«Дайте нам зброю, і ми закінчимо до зими». Півроку з часу вторгнення. Обговорення в Атлантичній Раді

Добігає кінця шостий місяць повномасштабної російської агресії проти України. І сам факт, що українська демократія, яку вважали слабкою, витримала найбільшу агресію з часів Другої світової війни у Європі, свідчить про те, що багато припущень про Україну на Заході потрібно буде переглянути, вважають аналітики, журналісти та дипломати, яких запросив до розмови вашингтонський дослідницький центр Атлантична Рада.

На Україну, на їхню думку, потрібно буде подивитися по-новому, побачивши в ній дійсно самостійне явище, а не продовження, чи переродження Росії. Але спершу, їй потрібно допомогти виграти цю війну. Про це напередодні Дня незалежності України, який збігся з відзначенням півроку її боротьби проти російської агресії, говорили експерти, які професійно займаються Україною.

Розмова на тему «Шість місяців з моменту російського повномасштабного вторгнення», відбувалася у віртуальному просторі, а її особливістю було те, що більшість учасників перебували в цей момент в Україні. Журналісти висвітлювали саме вторгнення і його наслідки, аналітики та дипломати досліджували ситуацію в Україні, її висвітлення у західних ЗМІ та способи, яким Захід може допомогти Україні подолати російську агресію, повернути загарбані території та відновити мирне життя.

Попри те, що вона була серед тих аналітиків, які очікували російського нападу, ця війна у багатьох аспектах здивувала, каже Мелінда Гарінг, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради.

Серед іншого, вона показала, що Захід, який знав про катастрофу, яка насувалася, нічого не зміг їй протиставити і зупинити Росію від нападу. «Дипломатія провалилася, погрози США провалилися, та й посилена присутність НАТО у Східній Європі перед вторгненням нічого не дала», – вважає дослідниця. І зараз міжнародна система не може допомогти Україні домогтися справедливості за військові злочини та відшкодування збитків на мільярди доларів. «Навіть після півроку війни Захід не може запропонувати Україні нічого реального в плані постійних гарантій безпеки», – каже Гарніг, яка присвятила цим питанням свою нещодавню статтю на сайті Атлантичної ради.

Мелінда Гарінґ

Також американська дослідниця вважає, що президент США Джо Байден міг набагато потужніше виступити на підтримку України, пояснивши американцям від самого початку, про що йдеться у цій війні, і що тут на кону стоять набагато важливіші питання, ніж «вищі ціни на бензин».

Разом з тим, деякі її колеги вважають, що світ зараз набагато більше знає про Україну, її історію, культуру, ситуацію в країні. Майкл Боцюрків, старший співробітник Атлантичної ради, та колумніст на сайті телекомпанії CNN, каже, що ця війна мала неочікуваний ефект для президента Володимира Путіна – замість того, щоб переконати всіх, що України не існує і на цій підставі захопити її територію, йому вдалося поширити знання про Україну в світі, про її історію, про стійкість її суспільства і повагу до різноманітності.

За словами Боцюрківа, багато українців повертаються, бізнес починає відроджуватися в Одесі, а очікувані інвестиції у післявоєнну відбудову країни можуть посилити демократичні основи українського суспільства. У випадку, якщо за ними буде демократичний контроль, вони посилять місцеве самоврядування.

Також Боцюрків помітив, що всупереч російській пропаганді, російськомовні українці є не меншими патріотами України, і особливо це помітно в Одесі, де він зараз перебуває. І про це він вирішив написати у колонці для CNN.

«Вторгнення Росії викликало сплеск патріотизму в Україні, який включав поштовх більше використовувати державну мову: українську», – твітує його статтю Атлантична рада.

На думку Пітера Дікенсона, видавця журналу Business Ukraine, Україні вдалося виграти інформаційну війну проти Росії. «Відбулося колосальне поліпшення міжнародного сприйняття України», – вважає журналіст, який почав редагувати інтернет-видання UkraineAlert при Атлантичній раді саме тому, що західні видання не висвітлювали регулярно українські події.

Він каже, що багато зі старих проблем залишаються – журналісти часто повторюють російські нартиви, чи механічно намагаються співставляти російську та українську точки зору. «Вони намагаються використовувати журналістський баланс для того, щоб уникнути висловлення очевидного», – каже Дікенсон.

Але все ж немає такого масового явища, як висвітлення подій в Україні переважно московськими кореспондентами. Дікенсон каже, що зміна настала тоді, коли США вирішили відкрити інформацію про підготовку війни і про вторгнення, якого у Вашингтоні очікували з хвилини на хвилину.

