"Нас там було 200 людей і нас намагалися вбити" - головний сержант 1-го батальйону бригади "Азов" про російський полон та теракт в Оленівці

В ніч на 29 липня 2022 року у колонії в окупованому росіянами селищі Оленівка пролунав потужний вибух. Там утримували полонених українських військових, хто вийшов з "Азовсталі" - останньої фортеці міста Маріуполь.

Росія повідомила, що близько 2439 захисників "Азовсталі" потрапили в полон, з яких близько 800 бійців "Азову". При виході з "Азовсталі" українські захисники отримали від РФ гарантії збереження свого життя й повного дотримання Женевських конвенцій.

Після вибуху в ніч з 28 на 29 липня у бараку в Оленівці загинуло понад 50 українських військовополонених, кількість поранених невідома. Утім були і ті, хто пережили вибух.

Кирило Масалітін - головний сержант 1-го батальйону бригади "Азов" - один з них.

Кирило Масалітін на позивний "Масло" – професійний військовий, який вступив до добровольчого формування "Азов" у 2015 році. Брав участь в наступальних операціях України у населеному пункті Широкіне у лютому 2015 року. У час повномасштабної війни Росії проти України був головним сержантом 1-го батальйону бригади "Азов" та брав участь у боях за Маріуполь та пізніше за "Азовсталь".

Кирило розповів Голосу Америки про російський полон та теракт в Оленівці. Він наголошує: "Треба витягати звідти (з російського полону - ред.) людей, намагатися докладати усіх зусиль, які в нас є!"

Інтерв'ю відредаговане та скорочене для ясності та плинності.

Анна Костюченко, Голос Америки: Кирило, Ви та інші захисники вийшли із заводу "Азовсталь" за наказом вищого керівництва України. З якими думками Ви залишили "Азовсталь" та здались у полон до росіян?

Кирило Масалітін, головний сержант 1-го батальйону бригади "Азов", колишній полонений: Ми бачили, як вони три місяці нищать місто, нищили нас, намагалися нищити. З якою завзятістю...

Знаєте, це було видно по їхніх діях, що це особисте для них, і що солодко нам не буде. Але ми сміялися, ми читали Міжнародне гуманітарне право...

Офіцери з нас сміялися, що вони будуть виходити в місто, а ми будемо як солдати або сержанти сидіти, а у них зарплата буде. У нас було два варіанти: ми або всі там мали загинути, або ось такий варіант. Він теж був невтішний.

Якби не було цієї команди більша частина загинула б, а решта все одно потрапила би в полон. Це було, можна сказати, колективне рішення.

А.К.: Росіяни обшукували вас? Щось казали з приводу татуювань?

К.М.: Я собі і на той момент, і зараз б'ю всяку дурню. Але вони і до цього примудрялись докопуватись. Я в лікарні був в Донецьку, приїхали якісь два (чоловіки прим.ред.) . Вони не дуже люблять представлятися. Я думав, що якісь там МГБшники (представники Міністерства державної безпеки - прим.ред.) чи хто. Щось вони мене запитували і вже почали йти з палати, побачили в мене на ногах (тату прим.ред.). Це картинки з Інтернету просто. Вони почали кричати, що це сатанізм, що ми всі сатаністи. Привода їм шукати не треба. Якщо вони хочуть, щось тобі сказати, вони знайдуть це на порожньому місці.

А.К.: Що відбуваєтся в російському полоні?

А.К.: Там відбувається просто, як це правильно, свавілля, мабуть. Вони просто роблять те, що хочуть. Вони б'ють, принижуть...

Але ж має бути якась межа, а там межі просто немає. Там порушують всі норми, які тільки можна порушувати. І вони, що найцікавіше, вони садисти, вони кайфують від цього. Люди від цього реально кайфують. Їм подобається їхня "робота", їм подобається принижувати, їм подобається бити людей і так далі. Їм просто подобається це.

А.К.: Як ви витримували ці випробування, якось з собою працювали?

К.М.: Ти постійно там з собою працюєш, тому що більше не маєш, що робити. І постійно про щось думаєш, про якісь речі. У мене друг був, Влад Білий на позивний "Хоуп". Він, на жаль, в бараці в цьому загинув. Він казав: "Якось воно буде, бо не може бути так, щоб ніяк не було". І ми якось цією фразою, знаєте, і жили.

А.К.: Скільки Ви провели у полоні в Оленівці?

