Уособленням суддівської сваволі співачка називає справу Павличенків, яка набула гучного розголосу завдяки рухові футбольних фанів, що підняввся на їхній захист. Долею батька і сина Павличенків, під впливом акцій протесту, уже заопікувались в офісі українського Уповноваженого з прав людини. А тим часом Руслана заявляє: «Ніхто не може почуватися у безпеці в такій країні, де такі суди і такі судді». І закликає усіх небайдужих – не мовчати!
Співачка Руслана зняла кліп у тюремній камері. Після гуцульських «Диких танців» та барабанів Майдану це – нова українська екзотика. Тюрма – сучасний символ України, вважає Руслана. Якщо ти ні в чому не винний, це не означає, що ти застрахований від наручників.
Саме у такому новому сценічному образі – зі скутими руками та у супроводі омонівців – співачка з’явилася на скликану нещодавно прес-конференцію. Як каже Руслана, увесь цей епатаж – її спосіб висловити протест проти суддівської сваволі в Україні. Приводом послужила гучна справа Павличенків – батька і сина, яких бездоказово засудили за вбивство.
Руслана Лижичко каже:
«Цей кліп, який ми зняли у тюрмі, і ця пісня «Ейфорія» має послужити зараз хорошій справі. І в мене як у музиканта і як у людини з’явилась мотивація, гарна і сильна. Я хочу помогти чесним людям. Я хочу помогти родині Павличенків. Тому що я не побачила доказів їхньої провини. Як і дуже багато справ в Україні, які не доведені, а люди сидять за ґратами, прості люди. Коли ще вони одне одного саджають і розборки влаштовують на своєму рівні – це їхній зоопарк, вибачте за таке слово. А коли вони починають чіплятися до простих людей, мені здається, вони дуже зариваються. І вся оця наша суддівська гілка влади, все, що відбувається в судах, це вже не смішно».
Руслана наголошує: їй болить саме доля простих людей. До політики і політиків їй більше немає діла. Вона підняла свій голос на захист тих, кого захистити більше нікому. Тепер добиватиметься публічного суду. Аби кожен зміг побачити: або є докази вини Павличенків, або таких доказів нема.
Руслана продовжує:
«Зараз найважливіше добитися, щоб апеляційний суд, який відбудеться 15 чи 16 січня, щоб він став публічний. Щоб у нас судді нарешті затремтіли, що вони не можуть сховати брудні справи, замовлені зверху, собі десь там в шафу і робити з простими людьми все, що їм хочеться. Що на когось можна повісити чужий злочин, і це зійде з рук. Просто в будь-якій нормальній країні такі речі суспільство не залишає. І моя заява була лише спробою звернути увагу людей, щоб вони зрозуміли, що це не жарти, і на місці Павличенків може опинитися будь-хто з нас».
Руслана назвала свою акцію проти суддівської сваволі в Україні «Не мовчи!»
Руслана Лижичко: «Принаймні я не буду мовчати. От хай кожен себе запитає, чи варто мовчати зараз».
Співачка Руслана зняла кліп у тюремній камері. Після гуцульських «Диких танців» та барабанів Майдану це – нова українська екзотика. Тюрма – сучасний символ України, вважає Руслана. Якщо ти ні в чому не винний, це не означає, що ти застрахований від наручників.
Саме у такому новому сценічному образі – зі скутими руками та у супроводі омонівців – співачка з’явилася на скликану нещодавно прес-конференцію. Як каже Руслана, увесь цей епатаж – її спосіб висловити протест проти суддівської сваволі в Україні. Приводом послужила гучна справа Павличенків – батька і сина, яких бездоказово засудили за вбивство.
Руслана Лижичко каже:
«Цей кліп, який ми зняли у тюрмі, і ця пісня «Ейфорія» має послужити зараз хорошій справі. І в мене як у музиканта і як у людини з’явилась мотивація, гарна і сильна. Я хочу помогти чесним людям. Я хочу помогти родині Павличенків. Тому що я не побачила доказів їхньої провини. Як і дуже багато справ в Україні, які не доведені, а люди сидять за ґратами, прості люди. Коли ще вони одне одного саджають і розборки влаштовують на своєму рівні – це їхній зоопарк, вибачте за таке слово. А коли вони починають чіплятися до простих людей, мені здається, вони дуже зариваються. І вся оця наша суддівська гілка влади, все, що відбувається в судах, це вже не смішно».
Тюрма – сучасний символ України, вважає Руслана. Якщо ти ні в чому не винний, це не означає, що ти застрахований від наручників.
Руслана наголошує: їй болить саме доля простих людей. До політики і політиків їй більше немає діла. Вона підняла свій голос на захист тих, кого захистити більше нікому. Тепер добиватиметься публічного суду. Аби кожен зміг побачити: або є докази вини Павличенків, або таких доказів нема.
Руслана продовжує:
«Зараз найважливіше добитися, щоб апеляційний суд, який відбудеться 15 чи 16 січня, щоб він став публічний. Щоб у нас судді нарешті затремтіли, що вони не можуть сховати брудні справи, замовлені зверху, собі десь там в шафу і робити з простими людьми все, що їм хочеться. Що на когось можна повісити чужий злочин, і це зійде з рук. Просто в будь-якій нормальній країні такі речі суспільство не залишає. І моя заява була лише спробою звернути увагу людей, щоб вони зрозуміли, що це не жарти, і на місці Павличенків може опинитися будь-хто з нас».
Руслана назвала свою акцію проти суддівської сваволі в Україні «Не мовчи!»
Руслана Лижичко: «Принаймні я не буду мовчати. От хай кожен себе запитає, чи варто мовчати зараз».
