Веслування на човнах-драконах – древній китайський спорт, якому понад дві тисячі років. У 1996 році в Канаді була розроблена програма, покликана за допомогою цього спорту розвіяти упередження, що жінкам, які мають або мали рак грудей, небезпечно переносити великі фізичні навантаження. Програма виявилася настільки успішною, що з часом поширилась по всьому світу. Команду жінок-веслувальниць маємо також у Вашингтоні.
Суботній ранок. Двадцять жінок під команду тренера синхронно веслують по річці Анакостія у столичному Вашингтоні. Вони належать до команди «Вперед, рожеві!», і плавають не в простому човні, а в човні-драконі.
Лідія Колінз прийшла в команду п’ять років тому, коли їй поставили діагноз: рак грудей. Вона каже:
«Я дуже люблю командний дух. Мене все в цьому захоплює. Це як плаваюча по воді команда підтримки».
Члени команди – хворі на рак грудей та ті, хто їх підтримує. Анет Ротмель дослідниця Національного Інституту здоров’я. Вона також пережила рак. Зі своєю колегою у 2006 році вона і заснувала команду «Вперед, рожеві!»
Співзасновницею команди «Вперед, рожеві!» є Анет Ротмель про пристуність цього виду спорту для всіх:
«Це доволі легкий вид спорту для новачків. Тут в одному човні всі ми з різним досвідом та навичками».
Щоправда, каже Ротмель, тренування може стати фізично виснажливим, особливо для тих, хто досі проходить курс лікування. Так, Ронда Гарцель ходить на хіміотерапію раз на три тижні. Але спорт підтримує її на дусі:
«Це важко, але мені здається, ти повинен з гідністю відповідати на виклики життя. Цей спорт мене тримає на плаву. Мені пощастило, що я можу робити одну справу зі своїми сестрами та тими, хто нас підтримує, мотивує та розуміє, через що я проходжу. Я від того стаю сильнішою і почуваюсь краще».
Традиція човнів-драконів народилась у Китаї понад дві тисячі років тому, але змагання між ними в сучасному вигляді почались лише у сімдесятих роках минулого століття. З того часу перегони стали популярним міжнародним видом спорту.
По всьому світу виникли і команди, члени яких пережили чи досі борються з раком грудей, розповідає Анет Ротмель:
«Я певна, що таких, як ми, вже тисячі. По всьому світу вже триста-чотириста команд».
Лідія Колінз, яка пережила рак грудей, вказує на користь для здоров’я, яку приносить веслування:
«Коли я гребу, у мене зменшується запалення лімфатичної системи. Коли жінка проходить мастектомію, іноді у неї виникає таке ускладнення. Багато наших гребців носять компресорні рукави».
У додаток до щотижневого тренування, «Вперед, рожеві!» змагаються з іншими командами під час фестивалів човнів-драконів. Кожного разу під час змагань влаштовується Церемонія Рожевої гвоздики – у пам’ять тих, хто не поборов цієї хвороби.
«На жаль, це сумна частина специфіки нашої команди. Одна з нас померла кілька років тому, інша – лише минулого січня. Вона веслувала з нам цілий рік» – каже Анет Ротмель.
На минулому фестивалі човнів-драконів у Вашингтоні команда «Вперед, рожеві!» завоювала і медалі, підкреслює Анет:
«Ми взяли дві срібні нагороди. Одну за 250 метрів, іншу – за півкілометрову дистанцію».
Ротмель каже, що, веслуючи разом, жінки, які борються з хворобою, відчувають сестринський дух та разом отримують чимало задоволення. Підтримка та розваги цінуються однаково високо.
Суботній ранок. Двадцять жінок під команду тренера синхронно веслують по річці Анакостія у столичному Вашингтоні. Вони належать до команди «Вперед, рожеві!», і плавають не в простому човні, а в човні-драконі.
Лідія Колінз прийшла в команду п’ять років тому, коли їй поставили діагноз: рак грудей. Вона каже:
«Я дуже люблю командний дух. Мене все в цьому захоплює. Це як плаваюча по воді команда підтримки».
Члени команди – хворі на рак грудей та ті, хто їх підтримує. Анет Ротмель дослідниця Національного Інституту здоров’я. Вона також пережила рак. Зі своєю колегою у 2006 році вона і заснувала команду «Вперед, рожеві!»
Співзасновницею команди «Вперед, рожеві!» є Анет Ротмель про пристуність цього виду спорту для всіх:
«Це доволі легкий вид спорту для новачків. Тут в одному човні всі ми з різним досвідом та навичками».
Щоправда, каже Ротмель, тренування може стати фізично виснажливим, особливо для тих, хто досі проходить курс лікування. Так, Ронда Гарцель ходить на хіміотерапію раз на три тижні. Але спорт підтримує її на дусі:
«Це важко, але мені здається, ти повинен з гідністю відповідати на виклики життя. Цей спорт мене тримає на плаву. Мені пощастило, що я можу робити одну справу зі своїми сестрами та тими, хто нас підтримує, мотивує та розуміє, через що я проходжу. Я від того стаю сильнішою і почуваюсь краще».
Традиція човнів-драконів народилась у Китаї понад дві тисячі років тому, але змагання між ними в сучасному вигляді почались лише у сімдесятих роках минулого століття. З того часу перегони стали популярним міжнародним видом спорту.
По всьому світу виникли і команди, члени яких пережили чи досі борються з раком грудей, розповідає Анет Ротмель:
«Я певна, що таких, як ми, вже тисячі. По всьому світу вже триста-чотириста команд».
Лідія Колінз, яка пережила рак грудей, вказує на користь для здоров’я, яку приносить веслування:
Традиція човнів-драконів народилась у Китаї понад дві тисячі років тому, але змагання між ними в сучасному вигляді почались лише у сімдесятих роках минулого століття. З того часу перегони стали популярним міжнародним видом спорту.
У додаток до щотижневого тренування, «Вперед, рожеві!» змагаються з іншими командами під час фестивалів човнів-драконів. Кожного разу під час змагань влаштовується Церемонія Рожевої гвоздики – у пам’ять тих, хто не поборов цієї хвороби.
«На жаль, це сумна частина специфіки нашої команди. Одна з нас померла кілька років тому, інша – лише минулого січня. Вона веслувала з нам цілий рік» – каже Анет Ротмель.
На минулому фестивалі човнів-драконів у Вашингтоні команда «Вперед, рожеві!» завоювала і медалі, підкреслює Анет:
«Ми взяли дві срібні нагороди. Одну за 250 метрів, іншу – за півкілометрову дистанцію».
Ротмель каже, що, веслуючи разом, жінки, які борються з хворобою, відчувають сестринський дух та разом отримують чимало задоволення. Підтримка та розваги цінуються однаково високо.
