Чимало журналістів зі всього світу охоче їдуть висвітлювати війну в Україні. Крім досвідчених воєнних кореспондентів, які пройшли гарячі точки, в Україні працює й чимало тих, хто робить це вперше.
«Цей конфлікт проходить дуже близько до серця Європи, тому це відкриває можливості для багатьох молодих журналістів, які можуть репортажами з України створити собі ім’я в професії».
Про це під час організованого Українською службою “Голосу Америки” круглого столу “Журналіста на війні: висвітлені України в світі” сказав легендарний британський фотограф Пол Конрой. За його словами, умови роботи іноземних журналістів в Україні є досить комфортними, щонайменше порівняно із війною у Сирії.
«У Сирії, наприклад, ситуація була протилежною. Будь-що, що ми робили, було небезпечним. Наприклад, проїхати 50 метрів. Ми з Марі (журналістка газети «Sunday Times» Марі Колвін – ГА) таємно прокрадалися вночі через мінне поле. А тут є всі сучасні приміщення та засоби, все здається досить простим».
Дивіться програму:
Конрой - член ради опікунів лондонського «Фронтлайн Клуб» та один із засновників відділення організації у Львові, де він тренує українських журналістів, продюсерів та іноземних фрілансерів, які не мають підтримки великих організації, навичкам безпеки, у тому числі наданню першої медичної допомоги, у фронтових умовах. У 2012 році в Сирії, важко поранений, Конрой пережив напад, у результаті якого загинула його колега, легендарна військова кореспондентка Марі Колвін. За його мемуарами “Під дротом” про події в Сирії зняли голлівудський фільм «Приватна війна» та однойменний документальний фільм.
Втім, це почуття безпеки в Україні, каже він, - оманливе.
«Проте ви також стикаєтеся з іншим типом ворога. Це ситуація тотальної війни на фронтах, на передовій. Ви стикаєтеся з великою зброєю масового ураження на полі бою. У масштабах, що лише з часом наростають до масових, як-от у Сирії, люди звикають до цього. Тут обмежень не було з самого початку. Тому ви маєте хибне відчуття, у вас є багато нормальності в житті. Однак у місцях фронту це справжня війна», - наголошує Конрой.
Змінилися умови роботи журналістів і порівняно із тими, які вони були під час висвітлення Операції об'єднаних сил на Донбасі, розповів воєнний кореспондент телеканалу ICTV Олег Корнієнко, який також підключився до круглого столу. По-перше, сказав він, лінія фронту стала набагато ближчою до столиці, а, по-друге, стало важче розуміти, де саме вона проходить.
«Порівняно з війною на Донбасі, ти розумів, де ворог, де можна сховатися і можна було зрозуміти приблизно ситуацію лінію фронту. На початку повномасштабного вторгнення було важко зрозуміти. До того зараз, при повторному наступ на Україну, Росія уже відкрито задіяла свою живу силу і інше озброєння ніж у 14-му, 15-му і усі ці роки».
На відміну від багатьох попередніх конфліктів до послуг журналістів, які працюють в Україні, - інтернет, інші засоби зв'язку, соціальні мережі.
«Це добре для редакторів у Лондоні, тому що вони можуть мати цілий масив інформації перед собою. І це справді щось відносно нове. Я думаю, коли ми були в Лівії, такі можливості й комунікація тільки починалися. Це чудовий інструмент для фокусування своїх ресурсів. Коли я працював у газеті «Sunday Times» у редакції постійно думали, куди нас з Марі відправити. Тепер це не є проблемою, тому що загалом ви можете побачити, куди вислати журналістів», - говорить Конрой.
Але також, додав він, це може спрацювати проти журналістів, яких можна вирахувати за допомогою даних стільникового зв’язку, що й сталося з Полом та Марі у Сирії.
Інша небезпека - потрапляння в мережу та в ефір інформації, якою може скористатися ворог. Із початком війни в Україні, як журналісти, так й цивільні особи, навчилися відповідальніше ставитися до того, як і коли повідомляти інформацію про обстріли та воєнні тривоги, розповів Корнієнко. У перші дні війни ця інформація широко розходилася соцмережами, потрапляла на вебсайти та в прямий ефір телеканалів.
«Протягом цих двох місяців і цивільне населення, і журналісти зрозуміли, що так не потрібно робити. Нажаль, вже на другому місяці масштабної війни нарешті Мінкульт, Міноборони і Спілка журналістів України виробила цей механізм, що, наприклад, якщо ракета потрапляє в цивільний об'єкт, ми можемо їхати працювати на місце події, але в ефір про це говорити публічно можемо через 3 години. Якщо потрапляння у військовий об'єкт, то ми можемо говорити лише через 12 годин. У нас дуже часто повітряні тривоги і теж є таке правило, доки не завершиться повітряна тривога, ми не говоримо, куди був обстріл».
Третій учасник дискусії Майкл Вейс відзначив, наскільки уважно його колеги, з якими він працював під Києвом, дотримуються вимог уряду.
«Коли я був у Києві та Бородянці, дорогою як репортер я хотів фотографувати та знімати. І в ту хвилину, коли моя камера націлювалася на українське КПП, мій водій, мій фіксер, усі в машині говорили: «Не роби цього, тебе заарештують». Тому це нагадування, наскільки такі речі є чутливими», - сказав він.
