Православний світ заблокований, тому він не може виступити проти війни. Інтерв'ю з дослідницею Кетрін Келаідіс

Американські медіа пишуть про те, що Російська православна церква за кордоном набуває послідовників у США — не з-поміж російських іммігрантів, а серед американців, яких приваблює наголос на "традиційних цінностях".

Дослідники кажуть, що разом з "православною традицією" нові навернені приймають також і погляд на світ президента Росії Володимира Путіна.

Американські священники, які проповідують російську традицію, разом з нею переконують свою паству у соцмережах, у тому, що не Москва, а Вашингтон винний у розв'язанні війни в Україні.

Про те, чим приваблює російське православ'я американців, чому вони не помічають справжнього стану російського суспільства і ролі церкви в Росії, а також про те, наскільки типовим є такий стан справ для православної традиції, журналістка Голосу Америки Наталія Чурікова говорила з директоркою з досліджень Національний еллінського музею в Чикаго, авторкою книжки "Свята Русь? Священна війна? Чому російська церква підтримує Путіна проти України" Кетрін Келаідіс.

Розмову скорочено і відредаговано для ясності та плинності.

Наталія Чурікова, Голос Америки: Патріарх Кирил Російської православної церкви був серед перших, хто привітав президента Росії Володимира Путіна з його переобранням. Крім того, він підтримує усе, що робить президент Путін, у тому числі те, що він робить в Україні. Я хочу запитати вас як дослідницю, яка вивчає православ’я, чи це традиційно для православної церкви бути в цьому зв’язку, який церковною мовою називають "симфонією" з державою, чи це все ж таки виходить за межі традиції?

Кетрін Келаідіс: Так, це свого роду традиційна співпраця, для неї використовують – грецьке слово συμφωνία – "симфонія" між державою і церквою. У православ’ї це є фундаментальні стосунки, у яких середньовічна і ранньомодерна православна церква розуміла себе ще з часів Східної Римської імперії, тобто Візантійської імперії.

Але те, що ми бачимо в Росії, є насправді унікальним в тому сенсі, що в Росії ми маємо своєрідне ностальгічне перегравання цієї "симфонії", яке насправді говорить про бажання Путіна і Кирила використовувати Російську православну церкву як інструмент російської м’якої сили, інструмент російського впливу в усьому світі. І це, я думаю, дуже відрізняється від традиції, тобто виходить далеко за межі традиції.

Н.Ч.: Священники, особливо протестантські пастори, наголошують, що першочерговий обов’язок священника – говорити правду та рятувати життя. Але ми бачимо протилежне в Російській православній церкві, де лише близько 300 священників, більшість із яких живуть за кордоном, щось говорили проти загарбницької війни, яку Росія веде в Україні. Чому інші священники, інші православні громади не протестують?

К.К.: Я думаю, що це поєднання речей. У самій Росії, гадаю, ідеться про страх. Виступати проти Путіна та його режиму в Росії – неймовірно сміливо. Звичайно, ми бачимо людей, які зробили це, і вони сміливі. Але сміливість є рідкістю в цьому світі.

А щодо ширшого православного світу, то він практично заблокований у стані поляризації. Що Кирил зробив дуже ефективно, він позиціював Російську православну церкву в різних куточках землі як охоронця традицій, охоронця традиційних цінностей, що б це не означало. Я думаю, що вони навмисно залишають тлумачення цього терміну дуже туманним, щоб люди могли наповнити його чим завгодно.

Тому стає важко виступати проти Кирила, виступати проти Путіна, незалежно від того, наскільки кричущим є те, що вони роблять. Бо ви заблоковані в такому полярному бінарному конфлікті, у якому ви не можете підвести свою сторону. А якщо ви щось скажете проти них, вас звинувачують у тому, що ви маєте всі ці інші погляди, яких ви можете і не мати.

Н.Ч.: Росія лідирує у світових списках країн з найвищим рівнем абортів, найвищим відсотком розлучень, найвищим рівнем ув’язнених, можливо, не після того, як вони почали використовувати засуджених у війні проти України, але в усіх цих речах це далеко від ідеалістичних консервативних цінностей.

Що робить Росію такою привабливою для людей у Сполучених Штатах? Ми бачимо нових навернених у російську версію християнства, російське православне християнство.

