Представники української діаспори в Європі зберігають і підтримують зв’язки з родичами на історичній батьківщині. Етнічні українці Нідерландів – не виняток. За повідомленням порталу «Новини Одеси», «українська діаспора (Нідерландів) організовує показ документальних фільмів про історію (своєї) країни, яким передують лекції істориків, політологів та інших фахівців».
Представниця української діаспори в королівстві Ольги Стереншіс (як і інші співвітчизники, які постійно мешкають в Нідердандах), вважає своїм головним завданням «дати більше інформації ... про Україну та її минуле. Показати, що Україна не тільки незалежна країна, а й країна з великою історією».
Нещодавно уповноважений президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв зустрічався в Нідерландах з представниками місцевих діаспор українців і кримських татар. Так, в Ґронінґені Джемілєв брав участь у конференції «Крим: брати за стіною», організованої Українським фондом в Нідерландах.
Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» поспілкувалася з представниками нідерландської української діаспори.
«Коли окупували Крим – був справжній шок»
Уродженка львівщини Зоряна Яницька переїхала до Нідерландів 15 років тому. «Я не беру на себе сміливість представляти всю нашу діаспору, і буду говорити тільки від свого імені», – говорить вона.
За професією Зоряна – зубний лікар. Ще недавно до неї приходили ставити пломби всі вихідці з колишнього СРСР, враховуючи, що вона вільно володіє російською мовою. Але, за словами доктора Яницької, в останні місяці її пацієнти все частіше проявляють свої політичні уподобання.
«Я в силу своєї професії спілкуюся з багатьма людьми, – розповідає Зоряна. - Після Майдану значна кількість тих, хто користувався моїми послугами, просто зникли з поля мого зору. І це були люди, які регулярно нагадували про себе – ну, раз в квартал, припустимо. Ми не сварилися – просто перестали спілкуватися».
Співрозмовниця «Голосу Америки» зазначає, що протягом останнього року у неї виникли помітні складності в спілкуванні з вихідцями з колишнього СРСР. І як приклад наводить своєї розмову з уродженкою Білорусі. Саме цей діалог, за словами Зоряни Яницької, справив на неї найбільше враження: «Людина, яка прожила тут багато років, у нього тут живуть і діти, і внуки, питає мене:« А навіщо Україні йти в Європу?».
«Я задала зустрічне питання, – продовжує Яницкая. – А чому ви живете в Європі? У чому сенс вашого життя тут? Відповіді не було».
«Коли окупували Крим, коли почалися події в Донецькій і Луганській областях, для мене це був справжній шок, – згадує Зоряна. – Тому що початок опору режиму Януковича, тобто Майдан і все, що відбувалося в Києві, я вважала внутрішньою справою України. Ну, як розбіжності всередині кожної сім'ї, які завжди можна вирішити. Але якщо в справу втручається сусід, то виникає зовсім інша ситуація».
Співрозмовниця «Голосу Америки» згадує, що на початку 2014 року вона разом з іншими представниками української діаспори Нідерландів влаштовувала «місцевий Майдан», щоб привернути увагу голландських політиків до подій у себе на батьківщині.
«Я їжджу на свою батьківщину два рази на рік, – продовжує Зоряна Яницкая. – У мене там живе тітка, якій у березні виповнилося 93 роки, і для неї найстрашніше з усього, що відбувається – те, що гинуть молоді хлопці. Наприклад, на Різдво хлопець ще був удома, а потім через місяць дзвонять родичі, і, плачучи, кажуть, що його більше немає. Яка реакція на це може бути? Тільки скорботу і злість».
«У мене є двоюрідний брат в Херсонській області, – розповідає Зоряна. – Він наполовину росіянин, наполовину українець. Я йому недавно дзвонила і сказала: «Валера, ви там живете біля Криму, і якщо у вас там складна ситуація, забирай своїх і приїжджай сюди».
Він відповів, що у нього самого все нормально, але коли він дзвонив родичам у Росію, вони також звали його до себе, бо вважають: «У вас там – хунта, поголовно всіх російських вбивають». «А він, – пояснює Яницька, – не хоче ні з ким сваритися і просто замовчує тему політики».
«Вони залишилися тут і борються за "русский мир"»
Зоряна Яницька підкреслює, що ніколи не приховувала своїх проукраїнських поглядів і не ображається, коли представники російської діаспори називають її «бандерівкою».
Інший співрозмовник кореспондента «Голосу Америки» – уродженець Донецька Сергій Лазаренко – переїхав до Нідерландів тринадцять років тому. Що відбувається на своїй батьківщині він без вагань називає «окупацією Росією території України».
За словами Сергія, майже всі його друзі поїхали з рідних місць. «Для пари моїх знайомих, нинішні події – відродження Російської імперії, "вставання Росії з колін" і так далі. Всі інші думають так само, як я», – розповідає Лазаренко.
Сьогодні Сергій живе і працює в місті Алкмар –на півночі Нідерландів.
Представники українського земляцтва створили тут три волонтерські організації, які збирають гроші, закуповують ліки, медичне обладнання, прилади нічного бачення та інші необхідні речі для учасників АТО. «Ми намагалися створити єдину організацію для допомоги нашим хлопцям в Україні, але це – досить важко. У кожного своя точка зору з приводу того, як потрібно діяти. Але все одно ми збираємо вантажі з усіх Нідерландів», – говорить співрозмовник« Голосу Америки».
Офіційну позицію європейських урядів з приводу втручання Росії у справи України Сергій Лазаренко знаходить «занадто м’якою». Правда, продовжує він, «ми тут на дебатах були і з людьми з парламенту, і з міністром закордонних справ Нідерландів. У них чітке уявлення є, але те, що вони розуміють, і як офіційно реагують, – це різні речі. Міністр сказав: "Ми знаємо, що таке Росія, але діалог завжди кращий, ніж санкції"».
Що ж стосується відносин з представниками російської діаспори Алкмара, то Сергій слідом за Зоряною Яницькою розповідає: з більшістю колишніх знайомих він був змушений перервати спілкування. «Можливо, лише з однією людиною з двадцяти я можу нормально розмовляти, – шкодує він. – Решта – типові "кримнашевці" – кажуть, що прийшов "новий Сталін", стверджують, що слідом за Кримом до Росії відійдуть Донецьк, Луганськ, Київ. Фанатизм повний!».
«Я думаю, – продовжує Лазаренко, – що тут має значення радянська освіта: адже вони, наприклад, зі школи ненавидять Америку. Хоча не можуть пояснити, чому. І з них всього пара людей за весь час мого перебування тут повернулися в Москву. Інші продовжують жити в Нідерландах, і борються тут за "руський мир". Або, принаймні, хочуть, щоб Росія повернулася до кордонів 1914 року».
Уродженець Донбасу підкреслює: «У мене родичі живуть, в основному, на території, яку звільнили українські війська влітку минулого року. Там була незрозуміла ситуація, коли людям пропонували по 5 тисяч євро, щоб вони вивісили російські прапори. Там – невеликі міста, і важко сказати, хто на чиїй стороні. Але з моїх родичів і знайомих більшість за Україну».
Сергій розповідає про родичів, що живуть в Чернігівській та Кіровоградській областях. «Там пам’ятають Голодомор, – нагадує він. – Навіщо Росії знадобилося ще тиснути на наші старі рани, навіщо знадобилося сварити наші народи, я не розумію».
