Види бурхливої весни в Києві кінця 20-х років, зняті легендарним оператором Михайлом Кауфманом, дивним чином перегукувалися з недавніми драматичними подіями на Майдані, відображеними групою операторів проекту Babylon’13.
Цю незвичайну візуальну перекличку влаштував щорічний український фестиваль Kinofest NYC, вп’яте проведений в Нью-Йорку групою ентузіастів на чолі з Ендрю Котляром. Перегляди і зустрічі під «шапкою» «Ентузіазм. Соціальні рухи в кіно: Україна 20-х років і Євромайдан» (Enthusiasm. Social Movement in Film: 1920’s Ukraine and the Euromaidan) проходили три дні, 9-11 травня, в респектабельному особняку Українського інституту Америки на розі 79-ої вулиці і П’ятої алеї.
Весні – дорогу «Чесно кажучи, ми хотіли взяти тайм-аут на цей рік, – сказав кореспонденту Російської служби «Голосу Америки» програмний директор фестивалю Даміан Колодій, автор документального фільму «Помаранчеві хроніки». – Але коли Ендрю (Котляр) запропонував присвятити огляд подій на Євромайдані, ми всі надихнулися. Ну, звичайно, які можуть бути сумніви! Сам я всю зиму знімав у Києві, і 20 хвилин майбутнього свого фільму показую на цьому фестивалі. Це хроніка 19 лютого напередодні того дня, коли снайпери почали стріляти по мітингувальниках. Фільм називатиметься «Свобода або смерть: Революція гідності».
Програма фестивальних трьох днів з’єднала три класичні довоєнні фільми радянського кіно і хроніку поточних бурхливих подій в Україні.
«Ентузіазм. Симфонія Донбасу» – перша звукова стрічка, знята в Україні в 1930 році видатним документалістом Дзигою Вертовим. Вона задумувалась як пафосний панегірик політиці індустріалізації. А сьогодні сприймається, відзначає програмка огляду, «як протверезне свідоцтво травматичного перехідного періоду в радянській історії України».
Трохи інакше прочитується послання з минулого у фільмі «Навесні», знятому в 1929 році Михайлом Кауфманом – братом і сподвижником Дзиги Вертова (третій брат – Борис Кауфман – емігрував і став оператором ряду видатних фільмів у Франції і США. – О.С.). Три роки тому звукову доріжку до німої стрічки написав український композитор Олександр Кохановський.
«Навесні» – дуже новаторський для свого часу фільм, – сказав, представляючи стрічку, професор Канзаського університету Віталій Чернецький, уродженець Одеси та експерт з історії кіно та культури України. – Він ліричніший і м’якіший, ніж знаменитий «Людина з кіноапаратом» Вертова, який трохи раніше як оператор зняв все той же Михайло Кауфман. Весняне пробудження природи пов’язане тут з глорифікацією поетики праці та тонким гумором».
Завершував класичну частину програми шедевр Олександра Довженка «Земля» (1930) у супроводі саундтрека американського музиканта– репера Пола Міллера, відомого також як DJ Spooky That Subliminal Kid. Явно захоплений українською тематикою, раніше він склав хіп-хопові звукові доріжки для двох фільмів Вертова.
Свобода на барикадах
«Фестиваль ми придумали в 2009 році, під час довгих посиденьок у барі в Іст-Вілледжі, – сказав Ендрю Котляр, випереджаючи початок першого перегляду . – І сьогодні можна сказати, що Kinofest дає дуже рідкісну можливість американцям побачити українське кіно. Крім того, тим самим з’явився і розширився всесвітній «нетворк» для українських кінематографістів».
«Вже три роки, – продовжує Котляр, – нас спонсорує донецький центр «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив», за що ми дуже вдячні його керівнику Любі Михайловій. Завдяки цій допомозі ми змогли запросити до нас групу українських документалістів, що знімала на Євромайдані».
На екрані – короткі (від однієї до трьох хвилин) мікросюжети про події в Києві. Хроніка антикримінальної революції відображена з дуже різних ракурсів. Камерою «спіймані» критичні моменти зіткнень маніфестантів з охоронцями режиму Януковича, зокрема, люті сутички на вулиці Грушевського. Але не тільки. Показані й побут мітингувальників, їх спілкування, їх роздуми . Ось маніфестанти співають національний гімн України, святкують Різдво, їдять нехитрі харчі, які роздають жінки-добровольці, розташовуються на короткий сон на імпровізованих «лігвищах», вистелених ковдрами.
