Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Якщо літнім п'ятничним вечором ви раптом опинитеся неподалік від Музею природної історії у Вашингтоні, то побачите дивну картину: дорослі і діти, нав'ючені величезними тюками, з яких визирають подушки і матраци, крокують до входу.
Сьома година вечора, музей закрився, але потік загадкових відвідувачів не зупиняється. Один, два, три, чотири ... – можна налічити не менш сотні дітей!
Всі вони - учасники акції «Ніч в музеї». Музеї Смітсонівського інституту влаштовують такі ночівлі щоліта, по п'ятницях. Переночувати можна у Національній галереї, Музеї космонавтики і Музеї американської історії, але найулюбленіший, звичайно, Музей природної історії: навіть дорослі хочуть хоч на одну ніч перетворитися в персонажа актора Бена Стілера з фільму «Ніч в музеї» і спробувати заснути поруч з динозаврами, велетенськими китами, акулами або слонами.
Але зараз 7-ма, а відбій, згідно з розкладом, тільки в 11-ій вечора. За цей час треба втомитися так, щоб потім миттєво заснути, не прислухаючись тривожно до сторонніх звуків і не турбуючись, чи шастають музейними залами динозаври (а раптом?).
Для початку - легкий перекус в музейному кафе і невеликий інструктаж. Співробітниця музею розповідає про правила поведінки і про тригодинне пригодницьке випробування, яке почнеться з хвилини на хвилину.
«Як ви думаєте, яке тут найважливіше правило? Най-най, номер один? »- запитує вона. Мій син тут же підкидає руку і кричить: «Have fun!» (Веселитися).
І це - правильна відповідь. Ніяких «дотримуйтеся тиші» і «руками не чіпати». Чіпати експонати тут не тільки можна, а й треба. І вести себе шумно і весело - теж!
Діти беруть ліхтарики, теки з картою змагань і відправляються їх проходити. За три години їм треба обійти майже всі зали музею, а по дорозі не тільки пройти випробування, але і знайти на підлозі «втрачені» букви, щоб в самому кінці скласти з них «секретне» речення.
Ніяких «дотримуйтеся тиші» і «руками не чіпати». Чіпати експонати тут не тільки можна, а й треба.
Дітей багато, зазвичай, на ночівлі приходить близько сотні, тому всіх ділять на групи - і у кожної групи свій маршрут, щоб не йти натовпом друг за другом. Ми починаємо з гри у хижаків і травоїдних. За 30 секунд травоїдним треба заховати від хижаків якомога більше яєць, а хижакам за ті ж 30 секунд якомога більше тих яєць знайти ( «з'їсти»).
У наступному залі ліпимо з глини щось викопне (виріб можна буде забрати вранці), потім вчимося бути як динозавр, без рук. Завдання нескладне і приємне: до того ж нам дістається нагорода – величезний зефір.
Поруч можна «на власній шкірі» відчути, як підшкірний жир захищає від холоду жителів Арктики: ми з сином опускаємо руки спочатку в контейнер з льодом, а потім в мішок з жиром, через який лід зовсім не відчувається.
Потім вгадуємо правду і міфи про гігантських кальмарів. Ось вони, поруч: кальмар і кальмаріха з величезними щупальцями. Десь поруч з ними ми і будемо ночувати сьогодні.
За рогом співробітники музею вчать дітей і дорослих повзати, як ящірка. Якщо ви думаєте, що це легко - просто ліг і поповз, - то сильно помиляєтеся!
При переході від одного етапу до іншого ми час від часу проходимо через центральний зал з величезним слоном на ім’я Генрі в центрі. Навколо напівтемрява, слова відлунюють, повз раз у раз снують розбурхані діти з картами в руках. Здається, що я і правда в якомусь фільмі, а Генрі ніяка не статуя - ось же він, щойно повернув голову в мою сторону! Або мені знову здалося?
Саванна, пустеля, тропічні ліси і місця проживання доісторичних людей - на годиннику вже 10, але подорож все не закінчується.
Ми саджаємо насіння соняшнику, товчемо щось в «доісторичної» ступці, розбираємо і збираємо модель людського хребта. Зголоднілі, знову хочемо поїсти «як динозаври», але цей номер вже не проходить: зефір дінозаврського розміру кожному з учасників видається тільки одна.
Зрештою секретна фраза вимальовується. Пройшовши випробування і відшукавши всі літери, ми склали визнання: «Ми любимо ночівлі!»
Між тим як раз настає час ночівлі. В океанічному залі діти і дорослі намагаються знайти собі зручні куточки. З усіх боків чути звук насосів: це наповнюються повітрям надувні матраци. Більш загартовані в походах учасники влаштовуються на килимках для йоги. В туалет тягнеться процесія в різнокольорових піжамах чистити зуби.
Хтось читає, хтось базікає перед сном, хтось розглядає черево величезного кита, що висить під стелею. Здається, що ти на гігантському кораблі і тобі щось розповідає океан. Слон Генрі, що залишився на самоті, напевно страшно сумує.
У наступному році ми, мабуть, прийдемо до тебе знову: треба ж переконатися, що все це нам не приснилося.
Об 11.30 світло повністю вимикають. Ми засипаємо хвилин за п'ять і спимо глибоко і міцно, як вдома (хвала надувному матрацу!)
А рівно о 7-ій музей знову прокидається. Як в зйомці, яку прокручують у зворотному напрямку, матраци здуваються, спальні мішки згортаються, подушки зникають в об'ємистих тюках і візках, веселі піжами знову змінюються повсякденним одягом. Через якихось півгодини вже ніщо не нагадує про вчорашні пригоди.
Ми снідаємо в кав’ярні, йдемо в крамницю сувенірів, яку спеціально для учасників ночівлі відкривають раніше, і прямуємо до виходу.
До побачення, слон Генрі! У наступному році ми, мабуть, прийдемо до тебе знову: треба ж переконатися, що все це нам не приснилося.
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Спіймати хвилю: як у Каліфорнії собак вчать серфінгу. Відео
