Якщо про вплив великих доз радіації на здоров’я людини відомо вже досить багато, то про невеликі щоденні випромінювання, які оточують сучасну людину, науковці знають недостатньо. Якими б не були безпечними атомні станції, мікровикиди трапляються практично усюди.
У Сполучених Штатах найбільше ядерних об’єктів, а саме шість, розташовано у штаті Іллінойс. Цей штат має більші потужності у виробництві ядерної електроенергії, ніж більшість країн світу. Тож саме у цьому штаті розпочався перший етап дослідження впливу невеликих, повсякденних доз радіації на людину загалом і ракові захворювання зокрема.
Атомна електростанція у містечку Брейдвуд діє з 1988-го року. Її потужності можуть задовольнити потреби в електроенергії двох мільйонів приватних будинків. У радіусі 80 кілометрів навколо станції, а саме таку відстань науковці вважають найбільш безпечною, живе майже п’ять мільйонів людей. Багато з яких мають певні застереження щодо станції. Це пов’язано з викидами тритію – радіоактивного ізотопу водню.
У 2007-му році група місцевих мешканців разом з органами місцевої влади судили компанію «Екселон», якій належить станція. Позивачі наполягають, що викиди забруднили питні джерела. Трьома роками пізніше у 2010-му компанія закрила справу, заплативши за проекти очистки місцевої природи. Щоправда, в комісії контролю над ядерними об’єктами США говорять, що викиди тритію, у даному випадку, не становили загрози, відповідно до існуючих державних стандартів.
Втім Вікторія Мітлінґ працівниця комісії з контролю над роботою ядерних об’єктів визнає, що інформація, якою керується комісія, визначаючи норми та обмеження викиду радіоактивних речовин в атмосферу, застаріла:
«Останнє дослідження було проведено приблизно 20 років тому. Деякі методики застаріли. Тож ми подумали, що настав час передивитися наявну інформацію і попросили академію наук провести незалежне дослідження».
Дослідження Академії наук очолює Джон Буріс:
«Зараз ми проводимо першу з п’яти зустрічей аби зібрати інформацію, яка б допомогла нам підготувати звіт про небезпеку захворіти на рак для мешканців територій прилеглих до атомних станцій».
У рамках вивчення цього питання, група, до якої увійшли вчені з різних країн світу, зібралась на першу зустріч у Чикаго. Дискусія співпала з катастрофою на японській атомній станції Фукусіма, яка вкотре нагадала світу про небезпеку ядерної енергетики. Однак, за словами Буріса, науковці не зосереджуються на катастрофічних випадках викиду радіації:
«Ми обговорюємо звичайну, щоденну роботу атомних станцій та життя людей навколо них. Звичайно, такі аварії як на Фукусімі та у Чорнобилі привертають увагу світу, але ці випадки мають невеликий вплив на наше дослідження».
А що має великий вплив, так це думки людей, які живуть безпесоредньо неподолік ядерних об’єктів переконує Буріс. Так на зустріч у Чикаго були запрошені мешканці усіх районів на території яких розташовані атомні станції у штаті Іллінойс.
Вікторія Мітлінґ сподівається, що залучення громадськості до участі в зустрічах науковців допоможе подолати недовіру, яка існує щодо атомної енергетики та контролюючих її державних органів:
«Вже той факт, що ми замовили дослідження у незалежній науковій установі з високою репутацією, повинен засвідчити в чому полягають наші пріоритети».
У рамках дослідження ще цього року будуть проведені подібні зустрічі в Атланті та Лос-Анджелесі. Результати своєї праці науковці планують оприлюднити наприкінці наступного року.
