Цього року на восьми шахтах Державного підприємства «Львіввугілля» загинули троє шахтарів, а 103 травмувались. Фахівці називають різні причини смертності й травмувань, але передусім це людський фактор.
Три роки тому в Червонограді встановили пам’ятник загиблим шахтарям. Список писатимуть доти, доки працюватимуть шахти, кажуть місцеві мешканці. За понад 50 років від часу розробки на Львівщині шахт офіційно загинули 232 гірники, хоча це число може бути більшим.
Лише цього року на Державному підприємстві «Львіввугілля», до якого належить вісім шахт, смертельно травмувались троє шахтарів. Серед них був і 39-річний Віталій Мокрицький. Шахтар ремонтував лебідку і на нього впала з висоти 8 метрів кришка пускача крана-балки. Прокуратура встановила, що було порушене правило безпеки. Дружина Віталія Мокрицького відчинила двері помешкання, але розмовляти просто не змогла, надто ще болючі спогади.
А коли Радіо Свобода завітало до помешкання травмованого шахтаря Володимира Гірняка, то жінка повідомила, що її чоловік… помер. У 1973-му тоді 37-річний шахтар отримав важку травму голови, через 10 років ще й покалічив ноги. Його життя перетворилось у суцільний фізичний і душевний біль, розповіла Ганна Гірняк.
«У чоловіка почались приступи після травми, потім епілепсія, лікування у психлікарні. Одинадцять років не бачивна очі, я його водила скрізь і по хаті, і по вулиці. Після смерті отримую його пенсію, 1680 гривень, – що то за гроші? Чоловік за життя не їздив на курорти, не отримував компенсації. Ото на День шахтаря принесли 50 гривень», – говорить жінка.
Найчастіше причиною смерті і травмування стає необережність
Втім, як у радянський час, так і вже у незалежній державі найчастіше причиною смертності і травмувань шахтарів є людський фактор, зазначає Петро Смаль, правовий технічний інспектор праці Львівського територіального комітету профспілки працівників вугільної промисловості.
«Причинами є особиста необережність, незабезпеченість робочих місць необхідними матеріалами, засобами індивідуального захисту: чоботами, спецівками, наколінниками. Останні роки дуже з цим ситуація складна. Однак зараз інтенсивність праці не є високою, бо зношене обладнання, у шахти не вкладають гроші», – каже профспілковий діяч.
Те, що шахти потребують додаткового фінансування і нового обладнання, вказує навіть герб із написом «СССР», який залишився на будівлі шахти «Великомостівська». Львівське вугілля сьогодні за ціною не може конкурувати з дешевим вугіллям із Донбасу. Львівські шахти перебувають на межі виживання вже не один рік. На Бурштинську, Добротвірську, Ладижинську теплоелектростанції постачається вугілля зі сходу. Місцеві депутати звертались до перших осіб держави з вимогою врегулювати проблеми збуту вугілля на об’єкти підприємства «Західенерго», щоб теплоелектростанції, котрі належать компанії Рината Ахметова, купували вугілля із шахт Львівсько-Волинського басейну.
Закриття шахт на Львівщині спричинить соціальний вибух
У Червонограді переконані, що влада навмисно знищує шахти на Львівщині, щоб приватизувати вугільну промисловість. Однак куди йти працювати 11 тисячам гірників Львівщини? Серед них і шахтар Ігор М., із яким поспілкувалося Радіо Свобода. Він після заробітків за кордоном два роки тому знову повернувся на «Великомостівську шахту», щоб заробити на пенсію.
– Шахта – це така річ, що багато може бути, йдеш на роботу і не знаєш, що тебе чекає, чи повернешся. Скільки людей уже були травмовані, подивіться, які в мене руки – в мозолях і ранах…
– А які є причини травмувань і смертельних випадків: гірники не дотримуються техніки безпеки, застаріле обладнання, необережність?
– Все разом. Шахті 50 років, одна лава – добра, друга – гірша. Самі розумієте, які ці шахти можуть бути, коли в них нічого не вкладають.
– Ваша зарплата від чого залежить?
– Від того, скільки зробиш, від видобутку. Зробиш план – маєш премію, не зробиш – не отримаєш. Для того ми тут працюємо, щоб виконувати план.
Попри важку і небезпечну роботу у шахтах, чоловіки йдуть туди працювати. Бо це чи не єдина можливість утримати родину в Червонограді, Сокалі, Соснівці. В середньому, гірник заробляє 6-8 тисяч гривень на місяць. Допоки триває виборча кампанія, зарплати їм виплачують вчасно. Гірники навіть не хочуть припускати, що шахти можуть закрити і люди опиняться на вулиці.
