Київ – Щонайменше 15 жінок щогодини стають в Україні жертвами домашнього насильства. Про це заявляв віце-спікер парламенту Ігор Калетнік. Але заявляти до міліції ці представниці «слабкої статі» не поспішають. Більше того, іноді самі сплачують штрафи замість своїх кривдників. У рамках Міжнародного дня боротьби з насильством щодо жінок, який відзначають 25 листопада, в Україні стартує кампанія «16 Днів проти гендерного насильства», яка покликана робити цю проблему видимою для суспільства.
Ірина Угринюк – соціальний працівник Львівського центру інтегральної опіки для жінок, які опинилися у складних ситуаціях. За два роки роботи до центру звертались 52 жінки від 18 до 58 років. Більшість із них – жертви домашнього насильства. Одного разу до центру прийшла жінка, яка переховувалася від чоловіка,що переслідував її близько року.
«Вона жила з чоловіком за кордоном, але їй вдалося від нього втекти, бо він завдавав їй насильства у всіх його проявах. Родичі звичайно її підтримували, але в силу того, що він знав, де ті родичі знаходяться, де живуть, вона просто не могла в них залишатися. Як вона говорила, він покроково за нею йшов і вона змушена була переїжджати з місця на місце», – ділиться історією з практики вона.
Причиною домашнього насильства над жінками часто називають гроші, швидкий темп життя, постійний стрес або ж що жінку б'ють, тому, що вона на це заслуговує. Проте насправді особливої причини вдарити чи зґвалтувати жінку не треба, додає Ірина Угринюк. Насильство присутнє у домівках, як у заможних, так і у бідних українців, як у високоосвічених, так і в людей без освіти, як у тих, що вживають алкоголь, так і в тих, хто до нього взагалі не торкається.
Треба зробити проблему видимою
Проблема у тому, що чоловіки в Україні все ще сприймають жінку як власність. Побоюючись, що її вважатимуть «поганою» дружиною, вона часто приховує від навколишніх факти насильства. Це стає своєрідним табу сімейного життя, про яке не можна говорити, а відтак, й вживати будь-яких заходів до його усунення та викорінення. Не існує також і статистики правоохоронців щодо кількості постраждалих від насильства жінок, адже такі випадки дільничні міліціонери часто називають «приватними сімейними справами», розповідає активістка Феміністичної офензиви Леся Пагулич.
«Правоохоронні органи мають вести таку статистику, але знову ж таки, коли жінка потерпає від насильства, вона не завжди звертається до правоохоронних органів, бо не кожен міліціонер прийме заяву, скаже, що це ваша приватна справа. Не всі заяви доходять до розгляду. Якщо говорити про зґвалтування, то жінка піддається залякуванням, висміюванням, психологічному тиску. Є багато перешкод, щоб зробити цю проблему видимою», – розповідає активістка.
Центри для кривдників, замість центрів для жертв
Намагаючись вирішити таку проблему, уряд зареєстрував законопроект «Про запобігання та протидію гендерному насильству». Він передбачає реформування системи державних органів, впровадження соціальних служб, притулків, пояснює співголова міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді України Олена Кондратюк. Разом з колегами депутатами та громадськими активістами вона також подала ще один законопроект, який передбачає замінити покарання за насильство у вигляді штрафу на громадські роботи. Проте всі ці ініціативи ще не пройшли розгляду навіть у профільних комітетах.
«Часто буває так, що якраз жінка починає сплачувати замість чоловіка, який продовжує її бити або ще щось неприпустиме робити, ці грошові штрафи. Тому краще ми пропонуємо зробити замість них ці громадські роботи», – каже вона.
Натомість боротися з насильством у сім'ї у європейських країнах почали дзеркальним до українського способом. Замість створювати центри для жертв, для реабілітації збирають самих кривдників. Карають там навіть і за словесне насильство. Згідно з цьогорічною доповіддю Всесвітньої організації охорони здоров'я, найпоширенішим насильство над жінками є у Південно-Східній Азії (Бангладеш, Східний Тимор, Індія, Бірма, Шрі-Ланка, Таїланд), де 37,7% жінок стикаються з насильством, та в країнах Східного Середземномор'я (Єгипет, Іран, Ірак, Йорданія, Палестина), де цей показник становить 37%.
У країнах Європи, таких, як Албанія, Азербайджан, Грузія, Литва, Молдова, Румунія, Росія, Сербія, Туреччина та Україна, насильства зазнають 25,4% жінок.
Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (25 листопада), Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 грудня 1999 року. Історичною передумовою Дню стала подія, що відбулася в 1961 році в Домініканській Республіці. За наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо (Rafael Trujillo) були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал (Mirabal sisters), які були політичними активістками.
