Глобальна продовольча криза, спричинена війною в Україні, може затягтися на роки, стверджують в ООН. Голос Америки поспілкувався із Міністром аграрної політики України Миколою Сольським щодо прогнозів та можливостей запобігти як голоду в світі, так і кризі в Україні.
Мирослава Гонгадзе, Голос Америки: Україна - один з найбільших постачальників продовольства у світі, у зв’язку з війною це створило величезну кризу, оскільки нині Україна не може ані вирощувати, ані відвантажувати свою продукцію. Як ви оцінюєте ризики і наскільки серйозною є ця продовольча криза?
"В ситуації крадіжок та реквізиції зерна, яку ми бачимо останній місяць, фермери не будуть збирати врожай, вкладати власні гроші в дизель, щоб потім хлопці в погонах прийшли, забрали це все і повезли в Севастополь або іще кудись".Микола Сольський, Міністр аграрної політики України.
Микола Сольський, Міністр аграрної політики України: Я вважаю, що основні світові організації, які повинні вирішувати та передбачати такі кризи, не до кінця розуміють об’єми нинішніх проблем. І ми це відкрито говорили, наприклад, голові ФАО (“FAO”- продовольча та сільськогосподарська організація ООН). Аналізуючи попит і пропозицію зерна у світі, усі бачать скільки зараз не вистачає і роблять висновки з поточних проблем. Але тут потрібно дивитись ширше. Коли ми говоримо ,наприклад, про озиму пшеницю, то у нас цього літа вирішується питання 3-х урожаїв: по-перше ми не можемо вивести перший урожай. Те, що минулого року зібрали. По-друге, ми не зможемо зібрати і вивести поточний урожай, який потрібно буде збирати через місяць-два. Тому що половина цього посіву знаходиться на окупованих територіях і на територіях активних бойових дій - це Запорізька, Херсонська області.
Фермери в ситуації війни готові працювати і вони це показують зараз. Але в ситуації крадіжок та реквізиції зерна, яку ми бачимо останній місяць, фермери не будуть збирати врожай, вкладати власні гроші в дизель, щоб потім хлопці в погонах прийшли, забрали це все і повезли в Севастополь або іще кудись. Це друга проблема, другий урожай. Третя проблема - фермери не захочуть сіяти озиму пшеницю в серпні. Вони або не будуть сіяти взагалі, або перейдуть на інші культури, наприклад на ріпак, який менше дає тонн на гектар але більше коштує. Відповідно, його легше перевозити, він витримує більше проблем з логістикою.
МГ: Про які об’єми ми сьогодні говоримо?
"Ми не зможемо засіяти в тому об’ємі в якому ми хотіли на наступний рік. Це відчують усі ринки. Я думаю, що світ почне гостро це відчувати десь всередині липня. Багато країн зрозуміють, що не дивлячись на те наскільки далеко вони знаходяться від нас, від лінії фронту з Росією, вони все одно платять за цю війну".Микола Сольський, Міністр аграрної політики України.
МС: Ми не вивезли ще 5 мільйонів тонн пшениці, які планували вивести. Точно планували вивезти, як мінімум, 10-15 мільйонів тонн пшениці цього урожаю. Ми не зможемо засіяти в тому об’ємі в якому ми хотіли на наступний рік. Це відчують усі ринки. Я думаю, що світ почне гостро це відчувати десь в середині липня. Тому що багато країн Північної Африки, арабських країн, країн Південно-східної Азії - вони все іще споживають те, що закупили раніше, ті резерви, які сформовані. У них іще є гроші щось дотувати, щось здешевити. Але вони усі чекають нового врожаю. Як і в будь-якій ситуації, кожен надіється на краще. Мовляв, якось саме вирішиться. Але ж ми розуміємо, що саме не вирішиться.
Рівно через два місяці, вони приїдуть до країн чорноморського басейну, в першу чергу до нас, і побачать що зерна немає і альтернативи у світі особливої не буде. Тому що це як з нафтою - неможливо різко, за місяць, наростити об'єм. Наприклад, уся північна півкуля вже пройшла посівну. Американський та канадський фермери вже засіяли усе кукурудзою, соєю та чимось іншим. Вони не буде переорієнтовуватись на серпень на інші культури.
Такий ціновий цугцванг почнеться саме у липні і багато країн зрозуміють, що не дивлячись на те наскільки далеко вони знаходяться від нас, від лінії фронту з Росією, вони все одно платять за цю війну. І це зрозуміє будь-яка країна і будь-який начальник на Філіппінах, в Індонезії в будь-якій африканській країні, що вони разом зі своїми людьми кожен день доплачують за цю війну, яку розв'язала Росія.
