Від захисту футбольного поля до оборони країни. До Дня Нацгвардії України – історія Владислава Ващука

В Україні 26 березня відзначають День Національної гвардії, відродженої у 2014 році після збройної агресії Росії проти України та порушення територіальної цілісності країни.

Саме до Нацгвардії, у 13-ту бригаду "Хартія", вирішив мобілізуватися відомий український письменник Сергій Жадан, інформують українські ЗМІ. А Голос Америки днями розповів історію відомого футболіста, котрий приєднався до нацгвардійців у травні 2022-го.

Під час важких евакуацій з поля бою захисник Владислав Ващук згадує настанови свого тренера з “Динамо” Валерія Лобановського. До служби в війську відомий український футболіст був захисником на футбольному полі, нині – захищає країну від російської агресії.

Історія про шлях від нацзбірної до нацгвардії відомого екс-футболіста Владислава Ващука. Відео

Владислав Ващук – солдат і санітар у медичній бригаді Нацгвардії “Буревій”. Його щоденне завдання – супроводжувати важкопоранених бійців у машині швидкої допомоги та стабілізувати їхній стан на шляху до лікарні.

Евакуаційна група, де служить Владислав Ващук, працює у Київській, Донецькій та Харківській областях.

Про шлях від нацзбірної до нацгвардії у відомого ексфутболіста розпитали журналісти Голосу Америки Анна Костюченко та Павел Суходольський.

Ващук розпочав професійну футбольну кар’єру на початку 90-х. У складі "Динамо Київ" дев’ять разів ставав чемпіоном України, шість разів виграв Кубок країни, дійшов до пів фіналу Ліги Чемпіонів, а у футболці збірної України виходив у чверть фінал Чемпіонату світу.

Професійну кар'єру футболіста завершив у 2012 році у складі “Волині”. А у 2015 відкрив власну футбольну школу. У травні 2022 року Владислав Ващук приєднався до Нацгвардії. Слова свого тренера пригадує досі під час важких евакуацій:

“Пам'ятаю слова Валерія Лобановського, котрий казав: “15 хв ти радієш перемозі, 15 хвилин засмучуєшся через поразку. Так і тут, ти зробив свою справу, далі - наступний".

Повномасштабне вторгнення росіян застало Ващука вдома, у місті Гостомель Київської області, яке було епіцентром боїв на початку великої війни.

Окупацію він пережив у підвалі власного будинку з двома дітьми. Після звільнення області спочатку волонтерив, але вже за місяць приєднався до бригади “Буревій”. Знання санітара для медеваку (медичної евакуації), каже Влад, здобував "на ходу". Вже за кілька днів після присяги поїхав на перший евакуаційний виїзд.

“Командир, коли я прийшов, запитав, чи боюся крові. Я кажу: "ні". Він же не попередив, що все інше – набагато страшніше… Бувають без ніг, з однією ногою, коли ти їх перекладаєш, хлопці кажуть, що відчувають фантомні болі, і це тяжко. Я кажу командиру: як це пережити?” – ділиться Владислав.

Щоб послабити моральне навантаження, Ващук часом запрошує на гру своїх побратимів.

На воротах – 56-річний академік і доктор медичних наук, реаніматолог Всеволод Стеблюк. Його військовій кар’єрі майже 30 років. Стеблюк брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності, там його називали “лікар Майдану”.

Влітку 2014-го полковник Стеблюк очолював медичну службу Полку поліції особливого призначення "Миротворець" на Донбасі.

У серпні того ж року під час боїв за місто Іловайськ вивіз з “коридору смерті”, який влаштували українським військовим росіяни, більше 80-ти поранених. За це у 2016-му отримав одну з найвищих державних нагород України — орден “Свободи”.

Потім вийшов на пенсію та викладав у Національному медичному університеті військову медицину. А після початку повномасштабного вторгнення сформував медичний склад бригади Національної гвардії “Буревій”.

Всеволод Стеблюк розповів журналістам "Голосу Америки":

“Я пройшов Іловайськ. Перший досвід таких втрат були саме в Іловайську, Дебальцево, Мар'їнці, Авдіївці. Але таких масових уражень не було. Характер травми міняється, зараз це переважно міно-вибухова травма з ураженням багатьох органів і систем. Якщо на початку війни у 2014-му ми просили досвіду у наших закордонних партнерів, то тепер нас просять ділитись цим досвідом і до нас приїжджають навчатись”.

Всеволод Стеблюк особисто супроводжує поранених на евакуації. Утім знаходить час і для своєї викладацької діяльності.

“Будь-яка війна була рушієм в медицині. Перший наркоз зробив наш земляк Пирогов під час Кримської війни. Я залишаюсь на кафедрі, онлайн читаю лекції, в мене є аспіранти, ми продовжуємо, нічого не стоїть на місці”, – каже Стеблюк.

Головним фактором для відбору у медичну бригаду “Буревій” він називає вмотивованість. Мотивація Влада Ващука залишається незмінною:

“У мене ціль – щоб ми перемогли, щоб мої діти не займались тим, чим я займаюсь. Що ми пережили в Гостомелі… Я б не хотів, щоб таке було по всій країні. Багато хто не розуміє, чого вони сюди прийшли, а я бачив це в Гостомелі – вони б усіх людей пов’язали, зробили “українську армію” та пішли на Європу. Це без питань, вони цього прагнули”.