й Москва зможе підкорити її, це стане Пірровою перемогою для Росії, вважає Карл Більдт, співголова Європейської ради з міжнародних відносин й колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції.
Перемога Росії стала б катастрофою для України й стала б фактором небезпеки та дестабілізації для Європи й решти світу. Але вона також могла б привести й до розпаду самої російської держави, вважає Більдт.
“Москва обміняла б своє середньовічне монгольське ярмо на китайське ярмо 21 століття — і серйозно залишилася б позаду, коли решта світу вступає в нову зелену та цифрову епоху”, намагаючись асимілювати окуповані українські землі, підпорядкувати населення та маючи вкрай високі військові витрати через протистояння із Заходом, пише Більдт у статті для видання Foreign Policy.
“Рано чи пізно Росія зіткнеться з розпадом третьої держави за трохи більше ніж століття”.
Такий сценарій, на його думку, можливий, якщо Україна та Захід “втратять рішучість”.
Це викличе такі наслідки, вказує аналітик:
- Загальна кількість українських біженців зросте на 10-15 мільйонів.
- Європейська політика докорінно зміниться, й примирення з “новою Росією” стане “абсолютно нереалістичним”, каже оглядач.
- Крім того, такий сценарій вимагав би, за його словами, “подвоєння” витрат на оборону в європейських країнах. Адже загрозу з боку російського режиму для таких країн як Фінляндія, Польща чи країни Балтії, вербалізовану “російськими імперіалістичними мрійниками” на кремлівському телебаченні, не можна недооцінювати, хоч би якою нереалістичною не була мета підкорити їх для переобтяженого російського режиму.
- Більдт також вказує на можливість зростання амбіцій Китаю до домінування у Східній Азії як наслідок потенційного програшу України, адже Китай усіляко прагне послаблення США та Заходу й зміцнення власних позицій в регіоні та світі.
“Дозволити Росії перемогти в Україні мало б катастрофічні наслідки для українців, надзвичайно серйозні [наслідки] для безпеки Європи, та глибоко дестабілізаційні [наслідки] для решти світу, - підсумовує Більдт. - Зрештою, це, ймовірно, призвело б до краху самої Росії, що поставило б Європу перед цілим рядом інших наслідків, до яких слід готуватися”.
Водночас як саме забезпечити довготривалу обороноздатність України та її спроможність стримувати майбутні загрози залишається відкритим питанням, з якого продовжують дискутувати оглядачі на Заході.
З огляду на те, що членство України в НАТО ймовірно не стоїть реалістично на порядку денному у найближчій перспективі, принаймні допоки Україна захищається від теперішньої російської агресії, деякі аналітики вважають шведську модель часів холодної війни можливим розв'язанням проблеми.
У своїй статті для видання The Hill Томас Грем, науковий співробітник Ради з міжнародних відносин й колишній старший директор у справах Росії в Ради національної безпеки США за часів адміністрації Джорджа Буша, обґрунтовує адаптацію колишнього шведського досвіду до сьогоднішніх українських реалій задля майбутнього стримування Росії.
“Попри те, що війна триває, Захід має допомогти Україні стати оновленою версією Швеції часів холодної війни, - пише Грем. - Це передбачало б посилення підтримки відновлення оборонно-промислового сектору України та навчання її військових сил, а також тісну співпрацю у сфері безпеки та розвідки”.
Такі зобов’язання вже значною мірою відображені у безпекових угодах, які Україна підписала з союзниками, зокрема США. Важливим тепер є повністю забезпечити такі зобов’язання ресурсами й забезпечити постійний потік підтримки протягом щонайменше наступних 10 років, вважає він.
На додаток Грем вказує на те, що успіх нейтральної Швеції частково залежав від стабільності демократичних інститутів країни та ефективності її ринкової економіки.
З цього погляду, додає оглядач, початок переговорів між Україною та Європейським Союзом про вступ має “вирішальне значення для довгострокової безпеки України”.
Як повідомляв раніше Голос Америки, у кількох ключових промовах представники адміністрації, зокрема держсекретар Ентоні Блінкен, зауважували, що з їх погляду наразі критично допомогти Україні “стати на власні ноги” й посилитися у військовому, демократичному та економічному плані задля успіху майбутньої стратегії стримування й відвернення подальшої агресії.
