Росія вдається до ядерних погроз, коли почувається у небезпеці. Чи треба сприймати таку риторику серйозно? Лорен Зукін. Інтерв'ю

Ядерні погрози Росії свідчать про готовність ескалації, але не обов'язково йдеться про ймовірність використання ядерної зброї чи теракту на ЗАЕС. Про це розповідає докторка політичних наук Лорен Зукін, доцентка Лондонської школи економіки, яка досліджує питання міжнародної безпеки із фокусом на ядерній зброї.

За її словами, Кремль, найімовірніше, не зацікавлений в атаці на ЗАЕС із викидом радіації, адже це може вплинути й на війська та території РФ. Зукін порівнює ядерну риторику Кремля і Пхеньяна, пояснюючи, що до таких погроз ядерні держави вдаються, коли почуваються у небезпеці. Тож вона переконує, що Заходу та Києву не слід вестись на погрози Москви.

В інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки дослідниця також розповіла, у чому небезпека прецеденту руйнування Каховської ГЕС і чому міжнародна реакція на це була значною мірою приглушена.

Марія Прус, Голос Америки: Почнімо із ситуації на ЗАЕС. Нещодавно голова військової розвідки України Кирило Буданов розповів, що Росія готує теракт на станції, й він може бути здійснений будь-якої хвилини, якщо буде віддано наказ. Як ви думаєте, наскільки це ймовірно та які можливі наслідки такої атаки?

Лорен Зукін, доцентка Лондонської школи економіки: Почнімо з роздумів про те, наскільки ймовірно, що такий вид атаки взагалі може статись. Звичайно, можна використати (для атаки) реактори та спричинити масові руйнування. Існує багато причин, чому ми можемо не обов’язково вважати таку атаку неминучою.

У коментарях після нещодавнього візиту інспектора ООН було зроблено висновок, що реактори у безпеці та можуть деякий час працювати з наявними запасами води, а уряд США дав зрозуміти, що вони не бачать жодної невідворотної загрози для реакторів.

Отже, хоча є повідомлення про те, що російська розвідка виробила стратегію щодо того, як вони можуть уразити реактор і, можливо, це призведе до викиду радіації та атаки на реактор, - і українці, і росіяни протягом усього конфлікту звинувачували один одного в нападах або обстрілах сил поблизу та на території АЕС, тому це не нове явище, а частина продовження ситуації з активними бойовими діями, які відбуваються в районі цих реакторів, і це, звичайно, досить небезпечно.

Якщо ми побачимо будь-який серйозний вплив на самі реактори, або якщо там закінчиться вода чи щось інше, це наразі малоймовірно, тоді ми зможемо побачити великомасштабні викиди радіації, які не обов’язково обмежуватимуться найближчою територією довкола, залежно від масштабу випромінювання та інших факторів, таких як погода.

М.П.: Чи ви вважаєте, що загроза цієї можливої атаки на атомну електростанцію більш імовірна після того, що сталося з Каховською дамбою?

Л.З.: Отже, проблема з руйнуванням дамби полягає в тому, що цю дамбу використовували для подачі води для охолодження реакторів.

Реактори наразі перебувають у режимі зупинки, що допомагає забезпечити певний захист. Отже, там є ставок води, окремий від водосховища, який використовується для охолодження, який може підтримувати себе досить довго і також може поповнюватися з підземних свердловин.

Хоча гребля впливає на основне джерело води для цього ставка, це довгострокова екологічна загроза. Якщо вода не поповнюється, це може створити проблеми для роботи станції або відновлення роботи АЕС в певний момент часу, і, безумовно, створює можливість того, що якщо воду з якихось причин неможливо поповнити або виникли додаткові проблеми з водопостачанням, тоді є ймовірність серйозного пошкодження реактора, але це не те, що станеться негайно.

Безпосередньо одна з причин, чому ми все-таки повинні бути стурбовані руйнуванням дамби гідроелектростанції, полягає в тому, що це створює прецедент для чогось, що ми можемо назвати тактикою «випаленої землі», знищення об'єктів, які зазвичай використовуються у цивільних, а не у військових цілях.

Тому важливо переконатися, що ми наголошуємо на цінності міжнародного права та захисту від таких типів атак, і зауважуємо, що руйнування цієї дамби, хоча це, можливо, було здійснено як військову атаку, вона матиме серйозні наслідки для цивільних осіб, які зараз живуть поблизу.

