Кожен українець мусить танцювати - у цьому переконані багато українців американської діаспори. Щоб опанувати польку і гопак, вони беруть позички в банку і приїздять вчитися в Україну.
Американські танцюристи – любителі і професіонали – 10 місяців живуть у різних регіонах України, навчаються народних танців у різних хореографічних колективах. Щоб познайомитися з учасниками цьогорічної програми, кореспондент "Голосу Америки" Оксана Лігостова вирушила до Полтави.
Релеве, пор-де-бра і пті-батмани. Артисти балету Полтавської обласної філармонії розігріваються перед репетицією. Скоро виступ: до щорічного фестивалю "Полтавська галушка" готують нову програму українських фольклорних танців.
Серед українських танцюристів – гості з-за океану. Двоє канадійців і американець. Аби вивчати в Україні український танець, кожен заплатив 15 тисяч доларів з власного гаманця, декому навіть довелося позичатися в банку.
"Я дуже люблю українські танці. Щоразу як вийду на сцену, стає так весело і радісно", - каже танцюрист зі США Джоната Гейнал.
Джонатан – із Клівленда, тут в Україні усі його кличуть Іван. Він шкільний учитель, а український танець для нього - хобі. Навчився від бабусі, уродженки Львівщини – ще малим показала йому "присядки" і "линок". Джонатан далеко не вперше приїздить в Україну. І всерйоз подумує залишитися тут назавжди.
"Танець робить мене як українця ближчим до своєї культури, нашої спадщини. Україна завжди була величезною частиною мого життя. Але і танець близький моєму серцю. І я не можу жити без одного і другого", - розповідає Джонатан.
Їхня програма вивчення українського танцю розрахована на 10 місяців. Вони вже побували на Волині, Буковині, у Києві і Львові. І ось тепер – центральна Україна, Полтава. Танцюють разом із професійними колективами, у кожному регіоні опановують місцеву мову танцю.
Довідались, що волинська полька зовсім не така, як буковинська, а та геть інакша, ніж полтавська. Кроки різні, і музика, і енергія. Відрізняється і танцювальна техніка в діаспорі і в Україні. Узяти хоча б бойовий гопак із шаблями.
Тімоті – професійний танцюрист з Канади, каже, звик робити великий замах зверху і від себе, а тут у Полтаві практикують менший і знизу.
Навіть назви трюків інші. Те, що по-українськи – кільце, по-англійськи зветься "бек-брейкер", тобто зламай-спину. А те, що для українців "підсічка", американці називають "кофі-грайндер" - кавомолка.
Вивчу українські танці, вивчу українську культуру і привезу усю цю інформацію до себе додому в Канаду
"Я як інструктор з танців хотів знати ще більше про українські танці, українську культуру, українську мову, українські традиції. Хоч я й вивчав усе це в університеті. Отож, коли випала нагода приїхати в Україну і 10 місяців усе це вивчати, я сказав собі: життя одне, повернуся туди, звідки походять мої предки, вивчу українські танці, вивчу українську культуру і привезу усю цю інформацію до себе додому в Канаду", - каже танцюрист з Канади Тімоті Джедок.
Провівши майже рік в Україні, хлопці кажуть – полюбили тут усе. За винятком російськомовних офіціантів. Бо важко замовляти їжу, коли не розумієш російської.
Хлопці розповідають – у діаспорі українські народні танці дуже популярні, подеколи навіть більше за бандуру, і чи не в кожному містечку, де живуть вихідці з України, є танцювальна студія. Допомагає почуватися українцем, навіть якщо від історичної батьківщини тебе відділив океан і кілька поколінь.
Кожен українець має танець у своєму серці
"Кожен українець має танець у своєму серці. Можна танцювати польку на весіллі, чи волинську польку з Волинським народним хором. Залежить, що кого робить щасливим. Але кожен українець мусить танцювати; це я знаю точно", - каже Тімоті Джедок.
Дивіться також: Пуерторіканець закохався в українські народні танці та вчить танцювати дітей в Нью-Йорку та Нью-Джерсі