Під час показу однієї з новел у залі пролунав сміх, здавалося, дещо недоречний на такому серйозному перегляді. Повненький активіст середніх років вийшов на «передову» і довго, явно невміло , намагався розпалити пляшку із запальною сумішшю. Нарешті, вогонь зайнявся, і пляшка полетіла на табір ворога. Але, от біда, на самому початку польоту вона врізалася в стовп і розлетілася на частини
«Ми взяли на озброєння відомий принцип чистого документалізму, відомий як сінема-веріте, – сказав кореспонденту Російської служби «Голосу Америки» Володимир Тихий, засновник проекту Babylon’13 . – Тільки правда, і нічого крім правди. Українці – закриті люди, їх важко викликати на відвертість, особливо перед камерою, Але революція відкрила людей, зробила їх практично всіх кіногенічними».
Володимир Тихий народився в Києві і почав свою кар’єру з рекламної продукції. Зняв кілька документальних та ігрових фільмів, які демонструвалися на міжнародних кінофестивалях. Проект Babylon’13 був організований у грудні 2013 року. Спочатку в ньому брали участь десяток кінематографістів. Але з часом число це росло, і максимальне число учасників склало півсотні людей – оператори, монтажисти, звукоінженери, перекладачі.
«Майдан – перша революція, за якою можна було стежити в режимі онлайн, – розповідає Володимир Тихий. – Нам важко було планувати зйомки. Події розвивалися стрімко. Головне – не пропустити щось важливе. 2 – 3-хвилинний репортажний формат ідеально підходить для онлайнового перегляду. Окремі наші ролики зібрали на YouTube більше ста тисяч переглядів. У нас підібралася сильна команда, причому не тільки з числа українців. Приїхав з Москви Крістіан Жереги. Хлопець навчався у ВДІКу, а в Київ його викликав попрацювати з ним його батько, відомий молдавський режисер Валеріу Жереги. Але Крістіана потягнув наш проект, і він присвятив йому себе без залишку. Батько дуже хвилювався і хвилюється за сина. За ці місяці Крістіан дуже виріс, набрався досвіду і майстерності, його останні кримські репортажі дуже цікаві».
Небезпечний Крим
У Криму, крім Жереги, працювали й інші учасники проекту Babylon’13. Один з них – Юрій Грузинів – приїхав у складі делегації в Нью-Йорк. Молодий, міцний хлопець, родом з Підмосков’я. Батьки живуть у Тверській області, теж сильно тривожаться за сина. У Київ потрапив сім років тому «випадково». «Вітром занесло, – сміється Юрій, – погнався за дівчиною. Дуже сподобалося в місті квітів, мені тут комфортно і по клімату, і з людьми».
Юрій Грузинів працював на ТБ і пройшов шлях від позаштатного кореспондента до автора програм. Став кінооператором – стрингером. І в цій якості дуже знадобився проекту – і на Майдані, і в Криму.
«Це мій власний протест проти брехливої влади, – сказав Юрій Грузинів кореспонденту Російської служби «Голосу Америки». – Я міг передавати по ланцюжку цеглини, міг кидати «коктейлі Молотова», але думаю, більше пригодився на поле інформаційного забезпечення протесту».
У нього три вогнепальні поранення, отримані на Майдані. Грузинів говорить про це скупо, неохоче: «У мене стріляли з боку Беркута; можливо – провокатори».
16 березня його та іншого оператора Ярослава Пілунського викрали в Криму – в ті дні, коли Росія анексувала цю територію України. Пояснює: їх затримали лише за те, що вони збиралися знімати хід референдуму на одній з ділянок для голосування в Сімферополі. Їх схопили серед білого дня молоді хлопці спортивного вигляду, з автоматами в руках. Зав’язали очі, вдягли наручники. Шість днів протримали в ув’язненні, щоночі били, зламали декілька ребер.
«До нас у цих же приміщеннях тримали інших в’язнів , – згадує Грузинів . – Це було помітно по слідах крові на стінах і простріляних матрацах».
Учасники Babylon’13 продовжують складати літопис історичних подій в Україні. Так, серед показаних на фестивалі робіт – 5-хвилинний відеосюжет Крістіана Жереги з Донецька.
«Знімати у Східній Україні – вкрай небезпечно, – сказала головний спонсор фестивалю, голова центру «Ізоляція» Люба Михайлова. – Понад двадцять людей було викрадено сепаратистами; серед них декілька журналістів – наших колег. Проросійські екстремісти не хочуть, щоб світ дізнався правду про те, що діється в контрольованих ними зонах».