І це відбувається щоразу, коли будь-яка держава знищує, скажімо, енергетичну інфраструктуру чи інші великі цивільні проекти, і це те, що відбувалось під час для всієї російсько-української війни і це створює реальний виклик міжнародному праву та створює повсякденні виклики для українських цивільних.

М.П.: Якщо говорити про Каховську дамбу, чи вважаєте ви, що міжнародна реакція на знищення ГЕС була надто приглушеною, як кажуть у Києві?

Л.З.: Міжнародна реакція була, я б сказала, значною мірою приглушеною, але вона також відповідала ширшій картині, яку ми спостерігали в цьому конфлікті.

На жаль, руйнування дамби було не таким несподіваним, враховуючи, якою була поведінка Росії у війні досі: напади на дамби та інші типи енергетичної інфраструктури все частіше стають характерною рисою міжнародного конфлікту. Тому, можливо, в ідеалі ми хотіли б набагато більшої міжнародної реакції та набагато ширшого засудження, але я не думаю, що це говорить щось конкретне про ставлення західних країн до цього конфлікту, це скоріше ще раз підкреслює, що нам потрібно посилити міжнародний захист навколо цивільної інфраструктури під час боїв. І не обов’язково це говорить нам, наприклад, що існує втома щодо підтримки України.

Натомість ми бачимо продовження політики Заходу, що надає матеріальну та інші види підтримки українським силам і підтримувати ці зв’язки буде важливим для того, щоб дозволити українським військовим досягти успіху у своїх цілях у війні.

М.П.: Повертаючись раніше до того, що ми говорили про візит міжнародних представників на ЗАЕС. Представники МАГАТЕ сказали, що там певне мінування на зовнішньому периметру станції. Чи вважаєте ви, що після того, як вони пішли з території станції, російські сили здійснили подальше мінування ЗАЕС? Чи ви думаєте, що це дійсно може бути реальною загрозою?

Л.З.: Важливо пам’ятати, що ці станції мають багато рівнів захисту, а отже, багато різних способів, якими можна убезпечитись від розплавлення стрижнів.

Одна з моделей, яку ми спостерігали в поведінці росіян навколо атомних електростанцій під час війни, — це деяка бездушність щодо деяких протоколів безпеки, які в ідеалі мали б діяти.

Ми бачили це не лише не лише у Запоріжжі, але й у поведінці російських військ у Чорнобилі, коли вони, наприклад, змушували операторів проводити там дуже довгі зміни, не дозволяючи їм побачитися зі своїми родинами чи отримати відпочинок, який був необхідний.

Тож усі ці типи практик, усе, що загрожують нормальним робочим процедурам на цих станціях, за своєю суттю є небезпека, і ми б хотіли, щоб ці станції діяли відповідно до протоколів максимальної безпеки. Деякі невеликі відхилення від цих планів не обов’язково вказують на те, що гряде якийсь неминучий крах або інше зловмисне планування.

Тому ми повинні турбуватися про протоколи безпеки на станціях, але МАГАТЕ також підтвердило, що існує багато способів уберегти електростанцію, і саме такої поведінки ми можемо очікувати в найближчому майбутньому.

Зважаючи на це, необхідно підтримувати регулярне водопостачання для станції, тому важливо, щоб російські сили визнали, що захист станції важливе для всіх. Що викид радіації зі станції спричинить не лише руйнівний вплив на навколишнє середовище, серйозну шкоду для українців, які живуть неподалік, але також, ймовірно, вплинуть на російські військові сили та можуть легко перекинутися на інші території, включно з іншими регіонами Росії. Тому знищення однієї з цих (блоків) електростанції не є стратегічним варіантом для будь-яких військових і не є чимось, що забезпечить дуже велику перевагу.

Тож я вважаю, що ми повинні пам’ятати, що коли ми думаємо про ризики будь-якої небезпеки на цій станції, стимулом для всіх є гарантування безпечної роботи станції, і, сподіваюся, це те, що зроблено у співпраці з МАГАТЕ та тими, хто працював на заводі і досі допомагав ним керувати.

М.П.: А чи може це змінитися із просуванням українських військових на полі бою, коли вони, ймовірно, повертатимуть території та наблизяться до Запорізької атомної електростанції?

Л.З.: Я не військовий стратег і не думаю, що можу передбачити, що військові збираються робити на станції.

