Перш ніж почати працювати із пацієнтами, студенти американських навчальних закладів тренуються на манекенах. Джорджтаунський університет витратив сотні тисяч доларів на придбання симуляторів найновішого зразка. Ці манекени поєднують механічну систему тіла, хімічні сенсори і новітні комп’ютерні програми для імітації найважливіших функцій тіла людини. У світі таких манекенів всього лиш понад тисяча, і їхня популярність у медичній практиці зростає з кожним днем.
У пацієнта Ґас проблеми з диханням і пришвидшене серцебиття. Меґан Стівенс - аспірантка, яка працювала медсестрою у загальній сімейній клініці. У Джорджтаунському університеті вона вчиться як реагувати на різні непередбачувані ситуації:
«Потрібно швидко оцінити, що відбувається із пацієнтом, і спробувати йому допомогти, давши ліки, провівши дефібриляцію серця. Подивитись чи це спрацювало, і якщо ні, то необхідно продовжувати робити все можливе, аби пацієнту полегшало».
Проблеми пацієнта озвучує Стівен Гарст, диреткор медичних технологій Джорджтаунського університету:
«Я пробував сидіти і лежати, але мій стан не покращився».
Гарст стежить за процесом у контрольній кімнаті:
«Ми маємо дуже якісні симулятори, які дають нашим студентам змогу спілкуватися із манекеном, бачити його реакцію, коли вони вимірюють частоту пульсу чи слухають дихання».
Це один із трьох пацієнтів-манекенів, двоє інших – манекени жінки та дитини. Під час практики Гарст змінює симптоми. За його словами, це – найбільше розвинена техніка навчання в історії медицини:
«Кожного разу, коли манекен вдихає повітря, комп’ютер бере пробу і визначає скільки в ньому міститься оксигену, а скільки інгаляційного анестетика, а відтак визначає правильну реакцію.
Директор програми підготовки медсестер Керен Кестен розробляє спеціальні сценарії перед кожним заняттям. Спостерігаючи з іншої кімнати, вона оцінює навички студентів реагувати на непередбачувані ситуації:
«Це дає мені можливість оцінити професійні навички моїх студентів, те як вони визначають проблеми пацієнта і як швидко здатні правильно або не правильно на них відреагувати».
Студентка Алексіс Валтер каже, що завдяки манекену вона ознайомилась із ситуаціями, яких раніше не вивчала:
«Ми трохи хвилювалися, бо знали, що за нами спостерігають наші інструктори. Це місце, де помилки допустимі, але коли ти навчаєшся, то відчуваєш, що не можеш помилитися. Але якщо чесно, то це найкраще місце де можна робити помилки».
Після того, як стан пацієнта нормалізувався, студенти отримують оцінку своєї роботи, а разом з нею і можливість застосувати набутий досвід у клініках, де вони практикуються.
