Шлях до успіху пролягає через навчання

У Сполучених Штатах дорога у великий спорт починається зі школи. За грою школярів слідкують скаути університетських, а у деяких випадках навіть професійних команд. Щоправда, якщо у професійному спорті звичне явище запрошувати іноземців, то у шкільних командах іноземці рідкість. Винятком є приватна школа у передмісті Вашингтона, за баскетбольну команду якої грають школярі з Африки.

Цього вечора Єпископальна школа приймає на своєму полі команду сусідів однолітків. На майданчику два гравці з Африки, які потрапили сюди завдяки зусиллям тренера. Джим Фітцпатрік очолив місцеву команду шість років тому:

«Коли я прийшов сюди шість років тому, я поставив собі за мету трошки «відчинити наші двері» для іноземних спортсменів. Мені пощастило отримати можливість знайти молодих гравців з Африки».

Садіґ Абубакар один з цих гравців.

Садіґ ріс у північній частині Нігерії. Добре вчився і грав у баскетбол. Про отримання високоякісної освіти міг лише мріяти. Однак, пощастило зустріти скаутів, які допомогли нав’язати контакти з приватною школою у районі американської столиці. І так, каже Садіґ, почався процес оформлення документів та переїзду до США:


«Я не вірив, що це відбудеться. Завжди думав, що в Нігерії потрібно мати зв’язки, аби отримати подібні можливості».

За словами тренера, присутність учнів з інших країн приносить подвійну користь. По-перше, підсилюється баскетбольна команда. А по-друге, американські діти отримують змогу спілкування з іноземцями, можуть безпосередньо ознайомитися з маловідомими їм культурою та традиціями. Для самого Садіґа це можливість отримати освіту в американській школі та досвід життя за кордоном.

Тренер Фітцпатрік каже, що Садіґ серйозно ставиться не лише до спорту, а й до навчання:

«Мені приємно сказати, що Садіґ у середньому набирає 93 бали зі ста в академічних предметах. Це вражаючі показники. Він постійно потрапляє до списку найкращих учнів».

Сам спортсмен зізнається, що коли прибув до Америки думав переважно про баскетбол і мріяв грати в професійній команді. Однак, з часом усвідомив, що саме через навчання пролягає шлях до успіху:

«Мені пощастило опинитися поміж людей які набагато старші за мене, і які грали професійно у минулому. Усі вони щодня говорять мені, що без академічних успіхів заняття спортом мене далеко не заведуть».

Кілька відомих університетів виявили зацікавлення грою Садіґа. Однак, сам хлопець прагне грати за невеличкий коледж, де він міг би приділяти більше уваги освіті. Один з таких навчальних закладів вже запропонував Садіґу стипендію.

Сам тренер завжди ставив за мету не лише залучити іноземних спортсменів до гри у своїй команді, а й перевести їх на університетський рівень гри:

«Ми не можемо лише думати про школу, коли привозимо цих дітей з Африки чи інших країн світу. Ми думаємо над тим як влаштувати їх в університети».

А цього вечора команда Єпископальної школи обіграла своїх опонентів, а згодом виграла чемпіонат своєї ліги. За результатами сезону, Садіґа визнали найкращим гравцем команди. Він каже, що можливо одного дня повернеться до рідної Нігерії з університетським дипломом, аби якимось чином допомогти своїм співвітчизникам втілити у життя їхні мрії.