Провівши рік, подорожуючи Сполученими Штатами й ознайомлюючись із різноманітними технологіями сталого розвитку по всій країні, українська пара з Нью-Йорка вирішила створити перший в країні парк, де було б представлено досягнення у сфері відновлювальної енергії, зеленого будівництва та екологічного транспорту. Кілька років досліджень і пошуків – і в 2017-му інтерактивний парк сталого розвитку Greenspark (Greenspark Interactive Sustainability Park), розташований обабіч популярного серед туристів шосе 100 в штаті Вермонт, відкрив свої двері для перших відвідувачів.
Олександр Черномазов і Елла Маламуд родом із Харкова, але познайомилися і почали спільне життя вже в США. Вони жили в нью-йоркському Брукліні, будуючи кар’єру – Алекс у сфері інформаційних технологій, Елла – вчителя біології в школі. У якийсь момент обоє почали цікавитися зеленими технологіями, природніми будівлями й електричними автомобілями. А потім зрозуміли, що книг і відео в YouTube уже недостатньо, і вирішили побачити все на власні очі. Олександр і Елла кинули роботи і почали відкривати для себе країну та її людей.
«Голос Америки» поспілкувався з Алексом Черномазовим про те, як у них із дружиною виникла ідея парку та що було потрібно, щоб її реалізувати.
Матеріал входить до серії «Українці – історії успіху».
Аліна Голіната: Як Ви зважились кинути все і вирушити в мандри?
Олександр Черномазов: Якраз тому, що ми зрозуміли: якщо не зробимо цього зараз, то не зробимо ніколи. Це звучить страшніше, ніж є насправді, оскільки витрати були мінімальними. Ми платили за їжу та бензин, жили в автомобілі.
Я купив позашляховик і переобладнав його – додав ліжко, холодильник, сонячну панель, навіс від сонця, розкладні крісла. Ми багато часу проводили в пустелях, на пустирях, у лісах – позашляховиком могли заїхати лісовою дорогою на галявину і провести там тиждень.
Дуже багато їздили національними парками, майже всі побачили. Під час цієї поїздки ми третину, якщо не більше, часу провели в національних парках – два тижні в одному, три тижні в іншому. Прокатавшись країною впродовж року, зрозуміли, що ми взагалі нічого не бачили.
А. Г.: Як виникла ідея парку?
О. Ч.: Побачивши все, що люди роблять у плані зелених технологій і сталого розвитку – а почалося це як особистий квест, ми зрозуміли, що стільки всього цікавого дізналися, що було б добре зробити місце, де люди зможуть прийти і побачити це все за півгодини, а не витрачати рік на мандри. Хоча якщо хтось бажає витратити рік, я не відмовлятиму!
А. Г.: Ви цілеспрямовано шукали людей, які працюють із зеленими технологіями?
О. Ч.: У нас був дуже широкий спектр. Ми цікавилися багатьма різними темами – електричні автомобілі, сонячна енергія, гідротермальна, енергія вітру.
Також у той момент ми цікавились ідейними общинами – це те, що в 60-70-х роках називали комунами. По Штатах їх – багато сотень, різних – від маленьких до великих. Це села, в яких люди живуть не випадково, а приїхали туди з наміром і цілями. Їх мільйони за різними критеріями – релігійні, технічні, екологічні... Нам потрібно було зрозуміти, чи це для нас. Ми зрозуміли, що нас це цікавить так, щоб прийти в гості, а не поселятися. Надто складно з особистими відносинами: люди приїжджають, як правило, з добрими намірами, а потім виникають побутові проблеми.
А. Г.: Як ви почали реалізовувати ідею парку?
О. Ч.: Після повернення з подорожі в 2011-му ми вирішили, що в Нью-Йорку залишатися не хочемо, а переселимося у штат Вермонт. Упродовж кількох років шукали землю. Я тим часом знайшов роботу за спеціальністю. У 2016-му купили ділянку, і якраз у той момент мене скоротили. Я вирішив нову роботу вже не шукати і зосередитися на цьому проекті. Подумав: якщо зараз не займуся цим, то вже ніколи не займуся.
А. Г.: Як ви підтримували себе фінансово?
О. Ч.: Ми купили багатоквартирний дім і почали здавати квартири в оренду. Будинок платить за себе і дає трішки прибутку, якого вистачає нам на їжу та бензин. Цього вистачає, щоб займатися бізнесом.
А. Г.: Ви спланували це заздалегідь?
