"Для нас 15 студентів - надзвичайний успіх, тоді як на курсі російської буває і 50" - викладачка української мови в Гарварді

Навчальний рік 2023-2024 став унікальним в історії Гарвардського університету через найбільшу кількість студентів, що вирішили вивчати українську мову.

Із 2023 року українська в Гарварді значиться як окрема навчальна програма загального університетського каталогу освітніх програм.

Кількість у 15 студентів, охочих вивчати українську мову, президентка наукового товариства імені Шевченка у США Галина Гринь назвала "небаченим показником":

"Хоча вони не з одного курсу, а з різних рівнів, але все ж - 15 студентів, які вивчають українську мову - такого в Гарварді ще ніколи не було".

Так, наприклад, у 2018 році курси української в Гарварді відвідували 5-6 студентів.

Крім того, в університеті цього року вперше діє літній інтенсивний курс із вивчення українcької мови базового рівня.

Попри те, що цікавість до вивчення української мови зросла, вивчення російської в американських вищих навчальних закладах досі залишається на значно вищому рівні, розповіла Голосу Америки Наталія Шпильова-Саїд, викладачка української мови кафедри слов'янських мов і літератур Гарвардського університету.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Наталіє, як довго ви викладаєте українську мову в Гарварді та як за цей час змінилася кількість студентів?

Наталія Шпильова-Саїд, викладачка української мови кафедри слов'янських мов і літератур Гарвардського університету: Я викладаю в Гарварді лише рік, із 2023-го року. А кількість студентів уперше збільшилася в перший рік повномасштабного вторгнення, у 2022 році. Раніше спостерігалося збільшення кількості студентів у 2014 році, але з плином часу це пішло на спад.

Набір на наступний рік ще не закінчився. Але наразі є вже 12 студентів, і це доволі непоганий показник. Сподіваюся, їх буде більше. Минулого навчального року, у мій перший рік викладання, було 15 студентів. До цього були різні цифри - 7, 8. Тобто, порівняно з попередніми роками, число 15 звучить доволі оптимістично.

Я б сказала, що збільшення кількості студентів можна пояснити командними зусиллями.

По-перше, кафедра славістики вирішила запровадити офіційний курс української мови, де пропонується програма трьох чітко визначених рівнів: базовий, середній та вищий, тоді як

раніше українська мова пропонувалася лише у форматі занять-консультацій. Це один із важливих факторів, бо зараз студенти бачать українську як окрему дисципліну.

Інший фактор - підтримка Гарвардського українського дослідницького інституту, який надає підтримку для організації заходів поза межами програми. Ми намагаємося долучати студентів до вивчення української мови, історії, літератури, культури не лише в межах курсів, які пропонуються, а також поза межами офіційних занять.

І, зрештою, вперше цього літа пропонуються курси української мови базового рівня саме з метою вивчення розмовної мови протягом літа. Ці курси діють як частина Гарвардської української літньої школи, що є частиною Гарвардської літньої школи на вищому рівні. У нашій літній школі зараз навчаються 10 студентів.

Наталія Шпильова-Саїд із колегами та студентами під час зустрічі Українського клубу в Гарварді.

І.Ш.: Що ця зміна статусу української мови як дисципліни практично означає для студентів?

Н.Ш.: До цього заняття з української пропонувалися у формі занять-консультацій, вони не пропонувалися як загальна програма. Це не означає, що ці заняття не зараховувалися студентам. Вони враховувалися, однак визначати їх у переліку пропонованих курсів було проблематично, бо вони не зазначалися як повноцінні курси. Це доволі бюрократичний нюанс, але він визначав те, чи студенти можуть самостійно обрати курс, чи ні.

Із приватних розмов стало зрозуміло, що студенти не бачили цей курс узагалі, бо він вказувався саме як консультація.

Мова викладалася, але видимість курсу була не настільки чіткою

І.Ш.: Як довго українська мова викладається в Гарварді?

Н.Ш.: Українська мова в університеті викладається з 1968 р., від початку заснування української програми в Гарварді. Перші спроби організувати українські студії розпочалися ще наприкінці 50-х років минулого століття.

У 67-му році були також спроби створити загальну українську програму, і в 1973-му році за ініціативи Омеляна Пріцака було створено Український дослідницький інтитут і було включено три дисципліни в загальну україністику: мова, література та історія.

Тобто мова викладалася, але її присутність, видимість для студентів була не настільки чіткою.

І.Ш.: Хто вони, студенти, які вивчають українську в Гарварді? Які спеціальності здобувають?

Н.Ш.: Студенти дуже різні. Є ті, які виросли в українських сім'ях у США чи Канаді, вони чули українську мову, але не спілкувалися на офіційному рівні. І з огляду на українське коріння вони хочуть пам'ятати і вивчати українську мову, тож продовжують це робити на середньому або вищому рівні.

