Колишній американський дипломат Джон Гамільтон, який 28 років працював у Державному департаменті США, крім рідної йому англійської, знає ще шість мов.
Своїм досвідом вивчення іноземних мов він ділиться з українцями - з перших місяців повномасштабної війни проводить безкоштовні мовні курси для вимушених переселенців, які переїхали з України до столиці США та околиць.
Серед його учнів, зокрема, вихідці з Донеччини, які з 2014 року були змушені кілька разів переїжджати через бойові дії, і які завдяки Джону сказали свої перші речення англійською мовою.
"Я народилася і жила в місті Ясинувата Донецької області, яке у 2014-му році окупувала Росія. Тож я була вимушена переїхати до іншого регіону Донецької області, в Маріуполь. А потім уже переїхала в безпечніше місто під Київ, і у 2022-му році війна застала мене під Києвом. Тож, саме через війну я приїхала сюди, до доньки... Я приїхала з нульовим рівнем англійської, не знала жодного слова. Зараз я щось знаю, можу щось сказати, і це лише заслуга Джона", - поділилася його учениця Лариса Шульга.
У класах Джона є й учні з вищим рівнем знання англійської, яким він допоміг "розговоритися" та зрозуміти американців.
"Коли я сюди приїхала, рівень моєї англійської, мабуть, був B1. Я думала, що спілкуюся чудово, але спілкувалася я в Європі або з людьми в Україні. А тут зрозуміла, що моя англійська не адаптована навіть до купівлі продуктів у магазині... Заняття з Джоном особисто мені додали впевненості... Зазвичай при спілкуванні просто з людьми на вулиці, по роботі, навчанню, американці не виправляють. А з Джоном у нас домовленість: [виправляти помилки] - це нормально і це допомагає", - розповіла учениця Джона Ірина Томах, яка приїхала до США з Києва.
Джон Гамільтон часто супроводжує виправлення помилок жартами і підбадьорює своїх учнів.
"У вас гарна англійська, ви повинні говорити нею більше", - повторює він на уроках.
Які поради з вивчення мови колишній дипломат дає своїм учням з України, які помилки найчастіше роблять українці, чому він порівнює їх із кокосами, Джон Гамільтон розповів в інтервʼю Голосу Америки.
Інтерв'ю відредаговане для ясності і плинності.
Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Джоне, для початку хочу попросити вас розповісти про себе. Де ви народилися, навчалися, який був ваш шлях за 28 років у дипломатичній службі?
Джон Гамільтон, викладач англійської мови, колишній дипломат:
Я народився в Техасі. Мій батько служив в армії США, тож ми жили по всій країні, також ми жили у Греції та Франції, коли я був маленьким хлопчиком. А потім я вступив до університету та аспірантури на курс літератури.
Після цього я вирішив, що не дуже хочу бути професором, і приєднався до Державного департаменту США як дипломат. Працював переважно в європейських та близькосхідних бюро. Я мав кілька призначень у Європі, у Копенгагені, в місії НАТО у Брюсселі.
Джон Гамільтон із колегою-дипломатом під час роботи в місії НАТО
Я був у Берліні, коли впала стіна, фактично я був черговим офіцером місії США, коли впав мур. А також я був в американському посольстві в Туреччині в Анкарі, багато подорожував Близьким Сходом, трохи в Африці.
Далі я вийшов на пенсію з Державного департаменту і пішов у бізнес.
І.Ш.: Ви знаєте шість іноземних мов. Окрім англійської, говорите німецькою, данською, французькою і турецькою. Ще двома мовами - латинською та давньогрецькою - можете читати. Як ви опанували їх?
Дж. Г.: В університеті я вивчив німецьку, латину та давньогрецьку мови. Я не розмовляю латинською та давньогрецькою, але вивчив їх. Можу читати.
У Державному департаменті є власна мовна школа, мабуть, найкраща у світі. Це невеликі класи по троє-шестеро осіб. І це все, що ви робите місяцями, - навчаєтеся.
Я таким чином вивчив турецьку. Курс турецької зазвичай триває 10 місяців. Але я завершив його за пів року. Тож мене завчасно відправили до Туреччини.
Джон Гамільтон позує в танку під час роботи в посольстві США в Туреччині
І.Ш.: До якого рівня ви вивчили турецьку за пів року?
Дж. Г.: Є система оцінювання, визначена Інститутом дипломатичної служби. Нуль – це нуль, очевидно. П’ять – це абсолютно вільно. Є бали за мовлення та читання, а трійка означає професійну компетентність. Тож я отримав три з плюсом із турецької.