О. Ч.: Так, це було частиною плану. Коли ми їхали в подорож, однією з наших ідей було побудувати дім самостійно своїми руками, щоб без іпотеки. Але ми познайомилися в Долині Смерті з чоловіком, який підкинув нам ідею купити багатоквартирний дім і здавати його в оренду – тоді є іпотека, але не висить як Дамоклів меч над головою. З грошима туго, але є вільний час.
А. Г.: Коли ви відкрили парк?
О. Ч.: Перших відвідувачів ми почали приймати у жовтні 2017-го, щоб випробувати всі процеси, побачити, чи все працює належним чином. Офіційне урочисте відкриття заплановане на 2 червня 2018 року.
Після невдалої кампанії збору коштів на Kickstarter навесні 2017 року ми змінили свої амбіції – вирішили не будувати, а замовити вантажні контейнери, які відкриваються не ззаду, а збоку, через усю довжину. Вони стали рішенням зберігання на зиму, а також частиною експонатів. Ті, які призначені для виставки транспорту, ми ніяк не модифікували, а четвертий – гостьовий центр – затишно облаштували.
З тих пір будуємо і будуємо. Ідей, куди рости і які експонати додавати – багато. Деякі з них потребують коштів, деякі прості, і я роблю сам. Щоб роздобути складніші експонати, особливо з секції «зелене будівництво», ми організовували майстер-класи, за який учасники платили хто скільки міг, наймали інструктора, і весь дохід ішов йому. Таким чином, люди здобували цікавий досвід, інструктор отримував заплату, а нам залишався експонат для парку.
А. Г.: Яке цікаве рішення!
О. Ч.: А це не я придумав – це те, що ми побачили, подорожуючи Штатами. Ми просто бачили дуже багато місць – наприклад, центр, який зосереджується на якомусь одному способі природного будівництва. Вони роблять щомісячні майстер-класи, у них мільйон різних будівель, зроблених цим методом, але це все, на чому вони зациклені. Чи інше місце, яке займається тільки електричними велосипедами. А такого, щоб можна було прийти і подивитися спектр усього, що відбувається і що можливо за певною темою – такого ми в Штатах не знайшли і вирішили зробити.
А. Г.: На який вік ви орієнтуєтеся?
О. Ч.: Ціль – щоб було цікаво для дорослих, а також для школярів. Потрібно, щоб парк почав працювати, і тоді буде більше свободи з грошима, щоб ми могли додавати експонати і так далі. Зараз ми робимо програму-мінімум, і це здебільшого експонати для дорослих.
А. Г.: Працюєте тільки Ви з дружиною – у вас нема помічників?
О. Ч.: У нас є волонтери, які іноді приходять допомогти. Але в основному – це ми, швидше, я сам – працюю по 12 годин на день. Дружина проводить час із дітьми. Вечорами ми обговорюємо все, іноді я телефоную їй посеред дня, коли не можу щось самостійно вирішити.
А. Г.: Ніколи не шкодуєте про всі ці зміни, які відбулися у вашому житті?
О. Ч.: Стабільна гарна зарплата, згадую – було добре. (Усміхається.)
А. Г.: Що найскладніше в побудові бізнесу?
О. Ч.: Стратегії. Тобто саме розбиратися в пріоритетах – за що братися в якому порядку, за що поки що не варто братися, що взагалі є марною тратою часу і навіть не варто про це думати.
А. Г.: Що вам допомагає ухвалювати рішення, вибирати, залишатися вмотивованим?
О. Ч.: Із мотивацією проблем нема. Важко вибирати й ухвалювати рішення, особливо в завданнях, де результат наперед не є відомий. Наприклад, коли ми готувалися до кампанії на Kickstarter, було безліч різних способів реклами. Я пробував одне й інше, але ніколи не знаєш, чи воно спрацює – може, ти просто не достукався до правильної людини або використав неправильний підхід.
А. Г.: Які плани на найближче майбутнє?
О. Ч.: Перший пріоритет – це урочисте відкриття. Багато планів, подивимося, що з цього вийде. З цим проектом багато всього навчився сам робити – обробляти фотографії, знімати і монтувати відео, працювати з електронними схемами, рекламувати в соціальних медіа… доводиться всьому навчатися. Нудьгувати не доводиться. Перелік справ більший, ніж є годин у добі.
Дивіться також: 100 тисяч доларів від Стенфордського університету отримали українці
Your browser doesn’t support HTML5
100 тисяч доларів від Стенфордського університету отримали українці. Відео