Протягом майже трьох років війни західні оглядачі намагаються зрозуміти, наскільки росіяни підтримують агресію своєї країни проти України, чи вірно говорити, що це "війна Путіна", як твердить російська опозиція за кордоном, чи вірити українській владі, яка стверджує, що росіяни є співучасниками злочину Кремля.
Американський тижневик The New Yorker вирішив самостійно проаналізувати серію інтерв'ю з росіянами, записаних влітку та восени 2023 року російською групою “Лабораторія публічної соціології” (P.S. Lab).
Автор статті в The New Yorker, Кіт Ґессен, каже, що “небагато росіян були рішучими прихильниками війни”, але більшість з них “мали сказати щось складніше”.
Кіт, народжений у Москві як Костянтин Гессен, брат відомої публіцистки Маші Ґессен, викладає журналістику у Колумбійського університету, поспілкувався з членкинями соціологічної групи, яка подорожувала трьома різними регіонами Росії.
Вони намагалися дізнатися, що люди у цих трьох регіонах думають про війну в Україні.
У Свердловській області, Бурятії та на Краснодарщині дослідники пробули близько місяця.
Інтерв'ю під прикриттям світської бесіди
Вони не зізналися людям, що є соціологинями, натомість працювали під прикриттям, а P.S. Lab гарантувала допомогу, на випадок, якби “вони потрапили в біду”.
Інтерв’ю, свідчать автори, “розповідають інші історії”, аніж повідомлення у медіа, де “люди марширують, шикуючись у вигляді літери «Z» — символ підтримки Путіна і війни”, а люди зображені як “зомбовані”.
Люди були вражені війною, недовірливі, сумувалиЛабораторія публічної соціології
“Люди були вражені війною, недовірливі, сумували”, – йдеться у статті.
Непомітна війна
Одна з жінок повідомлення про можливе вторгнення вважала жартом та “американською пропагандою”. Сама дослідниця, яка з нею розмовляла, вивезла власного чоловіка з Росії, побоюючись призову.
У російській глибинці, свідчить вона, люди ігнорували сам факт війни, не приходили на “провоєнні заходи” чи покази кіно, більшість з яких скасовувалися.
Люди не прагнули ділитися власними думками з інтерв'юеркою під прикриттям, але, наприклад, "чоловіки середнього віку, які пиячили з колишніми однокласниками" заявили їй, що “перемога — це коли ми повернемо всю Україну, Польщу, Румунію, Чехословаччину — коли ми повернемо все”.
Але більшість інших людей говорили протилежне, запевняє інтерв'юерка.
Чи довіряти соціологічним опитуванням
The New Yorker ставить під сумнів опитування, які з початку війни свідчать – більшість росіян підтримує дії Кремля та війну.
Водночас, як повідомляв Голос Америки, експертка програми “Європа, Росія та Євразія” Центру стратегічних та міжнародних досліджень Марія Снєговая опублікувала звіт про те, чому результати досліджень варто вважати релевантними навіть в умовах утисків у сучасній Росії.
Усе ж P.S. Lab з початку війни сподівалася заперечити цифри досліджень, залучаючи зокрема дослідників пропаганди.
Росіяни поділяються на три чіткі групи. Найбільша - "не визначилися" щодо війниЛабораторія публічної соціології
У першій серії інтерв’ю після вторгнення вони “підтвердили свою підозру” – “замість того, щоб демонструвати широку підтримку війни, згідно з [результатами опитування соціологічного центру] Левада, росіяни поділяються на три чіткі групи: невелика група відданих прихильників війни (10-15%); така ж невелика група відданих противників війни; і третя, набагато більша група, яка не визначилася або опинилася між двома крайнощами”.
Звіт, опублікований у вересні 2022 року, містив висновок, що “віддані прихильники та противники війни насправді мають багато спільного” – вони були політизовані, жорсткі у своїх поглядах, нетерпимі до інших думок.
Представники усіх трьох груп “дедалі більше хотіли взагалі уникати обговорення цієї теми”.
“Ми зрозуміли, що більшість людей не мають усталеного ставлення до війни, тому наш метод був правильним”, — вважають у P.S. Lab.
“За Путіна вас розірвуть”
Одна з опитуваних жінок у Краснодарі після згадки інтерв’юерки про те, що “Путін розпочав війну” погрожувала покликати людей, які “за Путіна вас розірвуть”.
Інша інтерв’юерка, яка працювала у Бурятії, стала волонтером у центрі, де жінки плели маскувальні сітки.
Там вона побачила “громадянське суспільство, на яке багато росіян так довго сподівалися”.
“Але це було у вигляді шиття сіток для снайперів, щоб вони могли ефективніше вбивати українців”, – додала соціологиня.
Перехід від критики до виправдання
Жінки зізнавалися їй, що хочуть уберегти синів від мобілізації, але водночас цитували свої телеканали про те, що, мовляв “мирне населення в Україні вбивають США, а не Росія”.
“Це я постійно бачила, — сказала інтерв’юерка, — цей перехід від критики до виправдання”.
Сміються, коли я їм кажу, що українці обрали Зеленського. Вони не вірять, що хтось десь може обирати своїх лідерівІнтерв'юерка P.S. Lab
Росіяни також зневірені у демократії, свідчить вона, просто не вірять, що демократія існує, наприклад, “сміються, коли я їм кажу, що українці обрали Зеленського. Вони не вірять, що будь-хто і будь-де може обирати своїх лідерів. Вони думають, що це казка”.
А ще – для росіян “було дуже важливо довести, що вони не несуть відповідальності за [воєнні] злочини”, засвідчила жінка, яка проводила інтерв'ю під виглядом відвертої розмови.
Російський уряд назвав колектив групи “іноагентом”.
"Виявляються абсолютно звичайними людьми”
“Лабораторія” опублікувала вже свій третій звіт, разом з англійським перекладом, де стверджують, що слід говорити “не лише про опитування громадської думки”, а і про те, що “люди можуть, а що не можуть висловити в них”.
При цьому одна з інтерв'юерок засвідчила, що досвід роботи у глибинці “погіршив її думку про росіян”. Вона була шокована, дізнавшись, скільки старих друзів з її рідного міста підтримували війну:
“Ці люди були хіпі з довгим волоссям. Вони слухали західну музику. Тепер мені кажуть, що Захід хоче нав’язати нам нетрадиційні цінності. Я думаю, Боже мій, що з вами сталося”.
Але дослідниці, також, маючи прихильників війни серед власних батьків, наполягають, що носії "абсолютно страхітливих поглядів" “виявляються абсолютно звичайними людьми”.
“Що робити з цим спостереженням”, вони все ще розмірковують, пише The New Yorker.
Одна з авторок інтерв’ю каже: “Мої почуття до батьківщини ще більше посилилися. Не в тому сенсі, що це чудова країна, і я почала думати про неї краще. Але в тому сенсі, що вона моя”.