Я міг вести перемовини турецькою. Я міг торгуватись за килими турецькою з турками, вони зі мною не переходили на англійську. Тож це був добрий знак.
І.Ш.: Яку мову було найскладніше опанувати? Турецьку?
Дж. Г.: Турецьку. І з усіх мов турецька, мабуть, найскладніша для американця, тому що вона не індоєвропейська, синтаксис зовсім інший.
І.Ш.: Під час ваших закордонних відряджень ви взаємодіяли з українцями?
Дж. Г.: Не мав жодних зв'язків із українцями. Ніколи жодних зв’язків, крім того, що вони були там, на іншому боці, як частина "поганих людей", частина Радянського Союзу.
Протягом більшої частини моєї кар'єри я не зустрічав українців особисто, власне, до поїздки до Польщі у травні 2022 року з друзями. Ми зустріли там багато українців, і вони здалися нам дуже хорошими людьми.
Мені сподобалося спілкуватися з ними, дуже культурними людьми, які пережили багато труднощів, багато дуже сумних історій, руйнування, смерть і таке інше. Тож саме це викликало мою цікавість до українців.
І.Ш.: Чому ви полетіли до Польщі навесні 2022? Адже це був початок війни.
Дж. Г.: Я полетів із двома друзями з коледжу. Ми були і в Кракові, і у Варшаві, і під Гданськом, у Мальборку. Там є великий замок, який я завжди хотів побачити.
У мене є двоє шалених друзів, які хотіли поїхати, і я подумав - якщо росіяни прийдуть, ми зможемо якось втекти.
Джон Гамільтон під час онлайн-заняття з англійської мови з українцями
І.Ш.: Як ви вирішили розпочати курси англійської для українців?
Дж. Г.: У Польщі я познайомився з українцями. Мені вони дуже сподобалися. Я подумав, що мені за пару років на пенсію, і задумався, як їм допомогти. Тоді зрозумів, що навчати їх англійської буде надзвичайно важливо для тих, хто опиниться у США. Багато українців, яких я зустрічав, говорили англійською не дуже добре. І, як ви знаєте, це величезний недолік [якщо живеш у США] у професійному плані.
Тож я повернувся до США й натрапив на місцеву організацію тут, у Вашингтоні, під назвою “Булава”. Це група молодих українок, які організувалися під час війни, щоб допомагати тут переселенцям, а також допомагати фінансово людям в Україні.
Я підійшов до них і сказав: “Я хотів би вам допомагати. І одна з речей, які я міг би робити, це запропонувати уроки англійської, якщо ви хочете". І вони сказали: “Так, це було б чудово”.
Тож вони дали оголошення на своєму вебсайті, і різні люди почали підписуватися. Багато, занадто багато. Мабуть, 200 українців записалося. Багато з них усе ще були в Україні. Інші були по всій країні у США, але я не міг мати класи по 50 осіб, тому обмежив їх людьми лише з цієї місцевості. І через деякий час зрозумів, що найкраще було б, якби вони стали своєрідною групою підтримки українців, де люди зустрічаються з іншими українцями.
Тож ми періодично збираємося разом для невеликих екскурсій до музеїв, прогулянок, тощо. І так українці починають дружити, передають одне одному інформацію. Вони зустрічаються поза уроками. Я вважаю, це чудово.
Залежно від дня все відрізняється, але зараз у в мене є два класи по шість-вісім учнів у кожному, і я не хочу, щоб вони були більшими, бо прагну дати людям багато можливостей розмовляти у класі та змусити їх отримати навик говорити англійською.
І.Ш.: Ви, мабуть, чули від учнів чимало сумних історій?
Дж. Г.: Так, сумних історій багато... Я бачу, що багато біженців, переважно жінки, виїхали, бо хвилювалися за своїх дітей. Я думаю, що вони також тепер відчувають, що тут є можливості для їхніх дітей, особливо коли вони чують, як їхні діти вільно вивчають англійську, навіть виправляють своїх батьків, які, очевидно, старші, їм трохи складніше вчитися.
І.Ш.: Що ви дізналися про українців, спілкуючись із вашими учнями?
Дж. Г.: Моя улюблена метафора для порівняння українців і американців, що українці – це кокоси, а американці – персики. Не знаю, чи ви про таке чули. Українці жорсткі зовні, але м’які та солодкі всередині. Американці - якісь солодкі та м’які зовні, але тверді всередині. І я думаю, що в цьому є частка правди.
