В американському суспільстві все більшої популярності набирають клуби за інтересами. Їх стрімкому розвиткусприяє Інтернет та соціальні мережі. Наприклад на сайті зустрічей meetup.com за лічені хвилини можна знайти людей, які поділяють ваші захоплення або хоббі. Лише у столиці Сполучених Штатів на сайті зареєстровано майже півтори тисячі таких груп. Є серед них і група вивчення української мови під виразною назвою «Криївка».
Ресторан «Асорті» у передмісті Вашингтона криївкою не назвеш. Однак саме тут, двічі на місяць, збирається група з такою назвою.
«Я переїхала у Вашингтон після повернення з України. І тут зустріла багато інших волонтерів Корпусу миру, які теж були в Україні. Ми збирались разом, робили вареники і говорили, що було б чудово, якби ми могли більше розмовляти українською. На сайті meetup.com безліч мовних груп, але не було жодної української. От ми і вирішили її створити».
За два роки існування групи її популярність швидко зросла. Зараз вона налічує майже 200 членів, серед яких і колишні волонтери, і новоприбулі українці, і діти діаспори. Роберт Хом’як – один із них:
«Я виростав у діаспорі, ходив у суботню українську шклолу, у мене в сім’ї зберігали українську культуру та мову. А коли я переїхав у Вашингтон, то не хотів забути мову і знайшов в Інтернеті цю групу. Я прийшов і зрозумів, що це прекрасна можливість практикувати мою українську».
Будучи активним у соціальному житті української громади, Роберт охоче став співорганізатором «Криївки»:
Зустрічі проходять у формі бесіди за вечерею, до речі, українські страви, яких в меню «Асорті» чимало, додають колоритності. Присутні один за одним відповідають на запитання організаторів. Потім усі спілкуються між собою у дружній атмосфері. Часто брак слів компенсує мова жестів, а ті, для кого українська мова рідна – охоче підказують потрібне слово, чи виправляють вимову.
Військовослужбовець Майк з дружиною Келлі їдуть в Україну на два роки. Вони проходять інтенсивний кур вивчення мови і кажуть, що в «Криївці» можуть практично закріпити вивчене:
«Ми їдемо у Львів у травні і розпочали вивчати українську три місяці тому. Тепер ми намагаємося використати кожну можливість, щоб практикувати мову, і ця зустріч – унікальна нагода».
«Те що ми вивчили під час заннять ми можимо застосувати у житті, тому ця зустріч нам дуже допомагає».
Хтось приходить на зустріч вивчити щось нове, а хтось – згадати призабуле. Наталія Захарчишин переїхала з батьками у США, коли їй було 7 років, втім, мову старається не забувати:
«Мене батьки завжди вчили не забувати звідки моє коріння. Щоб тримати все це в пам’яті, бо це традиція, це те, хто я є. Мене Америка не змінить, може трішки змінить, але я завжди буду українкою».
Харків’янка Інна Долотцева у США лише два роки. Вона каже, ніколи б не подумала, що почне розмовляти українською за межами України:
«У Харкові всі люди розмовляють російською. І мені трішки соромно, що я з України, а українською не розмовляю. Тому я прийшла на цю зустріч, щоб покращити свою українську мову».
Хоч термін «криївка» означає місце таємних зібрань, двері вашингтонської «Криївки» відчинені для кожного. Перепусткою сюди є лиш бажання вивчати українську мову та ділитись нею з іншими.
Ресторан «Асорті» у передмісті Вашингтона криївкою не назвеш. Однак саме тут, двічі на місяць, збирається група з такою назвою.
Дженіфер Кід
«Ця група для будь-кого, хто хоче розмовляти українською, вивчати українську чи поділитись своїм знанням з іншими», – каже співорганізатор «Криївки» Дженіфер Кід. Упродовж двох років Дженіфер була волонтером Корпусу миру в Україні. Завдяки їй та іншим добровольцям українська «Криївка» з’явилась в американській столиці:«Я переїхала у Вашингтон після повернення з України. І тут зустріла багато інших волонтерів Корпусу миру, які теж були в Україні. Ми збирались разом, робили вареники і говорили, що було б чудово, якби ми могли більше розмовляти українською. На сайті meetup.com безліч мовних груп, але не було жодної української. От ми і вирішили її створити».
«Мене батьки завжди вчили не забувати звідки моє коріння. Щоб тримати все це в пам’яті, бо це традиція, це те, хто я є».Наталія Захарчишин
«Я виростав у діаспорі, ходив у суботню українську шклолу, у мене в сім’ї зберігали українську культуру та мову. А коли я переїхав у Вашингтон, то не хотів забути мову і знайшов в Інтернеті цю групу. Я прийшов і зрозумів, що це прекрасна можливість практикувати мою українську».
Будучи активним у соціальному житті української громади, Роберт охоче став співорганізатором «Криївки»:
Роберт Хом’як
«У Вашингтоні є багато українських подій, але не кожна з них дає вам можливість розмовляти українською. Тому ця зустріч – єдине місце, де ви можете сісти з невеликою групою лбюдей і впродовж кількох годин спілкуватись лише українською. Сюди завжди приходять люди, які досконало розмовляють українською і які допомагають нам та виправляють помилки».Зустрічі проходять у формі бесіди за вечерею, до речі, українські страви, яких в меню «Асорті» чимало, додають колоритності. Присутні один за одним відповідають на запитання організаторів. Потім усі спілкуються між собою у дружній атмосфері. Часто брак слів компенсує мова жестів, а ті, для кого українська мова рідна – охоче підказують потрібне слово, чи виправляють вимову.
Військовослужбовець Майк з дружиною Келлі їдуть в Україну на два роки. Вони проходять інтенсивний кур вивчення мови і кажуть, що в «Криївці» можуть практично закріпити вивчене:
«Ми їдемо у Львів у травні і розпочали вивчати українську три місяці тому. Тепер ми намагаємося використати кожну можливість, щоб практикувати мову, і ця зустріч – унікальна нагода».
«Те що ми вивчили під час заннять ми можимо застосувати у житті, тому ця зустріч нам дуже допомагає».
«У Харкові всі люди розмовляють російською. І мені трішки соромно, що я з України, а українською не розмовляю».Інна Долотцева
«Мене батьки завжди вчили не забувати звідки моє коріння. Щоб тримати все це в пам’яті, бо це традиція, це те, хто я є. Мене Америка не змінить, може трішки змінить, але я завжди буду українкою».
Харків’янка Інна Долотцева у США лише два роки. Вона каже, ніколи б не подумала, що почне розмовляти українською за межами України:
«У Харкові всі люди розмовляють російською. І мені трішки соромно, що я з України, а українською не розмовляю. Тому я прийшла на цю зустріч, щоб покращити свою українську мову».
Хоч термін «криївка» означає місце таємних зібрань, двері вашингтонської «Криївки» відчинені для кожного. Перепусткою сюди є лиш бажання вивчати українську мову та ділитись нею з іншими.