В Iнститутi миру Сполучених Штатiв днями відбулася дискусія, на якiй проведено порівняльний аналiз української та грузинської революцій. Серед порушених тем було i питання свободи слова. Про ситуацiю в Українi з цього приводу учасникiв зiбрання поiнформував директор Мiжнародного iнституту демократії та експерт Інституту масової iнформацiї Сергій Таран. Опiсля він завiтав до нашої студії, де з ним розмовляв Андрій Годованець.
АГ: Ви обговорювали з американськими експертами свободу слова i що нового ми могли їм розповiсти?
СТ: Ми обговорили це питання і ми розсказали їм, що в Україні зараз набагато більше свободи слова ніж було рік тому і Україна зробила величезний крок до того, щоб в Україні взагалi була свобода слова. Але ми ще говорили про ті проблеми, які є в Україні, і найбільшою проблемою це те, що влада досі не реагує на засоби масової інформації як на носії такої інформації, якi мають бути взятi до уваги. Тобто, ми маємо ту парадоксальну ситуацiю, що журналісти в Україні можуть писати все, що завгодно, у них є свобода слова, але вони ще не стали четвертою владою, тому що критика, яку вони оприлюднюють, не береться до уваги владою.
АГ: Що змінилося в журналістиці за останніх шість місяців і чим цікавилися американці?
СТ: Їм насамперед цікаво було, наскільки в Україні вільний ринок засобiв масової інформації, оскільки зараз уже у Сполучених Штатів дуже багато інформацій про те, що окремi представники української влади втручаються в медіа-переділ і фактично ми зараз напередодні виборів опиняємося в ситуації, що фактично всі телевізійні канали, крім напевно двох, потрапляють під контроль представників влади. Таке вже в Українi було i міжнародна громадськість дуже остерігається, що це знову буде.
АГ: Яка зараз доля темників?
СТ: Темників в Україні зараз немає, можу сказати однозначно. Зараз в Україні відсутній будь-який адміністративний контроль над тим, яку інформацію треба оприлюднювати. Однак в Україні та проблема, що, по-перше, про що ми вже говорили, що представники влади не реагують на критику ЗМІ, i є проблема те, що чиновники іноді втручаються у роботу засобів масової інформації і є ще та проблема, що стандарти журналістики, які прийняті в усьому світі, ще не є нормою для роботи для українських журналістів. Тобто українські журналісти iнодi не подають двох точок зору в одній і тій самій інформації й іноді не розрізняють між фактами i коментарями, іноді можуть коментувати власні новини і, безумовно, ще є проблемою те, що вони не завжди посилаються на джерела інформації. І це ще та сфера, що в якій українським журналістам ще треба багато попрацювати.
АГ: А в цiлому можна назвати українські новини збалансованими?
СТ: Загалом можна вважати збалансованими на окремих каналах. Деякі канали ще тяжіють до такої незбалансованості, i проблема є в тому, що власники цих каналів вони бачать в журналістиці й в телеканалах швидше політичні проекти а не бізнес-проекти. І вони бачать інтерес в тому, щоб все таки подати одну точку зору. I якби власники телеканалів бачили в своїх проектах саме бізнес-проекти, вони би були зацікавлені саме в тому, щоб їхні канали дивилося якомога більше аудиторії i тодi вони б представляли всi точки зору, наявнi у суспiльствi.
АГ: Ви кажете, що зараз уже немає темників, але чи впливають на журналістів залишки самоцензури? Якщо так, то як саме?
СТ: Безумовно є, але це вже такі залишкові явища. Я думаю, вони зникнуть, оскільки багато журналістів вони непогану отримують зарплату і iнодi вони думають про те, що можливо не варто працювати за стандартами журналістики, щоб не викликати гнів начальства. Але це швидше винятки. Загалом українські журналісти показали ще під час помаранчевої революції те, що для них свобода може бути дорожчою і тому залишки самоцензури не є тими, що по суті примушує журналістів працювати. Українські журналісти все таки більш-менш вільні зараз і цензура це не є для них.
АГ: А які негативні-позитивнi тенденції зараз ви б навели в українському медіа-просторі?
СТ: Позитивна тенденція є те, що нема темників і нема цензури. Позитивна тенденція є те, що всi ті речі, які зараз відбуваються в українському політикумi, навiть якщо ці речі є дуже неприємними для української влади, вони відкрито обговорюються. І от голосні відставки останніх мiсяцiв, які відбулися в Україні, вони – по сутi це була пряма трансляція всіх точок зору, представлення всіх тих позицiй, якi є. Тобто в Українi публічна політика стає публічною і медіа стають медіатором-розповсюджувачем всієї публiчної політики, i це є дуже позитивне явище.