Цю незвичайну візуальну перекличку влаштував щорічний український фестиваль Kinofest NYC, вп’яте проведений в Нью-Йорку групою ентузіастів на чолі з Ендрю Котляром. Перегляди і зустрічі під «шапкою» «Ентузіазм. Соціальні рухи в кіно: Україна 20-х років і Євромайдан» (Enthusiasm. Social Movement in Film: 1920’s Ukraine and the Euromaidan) проходили три дні, 9-11 травня, в респектабельному особняку Українського інституту Америки на розі 79-ої вулиці і П’ятої алеї.
Весні – дорогу «Чесно кажучи, ми хотіли взяти тайм-аут на цей рік, – сказав кореспонденту Російської служби «Голосу Америки» програмний директор фестивалю Даміан Колодій, автор документального фільму «Помаранчеві хроніки». – Але коли Ендрю (Котляр) запропонував присвятити огляд подій на Євромайдані, ми всі надихнулися. Ну, звичайно, які можуть бути сумніви! Сам я всю зиму знімав у Києві, і 20 хвилин майбутнього свого фільму показую на цьому фестивалі. Це хроніка 19 лютого напередодні того дня, коли снайпери почали стріляти по мітингувальниках. Фільм називатиметься «Свобода або смерть: Революція гідності».
Програма фестивальних трьох днів з’єднала три класичні довоєнні фільми радянського кіно і хроніку поточних бурхливих подій в Україні.
«Ентузіазм. Симфонія Донбасу» – перша звукова стрічка, знята в Україні в 1930 році видатним документалістом Дзигою Вертовим. Вона задумувалась як пафосний панегірик політиці індустріалізації. А сьогодні сприймається, відзначає програмка огляду, «як протверезне свідоцтво травматичного перехідного періоду в радянській історії України».
Трохи інакше прочитується послання з минулого у фільмі «Навесні», знятому в 1929 році Михайлом Кауфманом – братом і сподвижником Дзиги Вертова (третій брат – Борис Кауфман – емігрував і став оператором ряду видатних фільмів у Франції і США. – О.С.). Три роки тому звукову доріжку до німої стрічки написав український композитор Олександр Кохановський.
«Навесні» – дуже новаторський для свого часу фільм, – сказав, представляючи стрічку, професор Канзаського університету Віталій Чернецький, уродженець Одеси та експерт з історії кіно та культури України. – Він ліричніший і м’якіший, ніж знаменитий «Людина з кіноапаратом» Вертова, який трохи раніше як оператор зняв все той же Михайло Кауфман. Весняне пробудження природи пов’язане тут з глорифікацією поетики праці та тонким гумором».
Завершував класичну частину програми шедевр Олександра Довженка «Земля» (1930) у супроводі саундтрека американського музиканта– репера Пола Міллера, відомого також як DJ Spooky That Subliminal Kid. Явно захоплений українською тематикою, раніше він склав хіп-хопові звукові доріжки для двох фільмів Вертова.
Свобода на барикадах
«Фестиваль ми придумали в 2009 році, під час довгих посиденьок у барі в Іст-Вілледжі, – сказав Ендрю Котляр, випереджаючи початок першого перегляду . – І сьогодні можна сказати, що Kinofest дає дуже рідкісну можливість американцям побачити українське кіно. Крім того, тим самим з’явився і розширився всесвітній «нетворк» для українських кінематографістів».
«Вже три роки, – продовжує Котляр, – нас спонсорує донецький центр «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив», за що ми дуже вдячні його керівнику Любі Михайловій. Завдяки цій допомозі ми змогли запросити до нас групу українських документалістів, що знімала на Євромайдані».
На екрані – короткі (від однієї до трьох хвилин) мікросюжети про події в Києві. Хроніка антикримінальної революції відображена з дуже різних ракурсів. Камерою «спіймані» критичні моменти зіткнень маніфестантів з охоронцями режиму Януковича, зокрема, люті сутички на вулиці Грушевського. Але не тільки. Показані й побут мітингувальників, їх спілкування, їх роздуми . Ось маніфестанти співають національний гімн України, святкують Різдво, їдять нехитрі харчі, які роздають жінки-добровольці, розташовуються на короткий сон на імпровізованих «лігвищах», вистелених ковдрами.