МГ: який вихід із цієї ситуації?
МС: По-перше, це спрощення процедур пов’язаних з документацією, які вимагаються іще з довоєнних часів, для того, щоб зерно їхало в сторону західних кордонів. Вчора ми підписали домовленість з Польщею: із 11 пунктів, 8 вони перевели на цілодобову роботу 7 днів на тиждень. Замість 3 інспекторів збільшили кількість до 17-ти. Іще для 3 додаткових пунктів вони зараз дозакуповують обладнання. Тобто Європа не була готова до перевезення такого об'єму зерна своєю інфраструктурою, в першу чергу вагонами. Велика робота ведеться для того, щоб в якійсь формі, розблокувати українські порти. Також є запас експорту, який можна вивести з дунайських портів.
Як мінімум тимчасово, в Україні точно зміниться структура посівної. Фермери, агропідприємства, увесь бізнес перейде на культури, які на гектарі дають менше тонн але які дорожчі. Наприклад, кукурудзи з одного гектару виходить 10 тонн, а соняшника - 3 тонни. Тому зрозуміло, що вони будуть дивитись в сторону соняшника, ріпака, сої та зменшувати об’єм кукурудзи. На пшениці це несуттєво відіб’ється в плані продовольчої безпеки. Тому що, ми завжди виробляли пшеницю із суттєвими запасом.
МГ: Чи ви бачите ризики кризи продовольства в Україні?
МС: Ми не бачимо загрози щодо базових продуктів. Очевидно, що змінився раціон і буде далі мінятись. До прикладу, на яловичину українці зараз витрачають менше грошей ніж на курятину чи на картоплю, хліб і так далі. Люди також не готові багато платити за овочі, вони не готові переплачувати за фрукти. Це скорегує набір того, що продається. Виходячи з меншого попиту, буде менша пропозиція.
МГ: У зв’язку із тим, що Україна не може відвантажувати багато продукції, що можна зробити всередні держави? Можливо, потрібні якісь зовнішні інвестиції, чи дотації для того, щоб більш ефективно проводити переробку продукції, саме в Україні?
МС: Якщо ми візьмемо усі наші зернові та олійні, а це приблизно 110 мільйонів тонн за минулий рік, то внутрішнє споживання було 20 мільйонів тонн. Із 90 мільйонів тонн ми переробляли десь 15-20 мільйонів, - це в першу чергу, на шрот, олію, соняшник та сою. Решта - це продаж зерна. Звичайно частину його можна переробляти.
У більшості випадків легше побудувати завод і зрозуміти який завод треба, аніж потім продати цю продукцію. Тому найважливіше, - це відкриття ринків. Перший та великий крок, це Євросоюз. Завдяки керівництву України, вони оперативно відкрили ці ринки. Зараз треба з ними допрацювати це питання, щоб вони сказали: “це не на один рік, а назавжди”. Або ми домовимось про один текст, який працюватиме вже на увесь час. Він може бути приблизно такого характеру, що з наступного року ми даємо 30% чогось, через рік 50% і так далі.
Але бізнес повинен зрозуміти, що далі це рішення не буде переглядатися. Тому що інакше, якщо текст буде мінятись і кожен рік вони казатимуть щось нове, то в бізнес скаже: “як ми можемо будувати щось із прицілом на наші ринки, якщо ми не знаємо, що ви придумаєте через рік”. Коли ми говоримо про програми відновлення в Україні то там можна вибудувати пріоритети, де в першу чергу можна направити кошти на переробку.
І я думаю, що бізнес із задоволенням підхопить ініціативу та зробить, усе що потрібно. Головне щоб держава відстояла ринки. А якщо держава також забезпечить дешеве фінансування, то це дві базові речі, які спровокують масовий рух в переробку. І це дасть результат, який вже не зупиниться. Тому що, у певний момент, вони будуть конкурентніші ніж просто продавці зерна.
МГ: Чого сьогодні Україна потребує від Заходу, Європейського Союзу, ООН, від світу для того щоб врятувати цей самий світ від продовольчої кризи?
МС: Приклад останніх кроків ООН показує, що вони спроможні впливати на ситуацію і разом із нашими Західними партнерами знайти формат тиску і якогось впливу для того, щоб були розблоковані шляхи перевезення зерна, щоб вони дійшли до портів. Які це будуть шляхи, в якому варіанті, це вже питання часу. Я точно знаєю, що ця робота ведеться і так само надіюсь, як і усі аграрії, що це дасть результат.
Дивіться також: Вплив російського вторгнення на сільськогосподарські можливості України.
