У середу, 7-го березня, в Інституті Брукінґса у Вашингтоні пройшов круглий стіл на тему «Перевибори Путіна: наслідки для Росії та світу». Усі три учасники – старші наукові співробітники інституту. Директор центру Сполучених Штатів та Європи Фіона Гілл зосередилася на аналізі можливих наслідків у внутрішній політиці Росії. Кліффорд Ґедді, фахівець з міжнародної політики, глобальної економіки та розвитку Центру Сполучених Штатів та Європи, темою свого виступу обрав наслідки для міжнародної бізнес-громади. А Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні, поділився своїм баченням можливого розвитку зовнішньої політики Росії після виборів Володимира Путіна президентом Росії.
Фіона Гілл, зауважила, що незважаючи на те, яким є справжній, остаточний підрахунок голосів, Володимир Путін усе ще залишається найпопулярнішим політиком в Росії. І одна з причин цього полягає у тому, що йому не було складено гідної конкуренції під час виборів та загалом у політичному житті. Три з чотирьох його опонентів на виборах – звичні для російських виборців політики, які набрали приблизно стільки ж, а то і менше голосів, ніж на виборах у 90-их роках. Усі вони – Геннадій Зюганов, Володимир Жириновський та Сергій Миронов – мають стабільну підтримку прихильників, але не більше. На думку Фіони Гілл, Прохоров також не був серйозним опонентом Путіну. І якщо б у виборах взяли участь більше опозиційних кандидатів – Рижков, Нємцов, Явлінський чи Каспаров – це б нічого не змінило, вважає Гілл. Голоси опозиції були б ще більше розпорошені. Тим не менш, вказує Гілл, політичний ландшафт в Росії змінився:
«Чого раніше не було, але що стало очевидним під час цих виборів, – це те, що існує сильна опозиція Путіну, хоча вона і не сформувала єдиного кандидата. Країна політично розділилася практично навпіл. 50% населення хочуть когось іншого, окрім Путіна, хоча вони, до кінця, напевно, не знають кого саме».
Гарні новини для інвесторів
До того ж, каже дослідниця, Путін зіткнувся зі звичною проблемою будь-якого європейського політика, що задовго затримався біля керма, – чи це Вінстон Черчилль чи Маргарет Тетчер, – втома виборця. І Володимир Путін не лише обличчя, добре знайоме усім росіянам. У свої виборчій кампанії він балотувався на ідеях минулого.
«Він вів виборчу кампанію ніби то це були 90-ті. Навіть його опоненти всі були з 90-их, окрім Прохорова. Його основна ідея – ми всі продовжуватимемо йти шляхом, яким йшли останні 20 років», – каже Гілл.
У той же час, додає Гілл, Росія змінилася, населення стало більш різноманітним і саме у Москві підтримка Путіна – найменша по країні.
Отже не лише дії опозиції, а і втома виборців, відсутність підтримки у столиці країни та нездатність режиму Путіна запропонувати нові ідеї та новий шлях розвитку на тлі внутрішніх змін в країні, впливатимуть на те, як у подальшому розвиватиметься політична система Росії.
Економіст Кліффорд Ґедді розпочав з того, що перевибори Володимира Путіна є гарною новиною для міжнародної бізнес-спільноти. Висновки багатьох інвестиційних аналітиків – оптимістичні.
«Щоб зрозуміти, чому міжнародний інвестор хотів би, аби ситуація тривала як раніше, треба подивитися на показники московської біржі, порівняно з біржами США, Японії, Великобританії», - каже Ґедді.
Інвестиції у Росію, у тому числі прямі міжнародні інвестиції, залишаються надзвичайно вигідними. Дослідник каже, що інвестори приходять в Росію з двох причин, обидві з яких пов’язані з нафтою, – це або безпосередньо інвестувати у видобуток та продаж нафти, або – у виробництво та продаж товарів людям, які заробили на продажі сировини.
«І цей бізнес як звичайно – саме те, чого хоче Путін. Це насправді все, що він хоче. Він хоче продовжувати рухатися траєкторією останніх десяти років», – каже Ґедді.
І новий середній клас – протестуючі – стають на заваді цієї програми Путіна.
«Путін не піде на поступки, – вважає експерт, – я сумніваюсь, що він навіть розуміє, хто вони і чого хочуть. Але вони продовжуватимуть його сильно дратувати, переслідуючи власні цілі та заважаючи таким чином програмі Путіна».
Загалом, каже Ґедді, економіка Росії у досить гарній формі з одним з найнижчих у світі співвідношень боргу до ВВП та значним резервним фондом, який може покрити дефіцит бюджету. Саме завдяки прибуткам від продажу нафти та газу, вважає експерт, був створений середній клас, який залишається залежним від цих прибутків.
«Самовідчуття» і «матеріальна база»
Таким чином, завдяки надходженню від продажу сировини, каже Ґедді, Росія відновила своє місце на світовій арені, а чимало росіян відчули себе європейцями. Але у майбутньому Росію може спіткати проблема, пов’язана з тим, що це самовідчуття не матиме належної матеріальної бази. Ґедді звертає увагу на те, що витрачаючи як європейці, росіяни все ще мають прибутки на рівні країн, що розвиваються, – 8 тисяч доларів в середньому по країні та 18 тисяч – в Москві:
«Заробітки росіян залишаються в стагнації, незважаючи на зростання надходжень від експорту. І новий середній клас не готовий жити за нових умов економії. Споживацькі витрати продовжуватимуть зростати, навіть завдяки зростанню заборгованості».
Експерт зі здивуванням зазначив, що незважаючи на те, що росіяни зароблять все ще менше, ніж в Європі, продукти шведської фірми IKEA в Росії на 50% дорожчі – феномен, який він не зміг пояснити.