Якби відбулися якісь суттєві зміни в розташуванні сил поблизу, нам довелося б подумати про те, що це означатиме для тих, хто контролює завод, як виглядатиме перехід контролю за станцією. Усі ці питання висять у повітрі.

І МАГАТЕ каже, що вони не очікують, наприклад, що Україна та Росія підпишуть якийсь договір про управління станцією. Адже дуже важко зафіксувати такі деталі в активній зоні бойових дій, і ось чому нам потрібно переконатися, що електростанції та інша основна інфраструктура захищені та існують певні процеси, які можуть відбутись для адаптації до можливих умов бойових дій просто зараз.

Ми не знаємо, як це виглядатиме, але, сподіваюся, міжнародна спільнота готова допомогти в цьому.

Ядерна загроза Росії

М.П.: Якщо говорити про російські ядерні погрози та розміщення Кремлем ядерної зброї в Білорусі. Очевидно, у Росії відбулося багато подій із заколотом «Вагнера», але також Білорусь тепер бере участь у всіх цих подіях. Як взагалі, на вашу думку, можуть змінити ядерні загрози з боку Росії останні події?

Л.З.: Одним відносно чітким фактором у російській ядерній політиці є те, що їхня доктрина виокремлює (carve out – ред.) можливість для країни використовувати тактичну ядерну зброю – ядерну зброю, яка може мати менший вплив, ніж деякі з найбільших видів зброї, хоча сьогоднішня тактична ядерна зброя все ще має більшу потужність, ніж зброя, яка використовувалася в Хіросімі та Нагасакі.

Тож Росія чітко дала зрозуміти, що вона може бути готова застосувати тактичну ядерну зброю за певних умов, наприклад, якщо на кону стоїть доля країни.

Протягом усієї війни Росія погрожувала ядерною зброєю. Це означає як зміну матеріальної політики, так і приведення російських ядерних сил у бойову готовність. Хоча незрозуміло, чи це була просто риторика зміни доктрини, чи це насправді передбачало значне переміщення російських сил.

І вони також зробили відверті словесні погрози або заяви на різних рівнях уряду, а також неурядові, але впливові діячі також використовували цю риторику. Тож російські ядерні загрози були постійними протягом усього конфлікту.

Тож наскільки серйозно ми можемо сприймати ці загрози і чи змінює це участь Білорусі? Те, що Білорусь надає певну підтримку Росії у проведенні військових операцій і розгортанні тактичної ядерної зброї в Білорусі, може бути витлумачено як сигнал про потенційну готовність Росії використовувати тактичну ядерну зброю в конфлікті. Я не маю на увазі, що Росія буде або хоча б планує використовувати цю зброю. Але вона намагається дати сигнал, що може бути готова це зробити за певних умов.

Це політика ескалації, спрямована на те, щоб викликати страх у свідомості не лише українців, а й західних союзників. Щоб вони не не вдавалися до певної межі ескалації, і, зокрема, Росія дала зрозуміти, що існує певна політика, як-от безпольотна зона (запроваджена в Україні за участі НАТО – ред.), яку вона не готова сприймати.

Тож Росія може фактично встановити певні кордони навколо конфлікту за допомогою ядерних загроз, і я думаю, що розміщення ядерної зброї в Білорусі посилює цю модель поведінки, а не змінює її.

М.П.: Тому у вашій недавній публікації ви порівнюєте російські ядерні погрози й ядерну риторику Північної Кореї. Поясніть основні відмінності та подібності між державами в цьому питанні?

Л.З.: Тож у моєму дослідженні я систематично розглядаю використання Північною Кореєю ядерних загроз. Я переглянула 124 тисяч документів північнокорейських заяв англійською мовою та дослідила, коли Північна Корея робить погрози своєму противнику, а з 1996 року в середньому Північна Корея робить близько 49 погроз на місяць, багато з них мають ядерну природу.

Теорії міжнародної політики могли б сказати нам, що це ситуація «хлопчика, який кричить про вовка». Північна Корея постійно погрожує ядерною зброєю. І як ми дізнаємося, чи дійсно ці погрози мають сенс? І ми також бачили такі розмови навколо російських ядерних загроз.

Ці вчені можуть припустити, що постійне використання ядерних погроз є порожньою риторикою і що ми не обов’язково знаємо, який висновок робити з ядерних погроз, які виглядають досить розрізненими, які надходять від різних рівнів уряду та повторюють різні ідеї та цілі.