Те, що професія шахтаря небезпечна, знають не лише шахтарі, але червоноградські школярі, і ніхто наразі не мріє про професію гірника.
Три роки тому в Червонограді встановили пам’ятник загиблим шахтарям. Список писатимуть доти, доки працюватимуть шахти, кажуть місцеві мешканці. За понад 50 років від часу розробки на Львівщині шахт офіційно загинули 232 гірники, хоча це число може бути більшим.
Лише цього року на Державному підприємстві «Львіввугілля», до якого належить вісім шахт, смертельно травмувались троє шахтарів. Серед них був і 39-річний Віталій Мокрицький. Шахтар ремонтував лебідку і на нього впала з висоти 8 метрів кришка пускача крана-балки. Прокуратура встановила, що було порушене правило безпеки. Дружина Віталія Мокрицького відчинила двері помешкання, але розмовляти просто не змогла, надто ще болючі спогади.
А коли Радіо Свобода завітало до помешкання травмованого шахтаря Володимира Гірняка, то жінка повідомила, що її чоловік… помер. У 1973-му тоді 37-річний шахтар отримав важку травму голови, через 10 років ще й покалічив ноги. Його життя перетворилось у суцільний фізичний і душевний біль, розповіла Ганна Гірняк.
Одинадцять років не бачив на очі, я його водила скрізь і по хаті, і по вулиці
Найчастіше причиною смерті і травмування стає необережність
Втім, як у радянський час, так і вже у незалежній державі найчастіше причиною смертності і травмувань шахтарів є людський фактор, зазначає Петро Смаль, правовий технічний інспектор праці Львівського територіального комітету профспілки працівників вугільної промисловості.
Причинами є особиста необережність, незабезпеченість робочих місць необхідними матеріалами, засобами індивідуального захисту
«Причинами є особиста необережність, незабезпеченість робочих місць необхідними матеріалами, засобами індивідуального захисту: чоботами, спецівками, наколінниками. Останні роки дуже з цим ситуація складна. Однак зараз інтенсивність праці не є високою, бо зношене обладнання, у шахти не вкладають гроші», – каже профспілковий діяч.
Те, що шахти потребують додаткового фінансування і нового обладнання, вказує навіть герб із написом «СССР», який залишився на будівлі шахти «Великомостівська». Львівське вугілля сьогодні за ціною не може конкурувати з дешевим вугіллям із Донбасу. Львівські шахти перебувають на межі виживання вже не один рік. На Бурштинську, Добротвірську, Ладижинську теплоелектростанції постачається вугілля зі сходу. Місцеві депутати звертались до перших осіб держави з вимогою врегулювати проблеми збуту вугілля на об’єкти підприємства «Західенерго», щоб теплоелектростанції, котрі належать компанії Рината Ахметова, купували вугілля із шахт Львівсько-Волинського басейну.
Закриття шахт на Львівщині спричинить соціальний вибух
У Червонограді переконані, що влада навмисно знищує шахти на Львівщині, щоб приватизувати вугільну промисловість. Однак куди йти працювати 11 тисячам гірників Львівщини? Серед них і шахтар Ігор М., із яким поспілкувалося Радіо Свобода. Він після заробітків за кордоном два роки тому знову повернувся на «Великомостівську шахту», щоб заробити на пенсію.
– Шахта – це така річ, що багато може бути, йдеш на роботу і не знаєш, що тебе чекає, чи повернешся. Скільки людей уже були травмовані, подивіться, які в мене руки – в мозолях і ранах…
– А які є причини травмувань і смертельних випадків: гірники не дотримуються техніки безпеки, застаріле обладнання, необережність?
– Все разом. Шахті 50 років, одна лава – добра, друга – гірша. Самі розумієте, які ці шахти можуть бути, коли в них нічого не вкладають.
– Ваша зарплата від чого залежить?
– Від того, скільки зробиш, від видобутку. Зробиш план – маєш премію, не зробиш – не отримаєш. Для того ми тут працюємо, щоб виконувати план.
Попри важку і небезпечну роботу у шахтах, чоловіки йдуть туди працювати. Бо це чи не єдина можливість утримати родину в Червонограді, Сокалі, Соснівці. В середньому, гірник заробляє 6-8 тисяч гривень на місяць. Допоки триває виборча кампанія, зарплати їм виплачують вчасно. Гірники навіть не хочуть припускати, що шахти можуть закрити і люди опиняться на вулиці.
Те, що професія шахтаря небезпечна, знають не лише шахтарі, але червоноградські школярі, і ніхто наразі не мріє про професію гірника.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