«Тоді на прес-конференціях були сотні західних кореспондентів. Деякі американські канали мали по дві-три телевізійні команди в місті. І це була велика зміна, тому що вперше події в Україні не висвітлювали кореспонденти з Росії, які дивилися на події в Украґні через російську призму», – каже редактор. Нині багато ЗМІ посилають в Україну журналістів, чиє бачення України не замулено російським наративом. Цей процес, за його словами, почався ще перед війною, але війна його посилила.

Разом з тим, Москва ще зберігає сильні позиції в країнах, що розвиваються, і в їхніх ЗМІ її війна в Україні змальовується далі як антиімперіалістична боротьба проти Заходу.

«Росія програла інформаційну війну англійською мовою в Західному світі, можливо, не лише англійською, бо у Франції та Німеччині також, але Росія зберігає вплив у регіонах, що розвиваються, наприклад, в Індії, в Південній Америці, в Африці, на Близькому Сході», – каже Дікенсон.

Про те, що на Заході прорахувалися з Україною, не знали, чого від неї очікувати, тому що раніше не було навіть спроби зрозуміти Україну як окрему країну, говорив і Террелл Джермейн Старр, американський журналіст, який перебував в Україні, коли почалося російське вторгнення і зараз під ’єднався до розмови з українських Карпат.

«Багато наших аналітиків, включно з військовими аналітиками, не розуміли Україну як незалежну країну. Вони приїжджали в Україну після курсів російської мови в Москві чи в Санкт-Петербурзі і дивилися на Україну російськими очима. Коли я поїхав в Україну в 2009 році за стипендією Фулбрайта, Державний департамент США рекомендував вчити російську, а не українську. І це велика проблема, тому що потрібно розуміти Україну з точки зору культури», – каже журналіст.

Террелл Джермейн Старр каже, що йому особисто допомогло зрозуміти українців його афроамериканське походження.

«Коли Путін говорив про українців, то він говорив про них як про «біле сміття» (принизлива расова та класова образа, яка використовується в американському контексті для позначення бідних білих людей, особливо в сільській місцевості, – ред). І мені, як чорношкірому американцю, були зрозумілі різні варіації расизму та дискримінації, тому я дуже добре міг зрозуміти, що Кремль принижує українців з етнічної і расової позиції. Це було ясно відразу», – каже журналіст і додає, що нерозуміння цих нюансів західними дослідниками пояснює, чому вони недооцінили рішучість українців боротися за свою гідність.

Журналісти, які зараз перебувають в Україні, Ілля Пономаренко з англомовного видання Kyiv Independent нагадує, що для боротьби потрібна зброя. Він згадує, як у перші тижні війни сталася ситуація, яка не потрапила в пресу, тому мало хто усвідомив, що тоді сталося. Але на тиждень-півтора українці не мали чим стріляти. «Ця війна в основному ведеться завдяки артилерії з обох боків, і в якийсь момент українці розстріляли всю свою артилерійську амуніцію радянського зразка, і не мали, чим стріляти далі», – каже Пономаренко. Пізніше підвезли іншу зброю та інші боєприпаси, але в цей момент українські війська були дуже вразливі.

Про необхідність надати Україні зброю в тій кількості, в якій вона потрібна для перемоги, а не лише для стримування, говорила і Сара Аштон-Сірілло, журналістка. Вона продовжує писати з Харкова, який залишається під обстрілами російської артилерії.

Вона говорить, що одного разу робила репортаж про жертв чергового обстрілу і зупинилася біля решток жінки, яка їхала на велосипеді в момент обстрілу. Снаряд розірвав її тіло на шматки. Коли журналістка стояла над тим, що залишилося від 42-х літньої жінки, матері, намагаючись осмислити масштаб цієї людської трагедії, і те, як донести це відчуття і розуміння до західної аудиторії, до неї підійшов український офіцер.

«Він дуже просто мені тоді сказав: «Сара, люди в твоїй країні мають знати, що цих жертв може не бути. Ця жінка може стати останньою людиною, яка загинула на цій війні. Дайте нам ту зброю, яка нам потрібна, і ми закінчимо з цим до зими». І я відчула, що це було сказано цілком серйозно і відповідально. Чому ми не слухаємо цих людей на місцях? Вони знають, як скінчити цю спробу геноциду. І ця думка залишилася зі мною», – пояснює журналістка.

Американські журналісти і дослідники, які зараз перебувають в Україні, чи побували там у час війни, кажуть, що вражені стійкістю людей, які чинять опір, відкривають бізнес, художні галереї, перейменовують вулиці, роблять плани на майбутнє. Те майбутнє, які стане можливим, якщо зброя, якої вони потребують, надійде вчасно і потрібних обсягах.

Дивіться також:

США попереджають про посилену загрозу обстрілів. Відео