К.М.: Чотири місяці, а пятий місяць я був в Донецькій лікарні після теракту. Ми жили в бараках.

Росіяни любили говорити: "Ну ми ж вас кормім". Щоб ми ще були вдячні за те, що вони нас годують. Як я повернувся, то втратив там кілограм 15. Зранку це була перловка, на обід це були щі, і на вечерю це була пшенична каша, ми називали "каша з дельфінами", бо з рибою була. Норми хліба не дотримувались, маленький шматок давали.

А потім нас перевели на "промку", на промзону. Це був цех просто з ліжками. Після того, що сталося його називали барак-200. Бо нас там було 200 людей і нас намагалися вбити.

Військовий Кирило Масалітін про російський полон та вибух в Оленівці. Відео

А.К.: Ви були в бараку під час вибуху? Як це було?

К.М.: В бараці о 22.30 ми вимикали світло і всі лягали спати. До мене дійшла вибухова хвиля, я впав під ліжко, і під ліжком пару хвилин зачекав, бо я розумів, що почнуть всі вибігати, щоб мене просто не затоптали. Я отримав поранення, в мене було два уламки в живіт. Потрапляння в ноги, руки я не рахую.

Я одразу не зрозумів, що отримав поранення. В мене просто розболівся живіт і я в зігнутому положенні почав виходити з барака. Все палало, всі кричали, хтось стогнав, хтось доходив, когось витягували, комусь надавали першу допомогу.

А.К.: Як росіяни діяли при цьому?

К.М.: Закрили ворота, щоб ми не виходили далі. Там кадри є, до речі, у росіян: йде дорога, на якій лежать ганчірки, бинти. На цій дорозі збиралися поранені, потім загиблих туди виносили.

Хтось загинув вже там, на місці. Хлопці їм кажуть: "Покличте медиків, ми самі допоможемо, просто дайте чим!"

А.К.: І що вони на це казали?

К.М.: Нічого, стріляли в повітря і казали відійти від воріт. Потім вони підняли наших медиків, які були з нами ще на "Азовсталі", які вже стали нам допомагати. Чим могли, допомагали. Відкачували хлопців, перемотували. Вони брали на себе найтяжчих.

Фото від липня 2022 року: обгоріле тіло українського військовополоненого в зруйнованій контрольованій росіянами в'язниці в Оленівці

А.К.: 21 вересня, після довгих перемовин, Україні вдалося визволити з полону росіян 215 своїх захисників. Ви розуміли, що вас везуть на обмін?

К.М.: Я думав, що нас везуть на Донецьке СІЗО, а ми вже чули, що там відбувається. Я думав, що просто не винесу. У мене такий фізичний був стан, що я думав, це буде моя остання поїздка просто. Ну, тобто, я вже був настільки зсушений, скрючений після операції, думав, що вони ж там не будуть дуже розбиратись, які в мене є проблеми. Просто заб'ють, та і все. Але... пощастило просто.

А.К.: Кирило, скільки Ви відновлювались після полону?

К.М.: Три місяці. Після обміну ми місяць в лікарні були, нас капали, аналізи проводили, вагу набирали. Ще місяць була реабілітація в санаторії. І ще час нам дали з’їздити додому, побачитись з рідними. І вже кінець 22-го року - початок 23-го, ми вже встали в стрій і почали формувати підрозділ.

А.К.: "Азов" формувався спочатку як добробат для захисту країни і сформувалася ідеологія полку, потім бригади. В чому ця концепція для вас?

К.М.: Захищати свою країну. Ми ж зібрались тоді і зараз продовжуємо з однією метою – захищати країну. Ми до повномасштабного вторгнення намагалися всьому світу це довести, що ми - це бригада, яка ефективно воює.

Зараз у тих, хто після обмінів, ще додаткова мотивація – це хлопці, які ще досі в полоні сидять. Бо коли нас поміняли, всі сподівалися, що почнуться наступні обміни. В принципі, як і було домовлено. Але великих обмінів не було. Реально треба витягати звідти людей, намагатися докладати усіх зусиль, які в нас є! І це важливо, щоб в соціумі, який нас оточує, це знали і це пам'ятали.

У звіті Офісу з прав людини ООН від 25 липня 2024 року зазначається, що відсутність відповідальності за смерть і поранення в колонії в Оленівці вписується в ширший контекст поширених і регулярних катувань українських військовополонених з боку росіян.