Уряд Cполучених Штатів більше не наполягатиме, щоб Україна якнайшвидше стала членом НАТО, Північний потік, газопровід в обхід України, буде побудований – і це лише питання часу, а Росія спробує залишитись в Криму так довго, скільки це буде можливо.
Такими були декілька з основних тез, що прозвучали під час конференції з нагоди 60-річчя Української служби Голосу Америки.
Конференція у Вашингтоні, присвячена 60-ій річниці з часу, коли Голос Америки вперше заговорив на радіохвилях українською мовою, зібрала теперішніх і колишніх посадовців, дипломатів та експертів, які добре розуміються на українських справах.
Співробітник Інституту Брукінґса, колишній посол США в Україні Стівен Пайфер вважає, що кілька останніх років Україна провела на міжнародній арені не зовсім вдало:
«З Києвом було важко працювати. Частковою причиною був брак єдиної політики та постійна боротьба між президентом і прем‘єр-міністром. Вашингтон дуже розчарувався через те, що Україна втратила багато можливостей, а українські лідери займалися більше політичними іграми замість формування стабільного політичного курсу».
Тепер, на його думку, Сполучені Штати чекають більшого:
«У першу чергу, Вашингтон хоче бачити вільні і чесні вибори...... Вашингтон сподівається, що вибори дадуть Україні президента, який зможе працювати зі своїм прем’єром, який матиме стабільний уряд і підтримку Верховної ради, щоб нарешті почати реалізовувати хоч щось».
Якщо б у 2004 році провести неформальне опитування серед урядовців США, каже Пайфер, більшість з них симпатизувала Віктору Ющенку. Цього разу ви не побачите, що комусь з кандидатів надається перевага.
Також Білий дім переглянув своє ставлення до НАТОвських амбіцій Києва. Пайфер продовжує:
«Вашингтон більше не тягнутиме Україну в НАТО швидше, ніж українська влада сама буде готова туди йти».
Експерти вважають позитивним, що питання вступу в НАТО поступово перестає бути темою суперечок для українських політиків, а поволі посувається у практичну площину.
Говорить колишній голова Представництва НАТО в Україні Джеймс Ґрін:
«Питання НАТО майже не піднімається на прапори теперішніми кандидатами в президенти. І це дуже добре. Це дозволяє зосередитись на практичній співпраці, що є основою наших відносин».
Україна, вважає Ґрін, може бути дуже корисною для НАТО, особливо коли йдеться про участь в антитерористичних операціях і кібербезпеку. А Альянс, з іншого боку, може надавати Києву підтримку у випадку тих же терористичних загроз чи природних лих. Втім, додає Ґрін, Україна зараз стрімко втрачає свій потенціал:
«Теперішній бюджет просто руйнує українську армію. І може завдати шкоди на довгий час. З точки зору обладнання, з точки зору персоналу, буде набагато дорожче відбудувати все, що зруйновано і втрачено, ніж зараз підтримувати все на належному рівні».
Колишній експерт Державного департаменту США з питань Євразії, а нині співробітник Фонду Маршалла Дейвид Креймер вважає, що Росія і далі намагатиметься впливати на справи в Україні:
«Україна насправді є у центрі політики Росії щодо протидії євроатлантичним інституціям у просуванні у цей регіон. Йдеться не лише про НАТО, але й про Європейський Союз».
Втім Москва змінила методи тиску на Київ. Не втручається прямо в політичні й економічні справи України, а використовує різні непрямі методи і намагається зменшити свою залежність від Києва:
«План Росії побудувати Північний потік, газопровід в обхід не лише України, а й всіх інших країн, під Балтійським морем створює виклик для України. Це очевидна спроба зменшити взаємну залежність і зокрема залежність Росії від України у сфері транспортування енергоресурсів в Європу».
Дейвид Креймер вважає, що Росія спробує будь-якими способами залишити свій флот в Криму після 2017 року:
«Я думаю, росіяни захочуть там залишатися. Відверто кажучи, менше через військову важливість, а радше щоб тримати там свій прапор, бути присутніми і використовувати цей плацдарм для будь-яких потреб, які в них виникатимуть з часом».
Учасники конференції підсумували, що, незважаючи на чисельні зовнішньополітичні проблеми і небезпеки, перед якими зараз опинилася Україна, саме в руках української влади поки що перебувають важелі впливу на всі ці процеси. І саме від їхніх рішень, а не від бажання когось з-за кордону, залежить майбутнє України у системі міжнародних відносин.