Є студенти, які почали вивчати слов'янські мови, переважно російську, але після повномасштабного вторгнення вирішили вивчати українську мову з багатьох причин. І ці студенти також бажають досліджувати українське питання, вони серйозно цікавляться Україною. Для них Україна - це не лише країна, яка виборює своє існування, а країна, яка їх цікавить на доволі ґрунтовному рівні для професійних планів у майбутньому.

Також є студенти, які зацікавилися Україною після повномасштабного вторгнення, щоб зрозуміти, чому нація докладає таких неймовірних зусиль, аби вистояти у цьому протистоянні з Росією.

Тішить те, що в усіх щире глибоке зацікавлення Україною, українським питанням. Є студенти, які цікавляться політикою, культурою, історією. Кожен бере від занять те, що йому потрібно.

При цьому багато студентів намагаються відвідувати Україну, попри постійні обстріли, аби здобувати безпосередньо на місці певну інформацію для себе.

Щодо спеціальностей - це і дослідники з літератури, історії, культурології. Це і фінанси - економісти, які зацікавлені в тому, аби допомагати у відбудові України в майбутньому. Це і дипломати.

Для навчання використовують підручник "Яблуко", виданий Українським католицьким університетом.

І.Ш.: Які особливості навчання американських студентів української мови?

Н.Ш.: Ми використовуємо підручник "Яблуко", виданий Українським католицьким університетом, авторкою якого є Мар'яна Бурак. Тут розставлені наголоси у словах, використовуються найбільш помітні культурні моменти України.

І також у нас є свій креативний підхід, не лише використання підручника. Я беру до уваги питання, які ставлять студенти. Наприклад, зараз на базовому рівні ми будемо говорити про Володимира Великого...

Наприкінці року студенти базового рівня можуть розповісти про себе, свої інтереси, захоплення, чому вони цікавляться вивченням української мови, про свою родину.

Основний акцент я роблю на тому, аби студенти могли вживати українську мову на практиці після закінчення базового, середнього чи вищого рівня.

Середній рівень минулого року був надзвичайно сильний, ми дивилися різні відео, зокрема про історію України, Голодомор, "Революцію на граніті", і обговорювали це під час занять.

На вищому рівні читаємо також сучасну літературу. Ми читали, наприклад, вірші Вікторії Амеліної, Галини Крук, читали Івана Багряного. І все відбувається у форматі дискусій, студенти заздалегідь знайомляться з текстами, знаходять проблемні питання і потім ми їх обговорюємо.

Студенти вищого рівня наприкінці курсу можуть долучатися до професійних розмов українською мовою, можуть читати лекції, можливо, трохи підготовлені заздалегідь, але все ж, а також вони вміють давати українською інтерв'ю.

Російська історично мала більшу кількість студентів і ситуація залишається такою ж

І.Ш.: Яка ситуація вивчення української порівняно з іншими мовами, зокрема російською?

Н.Ш.: Російська мова історично мала більшу кількість студентів, і на сьогоднішні ситуація залишається такою ж. Якщо на українській програмі є 15 студентів, і для нас це надзвичайний успіх, то на російській програмі може бути і 30, і 40, і 50 студентів.

І.Ш.: Хто і для чого вивчає російську у США?

Н.Ш.: Російську мову вивчали, починаючи з кінця 19-го століття, і протягом періоду існування Радянського Союзу. Історично так склалося, що російська мова асоціювалася у США лише з Росією. Те що, російську знали і в Україні, і в Казахстані, і в Молдові, і в Грузії, і в Білорусі - це розуміння і на сьогодні не дуже глибоко закріплене. Тому, коли йшлося про Радянський Союз, переважно увага приділялася вивченню російської мови, літератури, історії.

Акцент було зроблено на одну країну, на одну історію, тобто російську. Більшість студентів вбачали ту частину світу лише як Росію. І всі інші республіки лишалися взагалі непоміченими.

Українська мова була екзотичною дисципліною, якою займалися лише люди, що мали зв'язок з Україною.

Інший фактор - оскільки з Росією були пов'язані політичні питання, зокрема в час Холодної війни, її відповідно вивчали для того, аби знати, з ким мають справу.

І це ми говоримо про Гарвад, де україністика існує не одне десятиліття, тоді як у більшості інших університетів україністики не було взагалі...

Але, з іншого боку, варто зазначити, що були і є вчені, які навіть у складних умовах робили свої дослідження - це і Хіроакі Куромія, і Мирослав Шкадрій, які ділилися своїми враженнями зі мною про те, як було непросто говорити про Україну за часів СРСР чи під час його розпаду.