У червні 1991 року Центр жіночого глобального лідерства та учасники Форуму з питань жінок, насильства та прав людини з 20 країн світу запропонували щорічно з 25 листопада по 10 грудня проводити акцію 16 Днів проти гендерного насильства. З того часу понад 1000 організацій та осіб з понад 100 країн щорічно проводять акції в рамках однойменної кампанії, закликаючи до припинення усіх форм насильства проти жінок. З 2000 року цю ініціативу підтримує і Україна. Символом проти всіх форм насильства над жінками є біла стрічка.
Ірина Угринюк – соціальний працівник Львівського центру інтегральної опіки для жінок, які опинилися у складних ситуаціях. За два роки роботи до центру звертались 52 жінки від 18 до 58 років. Більшість із них – жертви домашнього насильства. Одного разу до центру прийшла жінка, яка переховувалася від чоловіка,що переслідував її близько року.
«Вона жила з чоловіком за кордоном, але їй вдалося від нього втекти, бо він завдавав їй насильства у всіх його проявах. Родичі звичайно її підтримували, але в силу того, що він знав, де ті родичі знаходяться, де живуть, вона просто не могла в них залишатися. Як вона говорила, він покроково за нею йшов і вона змушена була переїжджати з місця на місце», – ділиться історією з практики вона.
Причиною домашнього насильства над жінками часто називають гроші, швидкий темп життя, постійний стрес або ж що жінку б'ють, тому, що вона на це заслуговує. Проте насправді особливої причини вдарити чи зґвалтувати жінку не треба, додає Ірина Угринюк. Насильство присутнє у домівках, як у заможних, так і у бідних українців, як у високоосвічених, так і в людей без освіти, як у тих, що вживають алкоголь, так і в тих, хто до нього взагалі не торкається.
Треба зробити проблему видимою
Проблема у тому, що чоловіки в Україні все ще сприймають жінку як власність. Побоюючись, що її вважатимуть «поганою» дружиною, вона часто приховує від навколишніх факти насильства. Це стає своєрідним табу сімейного життя, про яке не можна говорити, а відтак, й вживати будь-яких заходів до його усунення та викорінення. Не існує також і статистики правоохоронців щодо кількості постраждалих від насильства жінок, адже такі випадки дільничні міліціонери часто називають «приватними сімейними справами», розповідає активістка Феміністичної офензиви Леся Пагулич.
Коли жінка потерпає від насильства, вона не завжди звертається до правоохоронних органів, бо не кожен міліціонер прийме заявуЛеся Пагулич
Центри для кривдників, замість центрів для жертв
Намагаючись вирішити таку проблему, уряд зареєстрував законопроект «Про запобігання та протидію гендерному насильству». Він передбачає реформування системи державних органів, впровадження соціальних служб, притулків, пояснює співголова міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді України Олена Кондратюк. Разом з колегами депутатами та громадськими активістами вона також подала ще один законопроект, який передбачає замінити покарання за насильство у вигляді штрафу на громадські роботи. Проте всі ці ініціативи ще не пройшли розгляду навіть у профільних комітетах.
Часто буває так, що якраз жінка починає сплачувати замість чоловіка, який продовжує її бити або ще щось неприпустиме робити, ці грошові штрафиОлена Кондратюк
Натомість боротися з насильством у сім'ї у європейських країнах почали дзеркальним до українського способом. Замість створювати центри для жертв, для реабілітації збирають самих кривдників. Карають там навіть і за словесне насильство. Згідно з цьогорічною доповіддю Всесвітньої організації охорони здоров'я, найпоширенішим насильство над жінками є у Південно-Східній Азії (Бангладеш, Східний Тимор, Індія, Бірма, Шрі-Ланка, Таїланд), де 37,7% жінок стикаються з насильством, та в країнах Східного Середземномор'я (Єгипет, Іран, Ірак, Йорданія, Палестина), де цей показник становить 37%.
У країнах Європи, таких, як Албанія, Азербайджан, Грузія, Литва, Молдова, Румунія, Росія, Сербія, Туреччина та Україна, насильства зазнають 25,4% жінок.
Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (25 листопада), Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 грудня 1999 року. Історичною передумовою Дню стала подія, що відбулася в 1961 році в Домініканській Республіці. За наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо (Rafael Trujillo) були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал (Mirabal sisters), які були політичними активістками.
У червні 1991 року Центр жіночого глобального лідерства та учасники Форуму з питань жінок, насильства та прав людини з 20 країн світу запропонували щорічно з 25 листопада по 10 грудня проводити акцію 16 Днів проти гендерного насильства. З того часу понад 1000 організацій та осіб з понад 100 країн щорічно проводять акції в рамках однойменної кампанії, закликаючи до припинення усіх форм насильства проти жінок. З 2000 року цю ініціативу підтримує і Україна. Символом проти всіх форм насильства над жінками є біла стрічка.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
