Захід повинен визначитися, чи готовий він до тривалої боротьби за Україну, пише експерт аналітичного центру Carnegie Europe Джуді Демпсі. ЄС і НАТО можуть програти Росії змагання на трьох основних напрямках. Перший – це конфлікт навколо суверенітету України, в якому Захід демонструє свою безсилість, не наполягаючи на поверненні Криму до складу України, не маючи доступу до місця падіння малайзійського літака та поступившись вимогам Росії більш як на рік відкласти набрання чинності Угодою про асоціацію з Європейським Союзом.
Другий напрямок – це протистояння пропагандистській машині Кремля, в якому ЄС навряд чи виграє, якщо не посилить радикально свої інформаційні ресурси, такі як служби BBC, Radio Free Europe, «Голос Америки» та інші, і не тільки для надання інформації росіянам у Росії, а й у країнах Балтії, де існують чималі російські меншини, пише експерт.
І нарешті, третій напрямок, на якому відстає ЄС, – це неспроможність дати відсіч спробам Росії розхитати ситуацію в країнах Балтії, де Захід повинен не тільки здійснювати ротацію військ, а й розташувати постійні війська.
«Усе це означає, що європейські лідери повинні вирішити, чи готові вони до тривалої боротьби з Росією. Якщо лідери ЄС не обстоюватимуть суверенітету України, не протистоятимуть пропагандистській війні Росії та не подбають про безпеку країн Балтії, сама життєздатність Євросоюзу опиниться під питанням. ЄС повинен визнати, що він змушений брати участь у змаганні, в якому не може дозволити собі програти».
Тим часом Донбас фактично перетворюватиметься на окрему країну, вважає Чарльз Кінґ у статті для Washington Post. Розвиток подій у невизнаних республіках на території колишнього СРСР містить важливі уроки для України, пише він: «припинення вогню та вимушені «особливі статуси» традиційно є початком створення тривких державних утворень – таких, які не може розформувати міжнародна спільнота, які не може перемогти центральний уряд і з якими певною мірою змиряються пересічні мешканці».
На думку експерта, обидві сторони – і невизнана республіка, і держава, від якої вона відкололася – з часом звикають до стану, який можна описати словами «ані війна, ані мир», і віддають перевагу цій хиткій рівновазі замість пошуку виходу зі складної ситуації.
«Новоросія» може стати найновішим представником євразійського архіпелагу невизнаних держав: територією, яка недостатньо сильна для того, щоб здобути міжнародну підтримку, але й не досить слабкою, щоб її міг контролювати колишній уряд», – пише Кінґ.
Жодна країна, окрім Росії, не зацікавлена брати активну участь у подіях в Україні, а міжнародні організації мають мало реальних важелів вплинути на сепаратистів, окрім як напасти на Росію. Тому, прогнозує автор, на Україну, як і інші конфліктні зони, чекає така сама безконечна низка переговорів, конференцій і зустрічей, що не наблизила регіони, які відокремилися, до повернення в межі відповідної держави.
Серед причин автор називає «цементування» місцевої версії подій і боротьби цих регіонів за незалежність, адже в школах невизнаних республік діти вивчають історію, що дуже відрізняється від тієї, яку викладають на решті території держави.
Крім того, вважає оглядач, більшість мешканців нових країн «заклопотані своїм власним життям і не переймаються, чи живуть вони у міжнародно визнаній державі, чи ні. Якби мешканці Придністров’я чи Абхазії страждали під владою режиму, який вони вважають надто жорстоким, або сумували за колишньою батьківщиною, від якої їх трагічно відрізала війна, то центральним урядам було б легше переконати їх повернутися. Проте цього не відбувається. Апатія та інерція призвели до того, що люди пристосувалися до реалій життя в новій країні».
Компроміси, до яких вдався президент Порошенко, небезпечні для його політичного майбутнього, пише Леонід Бершидський у статті «Капітуляція України нікого не тішить» для Bloomberg View.
Ухваливши законопроект про особливий статус східних регіонів, захоплених проросійськими бойовиками, Верховна Рада по суті поставила свій підпис під створенням зони замороженого конфлікту в Україні: «Така буферна зона – найвигідніша для Росії, адже це не ніким не визнана держава з незрозумілим статусом, а офіційно визнаний анклав у межах України. Київ бере на себе відповідальність за нього, але не має або майже не має впливу на те, що тут відбувається», – зазначає оглядач.
Водночас, на його думку, «це Піррова перемога для Путіна, яка нікого не тішить: навіть російський лідер не може бути певен, що Україна дотримуватиметься обіцяних нею компромісів. Це залежить від результатів виборів до Верховної Ради 26 жовтня, внаслідок яких у Порошенка може не бути комфортної більшості, якщо виборці проголосують за популістів і військових командирів, що повернулися з війни на сході».