Українці не звикли, щоб незнайомі люди їм усміхалися
Дж. Г.: Я чую, як мої українські студенти кажуть, що їм складно добре пізнати американців. Вони також помічають, що американці можуть бути дуже поверхневими. Є багато поверхневих розмов. Це "смол ток" - маленька розмова, яку люди заводять, щоб пізнати одне одного, не кажучи нічого по суті. І одна з моїх студентів запитала про це мене вчора ввечері.
Я спитав: "Як справи, Оксано?" А вона сказала: "Я ніколи не знаю, як відповісти на це запитання. Чи справді люди хочуть почути відповідь?"
Я сказав: "Ні! Вони хочуть почути щось ввічливе у відповідь". Якщо це не хтось, кого ви добре знаєте, то це просто спосіб своєрідного соціального зв'язку.
І українці також не звикли, щоб незнайомі люди їм усміхалися. Кілька з них казали мені, що якщо ти йдеш вулицею в Україні і хтось тобі усміхається, а ти не знаєш, хто це, у тебе дві реакції: перша, хто ця людина, яку я мав би знати, але не знаю, не пам’ятаю. І по-друге, він, мабуть, божевільний. Тож це одна з великих відмінностей.
Мені подобається те, що я дізнався про українську культуру. Вона виглядає дуже традиційною, дуже щирою. Люди більш прямолінійні. Я думаю, що вони є хорошою протидією від багатьох недоліків американської культури. Вони, зазвичай, дуже ввічливі.
Що ще я дізнався? Я багато чого дізнався про їжу - вареники, голубці і тому подібне.
Я думаю, що їхня повага до родини та традицій є дуже почесною та гідною захоплення.
Джон Гамільтон із класом із вивчення англійської під час походу до музею у Вашингтоні
Я їх запитую, чим українська культура відрізняється від російської, і є відмінності, про які я дізнався. Я вважаю, що українці дуже пишаються своєю культурою. Останнім часом я читаю багато української літератури та перекладів.
Є якась безпосередність і близькість до того, чим людство було протягом тисяч років. З українцями це можна більше відчути, ніж з американцями.
Наприклад, вони люблять гуляти пішки. Здебільшого вони дуже стійкі, порівняно з американцями. Вони дуже працьовиті та не скаржаться, хоча один із моїх студентів сказав мені, що частково це через мовний бар’єр, що вони не говорять настільки красномовно, аби скаржитися. Але я не думаю, що це так.
Є багато голосних, які дуже складні для українців
І.Ш.: А які помилки в англійській найчастіше роблять українці?
Дж. Г.: Є певні систематичні проблеми. Одна з них – використання артиклів: a car, the car. І з невеликим поясненням вони це розуміють, але забувають, коли говорять. Тож це складно. Ми маємо продовжувати виправляти, щоб вони взяли це за правильну звичку.
Інша полягає в тому, що ви часто пропускаєте дієслово "бути" - I am happy. Деяка вимова є складною, особливо голосні.
Я маю смішну історію. У моєму класі була дуже гарна жінка на ім’я Оксана, і одного разу вона прийшла до класу - а я заохочую людей розповідати трохи про себе, коли вони вперше приходять до класу - і вона хотіла провести невелику презентацію.
Вона сказала: “Сьогодні я поговорю про своє тіло. Його звати Вікторія”. І я подумав - що ж, це справді цікаво. Ця красива жінка збирається говорити про своє тіло, і вона дала йому ім’я. А вона мала на увазі подругу. Тож, подруга і тіло - buddy та body (вимовляється як "баді" та "боді" - ред.).
Є багато таких голосних, які дуже складні для українців, особливо в коротких англосаксонських словах, і якщо людина не знає, про що ви говорите, наприклад, пиво та ведмідь - beer and bear - такі речі.
І.Ш.: Ви ніколи раніше не викладали англійську, до уроків з українцями?
Дж. Г.: Я маю досвід лише з українцями, так, але це ще одна причина, чому я хочу, щоб у класі були тільки українці. Я казав вам, що це допомагає їм створити невелику соціальну мережу. Але також усі вони роблять однакові помилки. Тож коли я виправляю одного, це трохи допомагає іншим.
І.Ш.: Які поради ви дали б українцям, які вивчають англійську, зокрема тим, хто зараз в Україні і не має англомовного середовища?