К.К.: Я думаю, що в абсолютних цифрах [нових навернених] не так уже і багато. Я би відокремила людей з дуже консервативними поглядами від людей з дійсно небезпечними ультраправими поглядами.

Але їх приваблює православна релігія. І я думаю, що для цього є кілька причин. Одна з них – помилковий погляд на історію, який розглядає православ'я як щось "незахідне", щось, що є поза більшою частиною історії християнства та християнського світу.

Вони собі уявляють православ’я, як щось "незмінне" – так вони про це говорять – "незмінна" церква, на яку не вплинули те, що вони бачать як негативні історичні моменти, такі як епоха Відродження, Просвітництва та Реформації. Що, звичайно, є об’єктивно неправдою. Тобто тут ми говоримо не про інше тлумачення історії, а просто про об'єктивно неправдиві речі.

Православні християни, православні народи - усі вони були невіддільними частинами цих великих рухів, тобто все це брехня.

А вони уявляють, що модерність у православному християнстві можна просто стерти. І це їх приваблює.

Н.Ч.: Але ми бачимо, що не всюди є ця проблема. Наприклад, ми бачимо абсолютно протилежну позицію Вселенського патріарха.

Ми бачимо досить ліберальну в багатьох аспектах позицію Грецької православної церкви. Ми згадували про мужність.

Ми пам’ятаємо часи Другої світової війни, коли православні священники, монахині, особливо в окупованій Франції, були частиною опору. Вони гинули у концентраційних таборах за свої ідеали. Тож наскільки різною може бути православна церква?

К.К.: Я думаю, що ви говорите про традицію, якій понад 1500 років. Вона є географічно та культурно різноманітною. І, природно, в кожній старій та різноманітній традиції ви знайдете все, що завгодно.

І я думаю, різні церковні лідери зараз вибирають різні частини православної спадщини, щоб довести свою правоту. Наприклад, ви згадали Вселенський патріархат, який, мабуть, є найбільш ліберальною юрисдикцією в Православній церкві у своєму філософському значенні слова. Вселенський патріархат існує як релігійна спільнота меншини в державі Туреччина, і без мови прав людини без віри в захист меншин і плюралізм Вселенський патріархат міг би припинити своє існування. Він залежить від глобального світового порядку, який поважає ці речі. І тому має сенс, що вони просувають ці ідеї.

Ці ідеї мені дуже близькі, я вірю в них сама, і дуже ціную, що моя архієпархія їх висловлює, бо як грецька православна в Америці я належу до цієї церкви.

Але важливо усвідомлювати, що в традиції ви можете знайти і те, про що говорить Кирил. І те, про що говорить патріарх Варфоломій, також є у традиції.

І я вважаю, що це має бути важливим уроком для нас – люди використовують свої релігійні традиції та минуле як глину, і ми насправді ліпимо різні наративи з цієї глини.

Н.Ч.: Що ви думаєте про майбутнє Православної церкви України? Це нова церква, яка була заснована лише п’ять років тому, але вона має і тисячолітню традицію, включно з епохою Відродження, Просвітництва, і всього того, про що ми говорили. Де ви бачите її місце у світовому православ'ї?

К.К.: Я думаю, що зараз існує справжня напруга між залишками церкви, яка пов’язана з Московським патріархатом.

У православному світі в 2019 році був великий розкол, коли Вселенський патріархат створив Православну церкву України, надавши їй томос та автокефалію.

Як на мене, є історичні підстави говорити, що Київ – повинен мати не лише власну автокефальну церкву. Бо вона, як ви знаєте, мабуть, є Церквою-матір’ю слов'янського світу, і Москва має належати церкві у Києві, а не навпаки. Думаю, тут нема, про що сперечатися.

Я думаю, що сьогодні в Україні ми бачимо напругу, яка розігрується в православному світі та всередині глобальної політичної сфери. І я кажу поза межами воєнного конфлікту, який є жахливим.

Але в цьому конфлікті між Православною церквою України та Українською православною Церквою, тобто церквами, які підтримує в Україні Москва з одного боку та Константинополь з іншого боку, я сподіваюся, що переможе бачення православ’я, яке просуває Константинопольський патріархат.

Я вважаю, що воно є набагато більш стійким і гуманним. Я сподіваюся, що це врешті-решт цей конфлікт вирішиться в цей бік, і це бачення православ’я переможе не лише в Україні, але й у всьому світі.