Володимир Путін - це та фігура, яка найбільше відповідає цьому омріяному образу російського виборця.
Цар - це не просто керівник, це Богом дана фігура для того, аби правити. Царям в Росії прощали все: неефективність та неосвіченість, брутальність та навіть жорстокість. Царям не прощали лише слабкості.
Путін, з усіх претендентів на царський престол, мав найменше видимих слабкостей. Він міг закликати «мочіть в сортірє» терористів, міг починати війни, міг садити потенційних конкурентів за грати. Для фону він ще міг по-самбістськи класти суперника на лопатки, керувати літаком, публічно та на килимі карати бояр, тобто чиновників.
У цьому сенсі у Путіна не було альтернативи. Всі інші політичні фігури у Москві явно не відповідали образу «сильного царя». Ліберального Мєдвєдєва терпіли лише через те, що його призначив Цар. За комуніста Зюганова голосували ті, хто хоче повернення не так в царську Росію, скільки в СРСР, за Михайла Прохорова - хто прагне ліберального майбутнього. Але на головному електоральному полі головний запит на сильного самодержця та правителя міг задовольнити тільки виходець зі спецслужб Володимир Путін.
Він цчудово розуміє цей запит і саме на ньому грає. Путін не дозволяє собі слабкостей. Навіть сльози у день перемоги він змушений пояснювати вітром та фізіологією, але ніяк не почуттями.
Цар - це не просто інша дефініція для визначення керівника держави. Цар - це особлива функція. Його перше завдання - зміцнення та розширення, бо поганий той цар, який не прагне стати імператором. Чи не є це завданням трього терміну ВВП?
Перед виборами Володимир Путін опублікував декілька програмних статтей, де визначено його головне завдання: зміцнення Росії. Путін пропонує росіянам амбіції створення одного зі світових центрів впливу, завдання якого - мінімізувати впливи нинішньої супердержави США.
Для виконання цього завдання Росії потрібне для початку лідерство в регіоні. Саме з цією метою він ініціює створення Євразійського Союзу. З моделлю цього об'єднання поки що проблема, адже по суті йдеться про митний союз, але з політичною надбудовою у Москві.
Проблема і з конфігурацією: без України Євразійський Союз виглядатиме далеко не так переконливо. Тож заповнення саме цих прогалин - завдання мінімум. І до «ефективного виконання» цього завдання буде прикута вся увага нового російського лідера разом із його пропагандистськими інструментами у вигляді цілком керованих ЗМІ та політтехнологічних груп.
Хоча б тому, що інакше, увага його виборця все частіше може зосереджуватися на проблемах російської економіки, на нерівнопровному розподілі національного багатства та можливості самореалізації людини. Але це не царська парафія, про це можуть дбати менеджери.
Цар має правити - жорстко та амбітно. І тоді всі забудуть про ліберальні ідеї та цінності, адже є більша мета - Велика Росія, про яку так любить говорити Володимир Путін...
