Події Арабської весни примусили Вашингтон переглянути свою зовнішню політику

Наприкінці грудня 2010 року вуличний продавець фруктів з Тунісу Могамед Буазізі підпалив себе у знак протесту проти свавілля поліції. Від отриманих ран він помер у лікарні, втім його крик відчаю став каталізатором революції у Тунісі, яка призвела до відставки багаторічного президента. Протягом місяця масові демонстрації вибухнули в Єгипті, Ємені, Бахрейні та Сирії. «Арабська весна» змела з посади президента Єгипту Госні Мубарака. Лівійський диктатор Муаммар Каддафі загинув, тримаючись за владу.

Хоча Сполучені Штати і НАТО забезпечили повітряну підтримку революційним силам у Лівії, наслідки Арабської Весни було важко передбачити. Уряди дружніх і недружніх до США країн були повалені. Незрозуміло було, хто прийде на їх місце. Білий Дім лише в травні чітко заявив, що підтримує реформи в арабському світі.

«Ми підтримуємо політичні та економічні реформи на Близькому Сході та у Північній Африці. Реформи, які відповідають легітимним прагненням народу цього регіону. Наша підтримка цих принципів не є другорядним інтересом», - заявив президент США Барак Обама.

Критики звинуватили Сполучені Штати у непослідовності. Адже, підтримавши в 2011-му році арабську весну, двома роками раніше США стояли осторонь антиурядових протестів в Ірані. Експерти зауважують, що Американський уряд змушений робити нелегкий вибір, коли у світі вибухають революції, і не завжди ці рішення вдається прийняти швидко.

«Я вважаю, не варто сподіватися, що американський президент, незалежно від партійної приналежності, може з першого дня, коли виникають революційні зміни у майже десяти стратегічно важливих для США країнах, запропонувати генеральний план поведінки у цій ситуації. Це просто неможливо», - говорить професор міжнародних відносин Волтер Мід.

Барак Обама будував свою політику щодо Арабської весни на кількох базових принципах: засудженні насильства, підтримці універсальних прав людини і права обирати власних лідерів. І це вірна політика, кажуть деякі експерти, зважаючи на те, що країни, охоплені арабською весною, є такими відмінними одна від одної.

«Ми повинні розуміти, що, хоч ці країни є частиною одного регіону і мають багато спільного, кожна частина арабського світу – унікальна», - пояснює дослідник Інституту Гадсона Курт Версмуллер.

Інші експерти зауважують, що небажання займати універсальну позицію щодо подій в різних країнах регіону було виправданим, втім це зробило Білий Дім пасивним гравцем, який часто реагував на події замість того, щоб реалізовувати чітко сформульовану політику.

«Відповідь Адміністрації США на Арабську Весну відобразила прагнення американського уряду не опинитися на узбіччі історичних процесів. Ми встрибнули в останній вагон поїзда очевидних подій, які відбувалися в арабському світі. Тому в багатьох випадках ми були обережними і діяли відповідно до наших політичних інтересів. Але часом змушені були миттєво реагувати на події, що розгорталися на вулицях арабських міст, всупереч раніше затвердженому плану», - каже дослідник Інституту Гадсона Сем Тадрос.

Тадрос та інші експерти кажуть, що події на Близькому Сході є частиною довготривалих змін у регіоні. Одним з ризиків цих змін може стати закріплення позицій радикальних ісламістів в Єгипті і громадянська війна у Сирії. І минуть десятиліття, поки наслідки Арабської Весни закріпляться у стабільні політичні утворення країн цього регіону. Передбачення цих наслідків стане викликом для наступних американських президентів.