Присутній під час дискусії старшій науковий співробітник Інституту Катона, а в минулому – радник президента Володимира Путіна Андрій Ілларіонов, під час інтерв’ю кореспонденту Української служби «Голосу Америки», погодився з експертом в тому, що поки що економіка Росії залишається в гарному стані, але подальше зростання тими ж темпами – малоймовірне.
«Ми бачимо, що за останні13 місяців радикально змінився характер економічного зростання в Росії. Якщо протягом попередніх 10 років, за винятком кризи 2008-2009-го років, спостерігалося економічне зростання в середньому на 7% щорічно, то з січня 2010-го року промислове виробництво зростає з темпом 1,4% на рік. Це означає радикальну зміну процесу економічного зростання в Росії. Це все ще зростання, але на сленгу економістів це називається «стагнацією». Судячи з того що, цей тренд досить стабільний, хоча і термін його ще досить короткий, можна вважати, що повернення до того рівня зростання, що існувало в попередні 10 років, – вже не можливе. Принаймні в найближчій перспективі».
Зовнішні виклики
Третій учасник дискусії Стівен Пайфер, у минулому – посол США в Україні, зосередився на викликах, які стоять перед Росією на зовнішній арені. На його думку, основна стратегія російської зовнішньої політики триватиме без змін, хоча, зазначив експерт, Путін є більш скептичним, ніж його попередник у відношенні до зовнішньої політики США в цілому. Це пояснюється як його досвідом роботи в КГБ, коли США були основним противником, так і взаємодією з Адміністрацією Буша, коли, після підтримки Росією кампанії США в Афганістані, Путін не побачив, аби Вашингтон робив якісь реальні зусилля у розв’язанні проблем, які він вважав важливими у двосторонніх відносинах. Насамперед йдеться про обмеження стратегічної наступальної зброї, розгорнення системи ПРО в Європі, відміна поправки Джексона-Веніка чи розширенням НАТО на Схід.
«Це, зокрема, проявляється в тому, як він говорить, використовуючи лексику теорії заколоту. Наприклад, якщо ви послухаєте, як він говорить про Революцію троянд в Грузії, Помаранчеву революцію в Україні, про те, що сталося в Тунісі, Єгипті минулого року, то для нього це не є проявом незадоволення фальсифікацією виборів чи керуванням країною, а частиною широкого американського сценарію, фінансованого Сполученими Штатами», – каже Пайфер.
Путін, на думку експерта, став президентом в складних умовах. По-перше, каже Пайфер, проводячи зовнішню політику, він не матиме солідної бази внутрішньої підтримки. По-друге, існуватимуть економічні проблеми, а Путін зробив досить коштовні обіцянки щодо соціального забезпечення під час свої виборчої кампанії.
У цих умовах, вважає Пайфер, російське керівництво може змалювати США як основного ворога, аби об’єднати навколо себе людей. Але більш ймовірним сценарієм залишається той, що до США буде спокійний підхід, і більша увага буде зосереджена на внутрішніх викликах.
До того ж усі прості питання російсько-американських відносин вже вирішені чи майже вирішені. І сторонам доведеться звернутися до проблем, де вони мають серйозну різницю в поглядах та спробувати зрозуміти позицію один одного. Це, зокрема, питання Ірану та Сирії.
Тоді як для США Іран із ядерною зброєю – катастрофа, для Росії це – теж не дуже добре, але те, з чим можна мати справу. Утім, хоча загострення навколо Ірану веде до стрибка цін на нафту і є вигідним для Росії в економічному плані, в геополітичному це становить для Росії труднощі, оскільки підточує позицію його союзника, вважає Пайфер.
Щодо Сирії, то тут Росія підтримує Ассада, в першу чергу, тому, що Путін не має багато прихильників в регіоні. А крім того, з чим погоджуються багато західних експертів, Росія не знає, хто прийде на зміну Ассаду. І тут Росія робить велику помилку, ставлячи не на того гравця. Російська верхівка таким чином ускладнює свої відносини як з регіоном в цілому, так і з тими, хто очолить Сирію після Ассада.
«А чи очікувати зміни політики Росії стосовно України?». На це питання кореспондента Української служби «Голосу Америки» Стівен Пайфер відповів таким чином:
«Я не думаю, що відбудеться стратегічна зміна в тому, як Росія ставиться до України, але є кілька моментів. Якщо ви згадаєте, два роки тому, коли в проходили українські вибори, як в Україні, так і в Росії існувало сприйняття, що Путін працює з Тимошенко, а Медведєв працює з Януковичем. Таким чином Росія ставила зразу на обох суперників, аби добре себе позиціонувати на випадок будь-яких результатів виборів. Я не знаю, що це означає тепер, після перемоги Путіна, але це безумовно матиме вплив.
По-друге, і це незалежно від того Путін президент, чи Медведєв, але я все більш переконуюсь, що росіяни побудуть газопровід «Південний потік». Це матиме вплив на можливість України транспортувати газ, але це, можливо, і добре, бо усуне основне джерело корупції в країні».
Також, відповідаючи на питання щодо стриманої реакції Заходу на звинувачення у фальсифікаціях під час виборів, на відміну від гучної реакції під час порушень на виборах в Україні, Пайфер погодився, що тут, напевно, існують подвійні стандарти. Але, по-перше, ймовірні фальсифікації не змінюють результатів виборів – Путін все одно переміг. А, по-друге, Україна сама для себе обрала вищі стандарти, заявивши про свою мету увійти до ЄС та стати повноцінною частиною Європи.
Інше за темою
Розсилка
Голос Америки: головне за тиждень
Вибір читачів
1