Понад століття тут відпочивала еліта. Ґрінбраєр служив літньою резиденцією для президентів, закордонних принців та місцевої аристократії. Утім, у добу «холодної» війни курорт також мав і інше, не відоме широкому загалу призначення.
Наприкінці п’ятдесятих років ядерна атака на Вашингтон здавалась, як ніколи, реальною. Весною п’ятдесят шостого року Конгрес відправив до Західної Вірджинії архітектора Капітолію із спеціальним завданням – переконати власників Ґрінбраєру добудувати ще одне крило – підземне, яке мало б стати таємною схованкою для понад тисячі осіб - членів Конгресу та їх помічників.
Історик Роберт Конті каже: «Вони не хотіли евакуювати законодавців окремо в різні місця. Головна ідея полягала в тому щоб Конгрес міг продовжувати функціонувати як повністю дієздатний законодавчий орган держави».
Спочатку працівники готелю пліткували про те, що відбувалося під землею, але згодом ці історії були забуті та залишились міфом, розтанувши у фойє висококласного курорту.
Роберт Конті – історик курорту Ґрінбраєр – згадує, як у кінці сімдесят восьмого року він натикнувся на таємні двері у кінці зарослої гірської стежки:
«Боже, як я злякався, перша думка – мені не можна тут бути. Зараз я повернусь, піду назад і зроблю вигляд, що ніколи цього не бачив».
Втім, усередині на нього чекала ще більша несподіванка – двадцятип’ятитонні ударостійкі двері, а в кінці величезний тунель, до якого він наблизився у повній паніці.
Так званий, «західний» тунель призначався для поставки запасів у нічний час, під покровом темряви. Через цей же вхід до потайника швидко могла пройти велика група людей.
«Ключовим було те,- каже Роберт Конті,- що бункер постійно знаходився у стані повної готовності».
Передбачено було все: лікарня, повністю оснащена та наповнена харчовими продуктами їдальня, центр зв’язку, генератор енергії. Завезена була навіть постільна білизна. Прихована антена вимірювала рівень радіації. Історик Роберт Конті каже, що була побудована навіть телестудія із зображенням будинку Капітолію на фоні якого конгресмени могли звертатися до публіки:
«Якщо замислитись, цей імідж справляв би дійсно велике враження на публіку, беручи до уваги, що справжній Капітолій був би на той час зруйнований».
Роберт Конті каже, що архітектори криївки передбачили крім цього окремі зали засідань для Палати представників та Сенату:
«Знавці законодавчого процесу можуть прийти сюди і перерахувати особисто – чотириста сорок крісел – має бути достатньо для чотирьохсот тридцяти п’яти членів Палати Представників. А у сусідній залі – відповідна кількість крісел для сенаторів».
Задум таємної схованки здається тепер настільки очевидним - додає історик: «Все знаходилось перед вашим носом. Головним принципом було те, щоб сховатись у відкритому місці».
Понад тридцять років стратегія спрацьовувала – під дахом висококласного курорту приховувалось одне з найважливіших таємних приміщень країни.
