Від прибиральника до заступника директора школи - саме таким шляхом йшов до своєї американської мрії українець Тарас Петришин. У 16 років він, разом з батьками, переїхав до США. Коли пішов отримувати вищу освіту, аби заробити на життя, влаштувався прибиральником у початковій школі в штаті Нью-Джерзі. Здобувши диплом, став у цій школі вчителем, а потім завучем. Наші журналісти відвідали школу і дізнались секрети стрімкого кар’єрного зростання Тараса, або як його називають діти – містера Пі.
Третьокласник Даниїл розповідає про успіхи на уроках плавання заступнику директора школи Тарасу Петришину. Каже: містеру Пі він довіряє, вони емігрували з однієї країни і можуть розмовляти не лише англійською, але й українською. «Він веселий, він дає хай файв, не кричить ніколи», - каже Даниїл.
А от 10-річний Омар зізнається: містер Пі переконав його краще вчитися: «Минулого року якось в мене був поганий день, він поговорив зі мною, розказав свою історію, як він важко в житті працював, і це мені допомогло. Я добре запам’ятав нашу розмову і вирішив почати краще вчитися», каже Омар.
Тарас Петришин емігрував до США у 90-х роках. Життя за кордоном давалося важко: працював на будівництві, у ресторані, в магазині, пізніше вступив у коледж і влаштувався у місцевій школі прибиральником.
«Прибирати школу було добре. Платили гроші. Розклад співпадав. Я вранці вчився і працював до 11 ночі», - згадує він.
Шість років основними знаряддями праці у нього були відро і швабра: «Десь 20 кімнат, туалет на кожному поверсі. Це означає треба скрізь позамітати, пилюку витерти, туалети помити. Якщо пальці на вікнах, повитирати пальці. Взимку, якщо сіль заноситься, треба шваброю вимити і позамітати», - каже Тарас Петришин. На тертій поверх треба було носити коробки паперу: «вони по 25 кілограм, я брав по 2-3 пачки в руки і ніс», - пригадує.
Каже, що було важко, але впоратися можна. «Як кажуть, людина живе, і ми адаптуємось до всього», - каже Петришин.
Своїх амбіцій він не приховував: «Я не хотів прибирати школу все своє життя, хотів бути вчителем».
Врешті, Тараса Петришина помітила директорка навчальних програм.
«Інколи вечорами, коли він працював у моєму офісі, ми говорили про його освіту, як він бачить свою педагогічну кар’єру. Я рада, що була тією людиною, яка повідомила йому, що в нашому шкільному окрузі відкрилося робоче місце, яке терміново треба було заповнити», - каже керівниця навчальних програм шкільного округу м. Кліфтон Дженін Куселевич.
Тарас тоді якраз закінчив навчання, то ж не вагаючись подав документи і отримав роботу вчителя 5-го класу. На цьому освіту не зупинив, продовжив навчатись на всіх програмах, які пропонує місцеве відділення освіти.
«Сильна професійна етика і велике бажання вчитись може мотивувати кожного. Якщо ти справді ставиш роботу на перше місце, не боїшся ризикувати, спробувати щось нове, розширити свої горизонти, тоді ти справді можеш досягти успіху», - вважає Дженін Куселевич.
Тарас каже: щоб досягнути своєї мети, головне – не опускати руки.
«Знаєте, от люди кажуть: з мене насміхаються, бо я іммігрант, або з мене насміхаються, бо я англійською не говорю, і мені соромно. А я не можу сказати, що з мене насміхались, тому що я був іммігрантом, чи що наді мною діти насміхалися. Так, діти казали: о, ти прибирав. Так, я прибирав, але зараз я тут, це є прикладом для вас щось робити. Вчися, щоб ти не прибирав колись», - каже Петришин.
Коли в місцевій початковій школі відкрилась посада заступника директора, Тарас вирішив випробувати свої сили. Його взяли на рік стажування, із зарплатою звичайного вчителя.
«У нас 385 школярів і 105 осіб шкільного персоналу. Це багато людей. У кожного свої потреби і виклики», - каже директор 14-ї школи м.Кліфтон Джейсон Гебеданк. «Він повинен бути гнучким, щоб завжди прийти, коли потрібно, їх підтримати. Щодня, коли ми приходимо на роботу, які б проблеми ми б не мали, ми повинні їх лишати вдома», - каже директор школи.
Тарас сприймає свою роботу як місію. «Я стараюсь щодня, щоб діти зростали – чи в поведінці, чи в науці, чи їм погано, я хочу, щоб їм було приємніше, щоб вони любили приходити до школи. І я стараюсь, щоб вчителі зростали. Бо коли я прибирав, мені пані Куселевич казала: ти не можеш прибирати, ти мусиш зростати, ти мусиш кудись вперед рухатись. І я тоді подумав: ви праві, ми це будемо робити», - ділиться він.
Мотивувати інших зростати - саме цієї риси бракує в українських школах, вважає Тарас Петришин. «Якби в нас були люди, які сказали тій жінці, що прибирає: слухай, тобі 30 років, ти вчися і роби щось з того. Якби хтось допомагав цим людям зрости трошки, думаю, в нас було б трохи інакше. Проблема не в науці, проблема в людях», - вважає Тарас Петришин.
Історія Тараса Петришина є прикладом американської мрії, - переконані місцеві освітяни.
«Це справді американська історія, про те, у що ми віримо в Америці: якщо ти важко працюєш, ти будеш винагороджений. І це якраз випадок пана Петришина», - каже директор шкільного округу м. Кліфтон Денні Робертозі.
Тарас радить емігрантам не розпорошуватись на різні проекти, натомість поставити перед собою мету і йти до неї.
«Вивчіть мову, отримайте освіту, поставте перед собою мету і працюйте в напрямку її втілення. Знаю, це важко. Але в цій країні є багато можливостей, ти просто маєш ними скористатись», - каже він.
У планах Тараса стати директором школи. Далі – ще вище. Тарас вірить: свого досягне, головне бути вірним трьом своїм життєвим принципам: важко працювати, бути справедливим і любити дітей.
Дивіться також: Українка популяризує писанкарство у Кремнієвій долині
