Шість років тому життя родини Ґрейвс змінилось назавжди - вони привезли з України сина Данилка. Мама Ірина – за походженням українка. Її батьки були народжені в Україні та іммігрували до Сполучених Штатів відразу після завершення Другої світової війни. Родина завжди плекала свої українські корені та підтримувала зв'язок з Батьківщиною. Її чоловік Кен – американець, щоправда, каже з появою Данилка все більше себе відчуває українцем.
Багато років подружжя Ґрейвс сподівались на народження власної дитини. Коли спеціалісти сказали, що шансів у них майже нема, рішення прийшло само по собі - вони всиновлять дитину з України. Після майже двох років нестерпного чекання, бюрократичної тяганини та перепон, родина з юристом їде у Донецький сиротинець, де має вибрати собі дитину. Ірина каже, що це був одним з найскладніших періодів у її житті, коли порада близьких їй потрібна була, я ніколи:
«Мені найтяжче психологічно було, як я можу сісти перед фотографіями і рішати, хто має мати батьків, а хто - ні! Я не зможу. А наш родич Івась мені сказав: "Ірцю, ти не вибираєш, Господь Бог вам дитину вже вибрав, ви лише її мусите віднайти».
Так вони віднайшли Данилка. Малюк мав грижу, затримку розвитку - у два роки він взагалі не розмовляв - хворобу легенів, видалену нирку та полікистоз у другій.
Найменше у щасливе завершення справи вірив персонал сиротинця, пригадує юрист родини Валентина Теличенко:
«Вона нікому насправді не була потрібна в Україні. Коли ми всиновлювали, мене підганяли працівники дитячого будинку: «Бігом-бігом, бігай!» Вони мені пояснили - вони боялися, що дитина помре раніше, ніж її передадуть на відповідальність нових батьків, усиновлювачів».
Все це не зупинило подружжя.
«Я цілий час думала за то, як Ісус говорив, поможете найменшому з моїх братів - ви мені також допомагаєте. І дійсно, він був той найменший», - каже Ірина Ґрейвс.
Персонал вмовляв взяти іншу дитину, але, як зазначила Ірина, подружжя вирішило – Данилко їх син.
«Може це такий був іспит наш від Бога так само – чи візьмете, чи застрашитись. Ми взяли його, таким, яким вони казали, що він є, ми його таким взяли. Тоді Господь Бог над нами змилувався, тепер все, нічого, здорова дитина буде. І дуже віруюча, між чоловік також, Данилко так само. Всяко буває, але ми тепер собі не уявляємо, яке б пусте наше життя було б без нього. Тяжко тепер навіть пригадати, як ми жили без нього».
Сьогодні Данилкові 8 років, він цілком зоровий, сповнений нескінченною енергією хлопчик, який обожнює Віні Пуха, складає Лего чи не з закритими очима та може зібрати карту Україні з паззлів на швидкість.
- Данилку, де ти народився?
- в Україні
- а в якому місті?
- в Донецьку
- Так
Ґрейвси роблять все для того, щоб Данилко не тільки знав, звідки він походить, вони плекають в ньому справжню любов до України. Щорічних поїздок до України хлопчик чекає більше, ніж різдвяних подарунків.
«Він любить. Ми тільки добре не прилетимо влітку, він вже готовий повертатися. То його коріння».
Кожної суботи Данилко відвідує українську школу, і не по сусідству, а у Філадельфії. Адже мама вважає, що син повинен ходити до найкращої, за її словами, української школі на східному узбережжі. І заради цього тригодинна подорож лише в один бік - невелика жертва:
«Я насправді хочу Данилкові ту саму любов до Батьківщини дати, не тільки до України, але і до Церкви, до своїх людей, до свого народу».
Данилко зовсім не проти, адже має чим вразити американських однолітків.
А от розваги з сином - це вже парафія батька, Кена.
«У нас в хаті двоє хлопців – він та я. Ми разом збираємо Лего, хоча тепер я більше спостерігаю, як він це робить. Ми робимо разом домашнє завдання, влітку ходимо плавати. Він чудова дитина, сталася справжня трансформація у порівнянні з тим, яким він до нас потрапив. Він насправді просто розквітнув».
Сам же Кен стверджує, що з кожнім роком стає все більше українцем і вчиться у свого сина:
«Він такий у нас активіст на все українське!»
(Сім’я складає мапу з паззлів)
- Що то є?
- Прапор
- А який український прапор?
- Синьо-жовтий
«Я люблю Україну. Це гарна країна, люди дуже сердечні та привітні. Українці відмінні тим, що мають особливу рису – вони перетворили розмову у справжню форму мистецтва», - заявив Кен Ґрейвс.
