1 серпня 2024 року Росія та Білорусь з одного боку, а США, Німеччина, Словенія та Велика Британія з іншого – здійснили обмін ув'язненими. Росія передала 16 політв’язнів, серед них на волі опинилися журналіст Wall Street Journal Еван Гершкович, журналістка Татаро-башкирської служби Радіо Свобода Алсу Курмашева, американський морський піхотинець Пол Вілан та політик Володимир Кара-Мурза. Чому Владімір Путін звільнив їх і чому саме зараз?
Протягом 25 років перебування на посаді президента чи прем'єр-міністра Владімір Путін дедалі частіше надсилав росіянам сигнали про те, яких людей він вважає цінними, або хоче, щоб вони повірили, що він їх вважає цінними. Йдеться про людей, які на думку Путіна служать тому, що він називає "інтересами держави", навіть якщо, а можливо, особливо якщо їхні дії є образою для Заходу.
Ці сигнали стали чіткішими, ніж будь-коли, відколи Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році. Він нагородив солдатів з підрозділів, звинувачених у скоєнні воєнних звірств, і дедалі жорсткіше придушує всі форми інакомислення, а особливо антивоєнний активізм в Росії.
Путін, колишній співробітник радянського КДБ і голова Федеральної служби безпеки (ФСБ) до свого підйому до вершин влади, неодноразово намагався показати, що Кремль підносить і захищає тих, кого він вважає "правильними росіянами", в тому числі й тих, кого вважає лояльними співробітниками служб безпеки.
Яскравим прикладом проєктованих Путіним цінностей є Вадим Красіков, колишній офіцер ФСБ, який вважається центральною фігурою, принаймні для Путіна, в обміні полоненими. Красіков відбував довічне ув'язнення в Німеччині за вбивство серед білого дня у відомому берлінському парку Зелімхана Хангошвілі, громадянина Грузії і колишнього польового командира в Чечні, у 2019 році.
Прокуратура Німеччини стверджує, що Москва замовила вбивство, оскільки Хангошвілі командував сепаратистськими силами на Північному Кавказі з 2000 по 2004 рік – під час Другої чеченської війни, що допомогло зміцнити владу Путіна, коли він публічно відігравав провідну роль у її реалізації як прем'єр-міністр у 1999 році, а потім як президент, починаючи з 2000 року.
В інтерв'ю американському журналісту Такеру Карлсону в лютому Путін похвалив Красікова, не називаючи його імені, говорячи про "людину, яка з патріотичних почуттів ліквідувала бандита в одній з європейських столиць", і дав зрозуміти, що хоче домогтися звільнення засудженого вбивці і його повернення до Росії.
З іншого боку, підтримка таких людей, як Красіков – це посилення тиску російської держави на політичних опонентів, групи громадянського суспільства та інакодумців, особливо тих, хто виступає проти війни РФ проти України.
Кілька росіян, які до обміну перебували у в'язницях РФ, були засуджені в ході судових процесів, які на Заході вважаються повністю політично вмотивованими, за державну зраду або участь у нібито "екстремістській" діяльності. Інші були визнані винними в дискредитації російських військових або поширенні неправдивої, на думку путінського уряду, інформації про війну проти України.
Стверджуючи, що не цікавиться справами проти цих підсудних протягом багатьох років і уникаючи навіть згадки імені Олексія Навального, політичного супротивника, який помер за підозрілих обставин у в'язниці, Путін неодноразово заявляв, що кожен, хто порушує закон, має бути покараний.
Однак, звільняючи їх, він надсилає сигнал, протилежний тому, який він надіслав щодо Красікова.
У березні 2022 року, невдовзі після початку вторгнення в Україну, Путін заявив, що росіяни "завжди зможуть відрізнити справжніх патріотів від покидьків і зрадників і просто виплюнуть їх, як муху, що випадково залетіла до рота".
При цьому Путін може стверджувати, що діє з гуманітарних інтересів, як він це робив у минулому з такими ув'язненими, як Михайло Ходорковський.
Тим часом смерть Навального, в якій його вдова і багато інших звинувачують Путіна, дозволила Росії провести обмін ув'язненими, не відпускаючи єдиного опонента, якого він, можливо, не хотів би бачити на волі, навіть за кордоном. Союзники Навального стверджували, що угода про обмін, яка б передбачала його звільнення і звільнення Красікова, була в процесі підготовки, коли він помер.
Обмін ув'язненими відбувся трохи більше ніж за три місяці до президентських виборів у США. Президент Джо Байден, який неодноразово заявляв про бажання домогтися звільнення американців, що утримуються в Росії та інших країнах за сфабрикованими, на думку Вашингтона, звинуваченнями, минулого місяця зняв свою кандидатуру на переобрання на другий термін.
Американсько-російські зв'язки вкрай напружені через повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Хто б не переміг на виборах у США 5 листопада 2024 року, колишній президент Дональд Трамп чи віцепрезидентка Камала Гарріс, звільнення кількох американців, утримуваних у Росії, певною мірою очищає поле перед голосуванням і чотирирічним терміном наступного президента США.
Простіше кажучи, це послаблює один з головних подразників у відносинах між двома країнами, одну з причин суворої позиції США щодо Росії. Путін, який, схоже, зосереджений майже винятково на війні проти України, може спробувати використати обмін полоненими, щоб підірвати підтримку допомоги Україні з боку США, зокрема в Конгресі, або домогтися поступок у питанні санкцій, запроваджених через війну.
"Кремль може побачити "можливість спробувати ізолювати Україну", – сказав Сем Грін, професор Королівського інституту Росії при Королівському коледжі Лондона. – Здійснюючи цей обмін, Москва прагне продемонструвати, що вона може добросовісно вести переговори й готова укладати угоди із Заходом".
"Це посилить позиції тих, хто закликає західні уряди нав'язати Києву припинення вогню, і послабить тих, хто вважає таке припинення вогню шкідливим для української та європейської безпеки в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі", – написав Грін своїй сторінці у соцмережі X.
"Посіяти сумніви на Заході щодо корисності продовження підтримки України може бути достатньою перемогою – але Кремль ризикує, – додав Грін. – Якщо це не спрацює, і якщо підтримка продовжиться, які козирі у нього залишаться? Тільки ескалація, насправді".
Попри його власні публічні заяви про протилежне, багато аналітиків кажуть, що Путін волів би, щоб Трамп переміг на виборах, й були припущення, що Кремль може відмовити Байдену в задоволенні звільнення американців, але схвалити обмін після виборів, якщо переможе Трамп, знову ж таки з надією на згладжування шляху для поступок США щодо України або питань регіональної безпеки.
З іншого боку, час обміну може мати мало спільного з виборчим циклом у США і залежати від того, як переговори просунулися до того моменту, коли обмін став можливим, а також від таких факторів, як бажання Путіна повернути Красікова назад до Росії.
Тим часом попри масштаби обміну, кілька американців та інші особи, які, очевидно, все ще утримуються в Росії й широко розглядаються на Заході як заручники, залишаються розмінною монетою для Кремля. І якщо на Заході виникнуть суперечки щодо доцільності звільнення засудженого вбивці Красікова, Путін вітатиме такий розвиток подій.
У будь-якому випадку, незалежно від часу, обмін ув'язненими поставив Росію на те місце, на якому Путін за чверть століття свого правління завжди прагнув опинитися – за столом перемовин зі Сполученими Штатами.