Дж. Г.: Потрібно намагатися максимально зануритися в мову, іншими словами, розмовляти лише цією мовою. Як тільки ви досягнете певного рівня, розмовляйте лише цією мовою протягом усього дня.
"Увімкніть радіо англійською, коли чимось займаєтеся"
Дж. Г.: Наприклад, для людей в Україні чи людей тут, то одна з речей, яку я їм кажу: увімкніть радіо англійською, коли ви чимось займаєтеся. Нехай це буде на фоні. Слухайте це пасивно, поки прибираєте в будинку, готуєте чи таке інше. Добре намагатися слухати та розуміти, але навіть якщо ви цього не робите, ритми мови та частина словникового запасу відкладуться підсвідомо.
Я вважаю, що одна з найкорисніших речей, які ви можете зробити у вивченні іноземної мови, як тільки ви її трошки вивчите, це слухати новини цією мовою. Люди більш схильні дивитися фільми, а в Україні вони в основному дубльовані, ви не чуєте англійської.
Але навіть якщо ви чуєте англійську мову, вона, зазвичай, настільки швидка та розмовна, що важко досягти прогресу на початку. А в новинах люди зосереджуються на тому, щоб говорити чітко, вимовляючи всі звуки, слова і так далі. І те, про що вони говорять, трохи більш передбачувано.
"Не намагайтеся вдавати, ніби ви приїхали з Чикаго"
І.Ш.: Із вашого досвіду, скільки часу потрібно дорослій людині щоб вивчити іноземну мову? А також, чи реально навчитися розмовляти англійською так, як говорять американці, носії мови?
Дж. Г.: Усе можливо. Але, по-перше, люди мають дуже різні мовні здібності, так само, як є різні математичні здібності. Мова – це специфічна здатність, яка має аспекти вимови, граматичні аспекти, і деякі люди кращі в цьому за інших.
Я знаю, що всі мої учні хочуть говорити, як американці, і я знаю, що вони думають, що мають жахливий акцент.
Я сказав їм: "Ні, не хвилюйся про це". Говоріть правильно. Якщо ви говорите правильно, ви можете мати відмінний акцент. Це може бути трохи чарівним. Тому не турбуйтеся про абсолютно ідеальну вимову. Я маю на увазі, не намагайтеся вдавати, ніби ви приїхали з Чикаго. Просто говоріть чітко.
Усе залежить від рівня, на якому ви хочете говорити мовою... Я зустрічався з кількома студентами, які говорять начебто вільно, але з великою кількістю помилок. І тому, коли люди починають вивчати мову, я їм кажу: зосередьтеся на тому, щоб говорити правильно. Якщо ви це зробите, з часом швидкість прийде сама. Але якщо ви справді намагаєтеся говорити вільно і без вагань на початку з великою кількістю помилок, ви ніколи не повернетеся назад і не виправите їх. Я думаю, що це правда.
І.Ш.: Що ви робите, щоб пам'ятати іноземні мови, зокрема турецьку?
Дж. Г.: Я був у Туреччині близько трьох років тому на короткому круїзі. А також мені подобаються турецькі серіали на Netflix. Я передивився один із серіалів, який мав приблизно 165 епізодів, і я передивився їх усі.
А ще я фактично пішов і знову купив підручник з граматики турецької мови, щоб відновити знання мови, це цікаво, але у мене багато різних проєктів, тому мені важко все встигати.
І.Ш.: Ви перейняли можливо хоча б кілька українських слів від своїх учнів?
Дж. Г.: Лише кілька слів, як-от "горілка" і вислів "гарна жінка". Знаю, це небагато. Вони мене дражнять, коли ми йдемо класом на прогулянку, то екскурсії завжди закінчуються їжею та напоями.
Я їм сказав, що трохи випивши, можете запитувати в мене найскладніше українське слово, і я спробую його вимовити.
І.Ш.: Наскільки українська мова є складною для англомовних людей?
Дж. Г.: Я не можу сказати точно. Я не з тих людей, які люблять просто запам'ятовувати випадкові вислови. Я люблю систематично вивчати, опановувати алфавіт, опановувати основи мови тощо. І я насправді не ставив собі завдання робити це з українською.
Якщо закінчиться війна, я хотів би поїхати туди і, можливо, трохи допомогти, можливо, викладати англійську чи робити щось інше.
Дивіться також:
Your browser doesn’t support HTML5
Що стоїть за тісними відносинами Ердогана та Путіна? Майбутній посол України в Анкарі Наріман Джелял.Відео