Тож дослідження, яке я провела, покликане допомогти нам визначити деякі з цих загроз. Що я виявила в дослідженні Північної Кореї, то контекст полягає в тому, що погрози можуть надати нам два типи інформації.

По-перше, ми можемо подивитися на зміст загроз, щоб побачити типи питань, які дійсно хвилюють держави. По суті, куди вони можуть бути готові вкласти додаткові ресурси чи навіть в чому загострювати ситуацію?

І по-друге, ми можемо подивитися на частоту погроз і подумати про те, як ми можемо зрозуміти, коли можна побачити ескалацію.

Так, наприклад, у Північній Кореї, коли ми бачимо додаткові 9 погроз на тиждень, то наступного тижня ми можемо побачити збільшення ймовірності якоїсь провокації на 11 процентних пунктів. Наприклад, це випробування ракети чи транскордонна провокація.

Ця інформація говорить нам, що ці погрози є частиною ширшого пакету політики, згідно з якою держави погрожують, коли відчувають найбільшу загрозу.

Ми також можемо зробити схожий аналіз російських загроз. Коли Росія погрожує, ми можемо поглянути на зміст і сказати, наприклад, що Росія зробила кілька ядерних погроз, це вказує на те, що вони не бажають терпіти безпольотну зону з боку НАТО. І якщо це так, то ми могли б очікувати, що якщо НАТО прийме таку політику, Росія може фактично піти на ескалацію.

Погрози, по суті, є попередженням. Ця ескалація не обов’язково має бути ядерною. Застосування ядерної риторики у цих погрозах демонструє, що ставки високі, але не всі ці загрози слід буквально тлумачити як плани Росії застосувати ядерну зброю, принаймні не в неминучому сенсі.

Паралелі між ядерними загрозами Північної Кореї та Росії дають нам трохи впливу та розуміння того, чому держави погрожують ядерною зброєю та як ми можемо це інтерпретувати.

По суті, я стверджую, що ядерні держави використовують ядерні погрози, щоб продемонструвати сфери, де вони відчувають найбільшу загрозу, де вони можуть бути готові до ескалації, але ця ескалація не обов'язково має бути ядерною.

М.П.: Тоді що б ви сказали українцям, які занепокоєні ядерною загрозою? Чи вважаєте ви, що зараз ситуація більш небезпечна, ніж це було в інші часи, з огляду на ескалацію риторики зараз?

Л.З.: Жити в умовах ядерної загрози неймовірно важко, і хоча це події з дуже низькою ймовірністю, звісно, Україна хвилюється, і вона має хвилюватися.

Це підкреслює необхідність того, щоб міжнародне співтовариство об’єдналося та розробило способи захисту від ядерної загрози та план відповіді на випадок, якщо якась із цих катастрофічних подій дійсно станеться.

Тим не менш, важливо повторити, що це малоймовірні події, і ми не повинні очікувати, що кожна російська ядерна загроза, яка виходить з Москви, є ознакою того, що буде використана ядерна зброя, і ми повинні визнати, що є багато учасників, залучених у намагання переконатися, що ядерна ескалація не відбувається в Україні і, сподіваюся, не відбувається більше ніде у світі.

М.П.: Тож якщо підсумувати загалом ядерні загрози, що виходять з боку Росії, чи ви вважаєте, що зараз існує справжня небезпека?

Л.З.: Важливо, щоб ми визнали, що ядерні погрози вказують на наявність серйозної занепокоєності безпекою, і що Росія може навіть розглянути певну ескалацію, якщо перетнуті певні межі, які вона намагається встановити.

Але якщо розглядати кожну ядерну погрозу як знак того, що Росія збирається застосувати ядерну зброю, ми можемо іти на поступки Росії, які можуть не бути корисними чи стратегічними.

Ми повинні реагувати на ці загрози так, ніби вони серйозні. Але в той же час ми не можемо допустити, щоб здавалося, що використання ядерної погрози для спроби примусу України чи інших західних держав є успішним. Якщо країни НАТО припиняють протистояння кожного разу, коли хтось із російського уряду озвучує окрему ядерну погрозу, тоді ми не зможемо розробити ефективні політичні рішення.

З іншого боку, якщо ми ставимось до всіх загроз як до пустих балачок, що вони нічого не означають, то ми можемо випадково підштовхнути війну до ескалації, якої можна було б уникнути. Це делікатний акт балансування, але надзвичайно важливий для України та для ширшого міжнародного порядку.