У Великій залі Консерваторії – аншлаг. Попри побоювання організаторів, усі запрошені прийшли, ще й у супроводі родин. Багатьом не вистачило місця, дивляться виставу стоячи. На сцені – Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди. В залі – представники американського та українського бізнесу, урядових та неурядових організацій США, які працюють в Україні.
Концерт до 100-річчя Національної капели бандуристів примітний і тим, що до організації долучилась Американсько-українська ділова рада. Її голова, Морган Вільямс, каже, що вирішив підтримувати капелу, бо вважає, що та може бути цікава ширшій аудиторії в Україні та за її межами, якщо матиме відповідну підтримку.
«Чудові концерти, але погана робота з маркетингу!», - каже американець, який вже 20 років є шанувальником капели.
«Вони не дають так багато концертів, як мали б, – зауважує Морган Вільямс. – Певно, тому, що Міністерство культури не має достатньо грошей на організацію. Ось я й вирішив долучитися і підтримати деякі концерти. На сьогоднішній ми запросили членів Американсько-української ділової ради, аби більше американців дізналося про це самобутнє українське мистецтво. Для мене ця капела бандуристів – один з найулюбленіших музичних гуртів в Україні».
Jingle Bells українською та англійською у виконанні солістів Національної капели бандуристів України
Дехто з американців, які прийшли на концерт, має українське походження і тому добре знайомі з бандурою.
Як розповів «Голосу Америки» Енді Гундер, президент Американської торгової палати в Україні, колись у дитинстві він вчився грати на бандурі.
«Ще в Римі починав грати, коли мені тринадцятий минало... Пам’ятаю, що навіть мозолі мав на пальцях від бандури. І вітаміни мусив пити, щоб нігті були міцними».
Прийшла на концерт і Лідія Матіяшек, яка вже 25 років живе в Україні, консультує неурядові організації.
Розповідає: «Я починала грати на бандурі в Нью-Йорку колись у 70-80-90-і роки. Мій батько був редактором журналу «Бандура», який виходив у Нью-Йорку два десятиліття. У нас був ансамбль «Гомін степів», школа кобзарського мистецтва. Досі граю на бандурі, і донька моя грає».
Як додає пані Лідія, вона вже була на двох концертах до 100-ліття капели бандуристів. У тому числі на історичному концерті, де спільно, на одній сцені виступали капела з України і капела з Північної Америки.
А от Мік Мюллей на концерті капели вперше. Каже – раніше випадало почути бандуриста хіба що десь на Андріївському узвозі.
Мік не має українського коріння, але в Києві живе вже понад 20 років – відколи прибув сюди з першою групою волонтерів Корпусу миру США.
Зараз працює віце-президентом компанії The Echo-group.
Як каже Мюллей, «Я люблю українську культуру, українську музику. А бандура – це суттєва частина цієї культури. Тому радію, що потрапив на цей концерт».
Дивовижна, надихаюча, потужна, зворушлива – розхвалює капелу, відкриваючи концерт, Морган Вільямс. У його вступному слові – трохи інформації англійською про історію цього мистецтва та історію капели.
Не обов’язково знати українську, щоб зрозуміти, про що пісня – про військовий похід чи про любовну тугу. Зорієнтуватися допомагали й дотепні оголошення номерів англійською.
Пісня «Сусідка» у перекладі звучала як «The Girl Next Door». «Чорніі брови, карії очі» - як «Black eyebrows, brown eyes, the ultimate combination for the passion» . А в гумористичній пісні «Із сиром пироги» додали пояснення: це про хлопця, який «prefers cheese over love».
Дивіться також: Підсумки візиту української делегації до США