Вони знайшли один одного, тепер це повна щаслива родина, яка каже, що з приходом до них Данилка почалось справжнє життя.
Багато років подружжя Ґрейвс сподівались на народження власної дитини. Коли спеціалісти сказали, що шансів у них майже нема, рішення прийшло само по собі - вони всиновлять дитину з України. Після майже двох років нестерпного чекання, бюрократичної тяганини та перепон, родина з юристом їде у Донецький сиротинець, де має вибрати собі дитину. Ірина каже, що це був одним з найскладніших періодів у її житті, коли порада близьких їй потрібна була, я ніколи:
«Мені найтяжче психологічно було, як я можу сісти перед фотографіями і рішати, хто має мати батьків, а хто - ні! Я не зможу. А наш родич Івась мені сказав: "Ірцю, ти не вибираєш, Господь Бог вам дитину вже вибрав, ви лише її мусите віднайти».
Так вони віднайшли Данилка. Малюк мав грижу, затримку розвитку - у два роки він взагалі не розмовляв - хворобу легенів, видалену нирку та полікистоз у другій.
Найменше у щасливе завершення справи вірив персонал сиротинця, пригадує юрист родини Валентина Теличенко:
«Вона нікому насправді не була потрібна в Україні. Коли ми всиновлювали, мене підганяли працівники дитячого будинку: «Бігом-бігом, бігай!» Вони мені пояснили - вони боялися, що дитина помре раніше, ніж її передадуть на відповідальність нових батьків, усиновлювачів».
Все це не зупинило подружжя.
«Я цілий час думала за то, як Ісус говорив, поможете найменшому з моїх братів - ви мені також допомагаєте. І дійсно, він був той найменший», - каже Ірина Ґрейвс.
Персонал вмовляв взяти іншу дитину, але, як зазначила Ірина, подружжя вирішило – Данилко їх син.
«Може це такий був іспит наш від Бога так само – чи візьмете, чи застрашитись. Ми взяли його, таким, яким вони казали, що він є, ми його таким взяли. Тоді Господь Бог над нами змилувався, тепер все, нічого, здорова дитина буде. І дуже віруюча, між чоловік також, Данилко так само. Всяко буває, але ми тепер собі не уявляємо, яке б пусте наше життя було б без нього. Тяжко тепер навіть пригадати, як ми жили без нього».
Сьогодні Данилкові 8 років, він цілком зоровий, сповнений нескінченною енергією хлопчик, який обожнює Віні Пуха, складає Лего чи не з закритими очима та може зібрати карту Україні з паззлів на швидкість.
- Данилку, де ти народився?
- в Україні
- а в якому місті?
- в Донецьку
- Так
Ґрейвси роблять все для того, щоб Данилко не тільки знав, звідки він походить, вони плекають в ньому справжню любов до України. Щорічних поїздок до України хлопчик чекає більше, ніж різдвяних подарунків.
«Він любить. Ми тільки добре не прилетимо влітку, він вже готовий повертатися. То його коріння».
Кожної суботи Данилко відвідує українську школу, і не по сусідству, а у Філадельфії. Адже мама вважає, що син повинен ходити до найкращої, за її словами, української школі на східному узбережжі. І заради цього тригодинна подорож лише в один бік - невелика жертва:
«Я насправді хочу Данилкові ту саму любов до Батьківщини дати, не тільки до України, але і до Церкви, до своїх людей, до свого народу».
"Ірцю, ти не вибираєш, Господь Бог вам дитину вже вибрав, ви лише її мусите віднайти».Івась Кривуцький, родич
Данилко зовсім не проти, адже має чим вразити американських однолітків.
А от розваги з сином - це вже парафія батька, Кена.
«У нас в хаті двоє хлопців – він та я. Ми разом збираємо Лего, хоча тепер я більше спостерігаю, як він це робить. Ми робимо разом домашнє завдання, влітку ходимо плавати. Він чудова дитина, сталася справжня трансформація у порівнянні з тим, яким він до нас потрапив. Він насправді просто розквітнув».
Сам же Кен стверджує, що з кожнім роком стає все більше українцем і вчиться у свого сина:
«Він такий у нас активіст на все українське!»
(Сім’я складає мапу з паззлів)
- Що то є?
- Прапор
- А який український прапор?
- Синьо-жовтий
«Я люблю Україну. Це гарна країна, люди дуже сердечні та привітні. Українці відмінні тим, що мають особливу рису – вони перетворили розмову у справжню форму мистецтва», - заявив Кен Ґрейвс.
Вони знайшли один одного, тепер це повна щаслива родина, яка каже, що з приходом до них Данилка почалось справжнє життя.