Під час показу однієї з новел у залі пролунав сміх, здавалося, дещо недоречний на такому серйозному перегляді. Повненький активіст середніх років вийшов на «передову» і довго, явно невміло , намагався розпалити пляшку із запальною сумішшю. Нарешті, вогонь зайнявся, і пляшка полетіла на табір ворога. Але, от біда, на самому початку польоту вона врізалася в стовп і розлетілася на частини
«Ми взяли на озброєння відомий принцип чистого документалізму, відомий як сінема-веріте, – сказав кореспонденту Російської служби «Голосу Америки» Володимир Тихий, засновник проекту Babylon’13 . – Тільки правда, і нічого крім правди. Українці – закриті люди, їх важко викликати на відвертість, особливо перед камерою, Але революція відкрила людей, зробила їх практично всіх кіногенічними».
Володимир Тихий народився в Києві і почав свою кар’єру з рекламної продукції. Зняв кілька документальних та ігрових фільмів, які демонструвалися на міжнародних кінофестивалях. Проект Babylon’13 був організований у грудні 2013 року. Спочатку в ньому брали участь десяток кінематографістів. Але з часом число це росло, і максимальне число учасників склало півсотні людей – оператори, монтажисти, звукоінженери, перекладачі.
«Майдан – перша революція, за якою можна було стежити в режимі онлайн, – розповідає Володимир Тихий. – Нам важко було планувати зйомки. Події розвивалися стрімко. Головне – не пропустити щось важливе. 2 – 3-хвилинний репортажний формат ідеально підходить для онлайнового перегляду. Окремі наші ролики зібрали на YouTube більше ста тисяч переглядів. У нас підібралася сильна команда, причому не тільки з числа українців. Приїхав з Москви Крістіан Жереги. Хлопець навчався у ВДІКу, а в Київ його викликав попрацювати з ним його батько, відомий молдавський режисер Валеріу Жереги. Але Крістіана потягнув наш проект, і він присвятив йому себе без залишку. Батько дуже хвилювався і хвилюється за сина. За ці місяці Крістіан дуже виріс, набрався досвіду і майстерності, його останні кримські репортажі дуже цікаві».
Небезпечний Крим
У Криму, крім Жереги, працювали й інші учасники проекту Babylon’13. Один з них – Юрій Грузинів – приїхав у складі делегації в Нью-Йорк. Молодий, міцний хлопець, родом з Підмосков’я. Батьки живуть у Тверській області, теж сильно тривожаться за сина. У Київ потрапив сім років тому «випадково». «Вітром занесло, – сміється Юрій, – погнався за дівчиною. Дуже сподобалося в місті квітів, мені тут комфортно і по клімату, і з людьми».
Юрій Грузинів працював на ТБ і пройшов шлях від позаштатного кореспондента до автора програм. Став кінооператором – стрингером. І в цій якості дуже знадобився проекту – і на Майдані, і в Криму.
«Це мій власний протест проти брехливої влади, – сказав Юрій Грузинів кореспонденту Російської служби «Голосу Америки». – Я міг передавати по ланцюжку цеглини, міг кидати «коктейлі Молотова», але думаю, більше пригодився на поле інформаційного забезпечення протесту».
У нього три вогнепальні поранення, отримані на Майдані. Грузинів говорить про це скупо, неохоче: «У мене стріляли з боку Беркута; можливо – провокатори».
16 березня його та іншого оператора Ярослава Пілунського викрали в Криму – в ті дні, коли Росія анексувала цю територію України. Пояснює: їх затримали лише за те, що вони збиралися знімати хід референдуму на одній з ділянок для голосування в Сімферополі. Їх схопили серед білого дня молоді хлопці спортивного вигляду, з автоматами в руках. Зав’язали очі, вдягли наручники. Шість днів протримали в ув’язненні, щоночі били, зламали декілька ребер.
«До нас у цих же приміщеннях тримали інших в’язнів , – згадує Грузинів . – Це було помітно по слідах крові на стінах і простріляних матрацах».
Учасники Babylon’13 продовжують складати літопис історичних подій в Україні. Так, серед показаних на фестивалі робіт – 5-хвилинний відеосюжет Крістіана Жереги з Донецька.
«Знімати у Східній Україні – вкрай небезпечно, – сказала головний спонсор фестивалю, голова центру «Ізоляція» Люба Михайлова. – Понад двадцять людей було викрадено сепаратистами; серед них декілька журналістів – наших колег. Проросійські екстремісти не хочуть, щоб світ дізнався правду про те, що діється в контрольованих ними зонах».