Перспективи розвитку україністики завжди є, але для цього потрібен не лише ентузіазм студентів і викладачів, але також інституційна підтримка, тобто створення позицій для україністів, які б приваблювали увагу студентів до глибокого і серйозного вивчення України та питань, пов'язаних із нею.

Гарвард знаходиться в дуже вигідному фінансовому становищі щодо вивчення України, це окремий острів україністики. Я більше занепокоєна відсутністю глобальних змін в інших інституціях, де студенти зацікавлені, але не вистачає інституційної підтримки...

І.Ш.: Порівняно з попередніми роками, чи зменшилася кількість студентів, які вивчають російську мову?

Н.Ш.: Відразу після повномасштабного вторгнення у 2022 році відбулося незначне зменшення. Саме тоді студенти, які вивчали російську мову, долучалися до курсів української, аби висловити свою підтримку.

Утім наразі російські студії не переживають якоїсь критичної ситуації чи зниження цікавості до вивчення Росії.

Навпаки, ставлення таке, що ворога потрібно знати, і що потрібно розуміти, що там відбувається. Також просуваються наративи, що в Росії є нібито багато тенденцій, які свідчать, що люди виступають протидій уряду і тому потрібно звертати увагу на ці моменти та їх досліджувати.

Тому сьогодні кризової ситуації в російських студій не спостерігається, як цього очікували у 2022 році, коли були побоювання, що російські студії переживатимуть непрості часи.

І.Ш.: Наскільки масштабним є фінансування російських студій у США?

Н.Ш.: Як і за часів Радянського Союзу, коли Росія створювала центри свого впливу, вона продовжує практикувати такі ж методи впливу. Навіщо впливати на громадян США російськими наративами? Це питання є ідеологічним. Це бажання Росії бути глобальним лідером не лише з точки зору економіки, а з погляду світоглядного.

І.Ш.: Ви також викладали російську мову в американських університетах, розкажіть про цей досвід.

Н.Ш.: До США я переїхала у 2012 році. До 2014 року займалася американською літературою, захищала кандидатську дисертацію з американського постпмодернізму в Україні.

У 2014 році моє професійне життя кардинально змінилося - я вирішила викладати українські студії, тому що відбулася окупація Криму. Пам'ятаю, як тоді під час однієї з конференцій я почула думку про те, що хоча метод, яким Путін повернув Крим - неправильний, але те, що саме він зробив - правильно. І переконати аудиторію, що це неправильний підхід до проблеми, і що Крим є частиною України, було надзвичайно важко.

Водночас до 2022 року я викладала російську мову в різних університетах у США, оскільки можливості викладати українську не було, адже програми не набирали достатньої кількості студентів.

І це типова історія українця, який викладає певну тему зі славістики - чи то культуру, літературу, чи мову. Навіть якщо ви цікавитеся українською тематикою доводиться викладати російську мову.

Я закінчила Університет Індіани як докторантка, і протягом навчання у 2017-2022 рр. викладала російську мову, але водночас була президенткою організації "Українські студії". Тож це була одна з тих можливостей, якою можна було скористатися, аби просувати українські студії, привертати увагу до них ще до повномасштабного вторгнення, а також піднімати кримську тему. Адже у 2014 році було багато розмов про Крим, але потім ці розмови почали зникати, і ставало дедалі складніше говорити, що Крим - це Україна.

Українські студії - це ініціативи студентів на засадах ентузіазму, але, звісно, за підтримки кафедри. Це не оплачувана робота.

І.Ш.: Чи змінилися із повномасштабною війною підходи до викладання російської мови та російськознавчих дисциплін у США?

Н.Ш.: Зміни є, але це залежить від кожної інституції окремо. Є багато моїх колег, які визнали своє незнання російської

культури, і зараз докладають чимало зусиль, аби вивчати українську літературу та мову, змінювати погляд на Росію. Для академічної сфери дуже складно в певний момент визнати, що щось лишилося поза увагою, що треба вивчати нове. Але зміни є. Це залежить і від інституції, і від кожної людини окремо.

Наша надія - це студенти, оскільки вони надзвичайно цікавляться Україною, намагаються зрозуміти і націю, і культуру, і історію, і державу, часто попри те, що їхній інтерес до нашої частини світу починався з Росії.

Студенти намагаються піштовхнути викладачів, щоб розлядався якийсь інший матеріал, щоб розлядалися більш проблемні і некомфортні питання, які включають інший погляд на Росію, далекий від романтизації.

Дивіться також:

“Переростання російсько-української війни у Світову війну – найбільший головний біль у Вашингтоні”, – історик Сергій Плохій. Відео