Світовий банк і МВФ шукають шляхи подолання кризи

Наприкінці тижня представники фінансових кіл з усього світу і неурядових організацій прибудуть до Вашингтона для участі у цьогорічній весняній нараді Світового банку та Міжнародного валютного фонду. Серед тем, що обговорюватимуться, буде те, як найкраще використати трильйон доларів, який минулого місяця лідери Великої двадцятки виділили Міжнародному валютному фонду.

Для організацій з питань розвитку це час для обговорення деяких незакінчених справ, що їх порушила Велика двадцятка. Минулого місяця в Лондоні її лідери обіцяли МВФ трильйон доларів на позики та інші потреби, що мають пом’якшити наслідки глобальної фінансової кризи зокрема в країнах, що розвиваються.

Однак деякі питання залишаються. Активісти кажуть, наприклад, що Велика двадцятка обіцяла сто мільярдів доларів для таких інститутів, як Африканський і Азійський банки розвитку, але не сказано, звідки взяти ці гроші.

Вони також хочуть з’ясувати, як спрацьовуватимуть пропозиції, що їх зробила Велика двадцятка. Однією із них є випуск резервної валюти МВФ на суму 250 мільярдів доларів, відомої як спеціальне право запозичення, тобто SDR, для країн, яким потрібні кошти, щоб пом’якшити наслідки глобального фінансового спаду.

Міжнародний валютний фонд поділив би SDR серед країн, відповідно до частини голосів, які вони мають у цій установі.

Фінансовий координатор з питань розвитку організації міжнародної допомоги з представництвом у Найробі Сорен Амброз каже, що більші індустріальні економіки, які мають більший відсоток голосів у Раді директорів МВФ, отримають більше SDR, ніж бідніші країни:

«Отже SDR – це добрий задум, який повинен бути швидко реалізований. Було б навіть краще, якщо б багаті країни, які отримають більше спеціальних прав запозичення, могли передати ці права країнам, яким вони найбільш потрібні, замість того, щоб використати їх самим».

Велика двадцятка також погодилась продати понад 400 тонн золота з резервів МВФ. Це рішення, як передбачається, повинно принести до одинадцяти мільярдів доларів, частина яких була б призначена на фінансування потреб країн, що розвиваються. Сорен Амброз зазначає:

«Дотепер не створено складних механізмів усередині фонду для заміни золота і отриманих з його продажу грошей для потреб незаможних країн. Тому, як на сьогодні, їм дозволено використати ці кошти лише на цілі, пов’язані з МВФ, скажімо, на оплату працівників МВФ або поповнення рахунків на адміністративні витрати. Це може бути полагоджено на весняних нарадах МВФ».

На вашингтонських нарадах багато активістів руху за розвиток вимагатимуть, щоб Міжнародний валютний фонд і Світовий банк асигнували фонди бідним країнам скоріше у формі грантів, а не позик, які, за їх словами, можуть спричинити другу кризу із заборгованістю в Африці. Нині африканські країни винні донорам приблизно 400 мільйонів доларів, хоча допомога таки зменшила борги кількох найбідніших країн континенту.

Активісти також заохочують Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, щоб вони не пов’язували надання нових коштів з обмежувальними заходами, які звичайно вимагається від позичальників. Це переважно скорочення громадських витрат і збільшення процентних ставок. Вони кажуть, що ці заходи, за всіма ознаками, довели б до скорочення соціальних послуг для бідних прошарків населення і поглиблення рецесії. Замість того вони радять втримати, або навіть і збільшити, соціальні витрати, зокрема у таких сферах, як освіта і охорона здоров’я.