Вейс - журналіст, директор News Line Magazine, який понад 10 років висвітлює міжнародні теми із фокусом на Близькому Сході та Росії, та є співавтором бестселера за версією газети «New York Times» «ІДІЛ: В середині Армії терору» та автором «Загроза нереальності: як Кремль використовує інформацію, культуру та гроші».
Висвітлення війни в України становить певний виклик для іноземної преси й у дотриманні стандартів журналістки, який вимагає повідомляти обидві точки зору.
«Як вам скаже будь-хто, хто працює у західних ЗМІ, складність полягає в зобов’язанні бути об’єктивним або здаватися об’єктивним. Я часто стикався з цим, висвітлюючи сирійську війну. Багато інформаційних організацій повторювали тези російського МЗС, включно з теоріями змови, без жодного сумніву та скепсису. Тоді як ці теорії можна було легко спростувати лише за допомогою мінімального розслідування», - сказав Вейс.
Втім, із часом, вважає він, ЗМІ покращили своє вміння працювати із офіційною позицією урядів, яка є відверто неправдивою.
«Я помітив різке перекалібрування багатьох відомих медіа-організацій у тому, як вони мають справу із заявами російського уряду щодо війни в Україні. Тобто зараз вони працюють із цим значно краще, ніж із заявами російського уряду щодо війни в Сирії».
«Неупередженість іноді може бути досить неприємною, коли вона переобтяжує. Не обов’язково існує інша, рівна їй протилежна та збалансована точка зору. Я думаю, що намагатися знайти цей баланс складно, але це не є неможливим. І я особисто сказав би комусь, хто бачив убивства: «Не вигадуйте приємнішу назву. Якщо вони вбивають немовлят, вони вбивають немовлят, і це вбивство», - зазначив Конрой.
Усі учасники погодилися, що робота журналістів в Україні має й додатковий аспект – зібрані свідоцтва стануть у нагоді під час розслідування воєнних злочинів росіян в Україні.
«Коли почалися спроби окупувати Україну, зокрема захопити Київ, у нас у всіх була можливість виїхати зі столиці, але ми залишилися тут, бо прекрасно розуміли свою відповідальність, свою місію. Це - наша професії. Що стосується відео доказів, ми це все знімаємо і передаємо в офіс Генпрокуратури», - сказав Корнієнко.
«Наразі Україна співпрацює з міжнародними партнерами у проведенні розслідувань воєнних злочинів і злочинів проти людства. І я, безумовно, вважаю, що журналісти відіграють у цьому вирішальну роль, - сказав Вейс. - Не лише ті, хто, на місцях опитує свідків, фотографує та знімає відео. Це також розслідувачі відкритих джерел, як-от Bellingcat. Вони проробили неймовірну роботу не лише стосовно України, а й інших тем, просто перевіряючи інформацію, яка поширюється інтернетом. Тож так, я вважаю, що журналісти мають моральний обов’язок вести хроніку звірств».
У тої же час, зазначають журналісти, звичайні українці є відкритими до спілкування з іноземною пресою.
«Я робив інтерв’ю з декількома очевидцями подій у Бородянці, які охоче поділилися тим, що вони побачили за понад 40 днів російської окупації. Вони хочуть, аби про ці факти знали. Вони розуміють важливість того, щоб їхню історію почули у світі», - говорить Вейс.
Голоси мирних мешканців є важливі ще й тому говорить журналіст, що це не є звичайним зіткненням двох армій - це війна спрямована, у першу чергу, проти цивільного населення. Вейс поділився тим, що його вразило найбільше із побаченого у Бородянці, де були зруйновані об’єкти цивільної інфраструктури.
«Магазини, ресторани та квартирні будівлі зруйновані вщент. Коли я був там, екстрені служби витягували людей з-під завалів, піднімаючи тони бетону. Вцілілі будівлі були просто розграбовані російськими окупантами. Я заходив у багатоквартирні будинки, де були спустошені коробки з прикрасами, одяг витягнутий із гардеробу, фотоальбоми розірвані. Весільні фотографії однієї пари були розкидані по всій спальні як акт осквернення. Найгірше, що я бачив, це сліди дефекації російського солдата на підлозі кухні молодої пари, прямо на чоловічий халат. Тут немає нічого військового. Це просто акт дикості. Це акт чистої патологічної ненависті. І на заході це мають розуміти, що це не звичайна війна. Використовується дуже брудна і нелюдська тактика».
У тому числі завдяки чисельним голосам українців, які лунають в усьому світі, Росія програла інформаційну війну, погодилися учасники дискусії.
«У контексті цього конфлікту, я гадаю, вам буде важко знайти когось, хто просував би лінію Путіна. Тому що 20 років нас годували цим наративом, що Путін – майстер пропаганди, темного мистецтва. А на ділі це не так», - вважає Конрой.
Вейс зазначив, що навіть якщо українці вважають, що західна преса не завжди правильно добирає слова, описуючи події в Україні, на загал висвітлення є проукраїнським.
«Загальний моральний імператив, наратив, на Заході є дуже проукраїнським. Дуже важко знайти будь-яку велику новинну організацію, за винятком одного чи двох ведучих на Fox News - але репортажі на Fox News досить хороші – які були б справжніми апологетами Путіна. Мабуть, це вже сам по собі тріумф української нації та українського народу», - сказав Вейс.
Дивіться також: Американські школярі зібрали гроші для фонду "Голоси дітей", що допомагає українським дітям. Відео