14 лютого – це не тільки день усіх закоханих, але й спроба активістів по всьому світу нагадати, що до жінок свою «любов» чоловіки проявлять по-різному. В Україні, за останніми дослідженнями, кожний другий хоч раз зазнавав насильства різної форми. Більшість жертв – жінки й діти.
Щоб звернути увагу на проблему, спільну для цілого світу, небайдужі жінки та чоловіки вийшли в четвер на глобальну акцію «Мільярд протестів». Саме стільки, за даними міжнародного руху «V-Day», скривджених жінок існує на планеті. Вперше до цієї акції долучилися і українці. На Майдані Незалежності всі охочі разом із волонтерами затанцювали танок у знак протесту проти негідного ставлення до жінки.
Рівень насильства в Україні дуже високий, зізнається в інтерв’ю Голосу Америки представник Фонду народонаселення ООН в Україні Нузхат Ехсан.
«Основа цієї проблеми в нерівності, яка дуже прогресує в Україні. Уряд намагається щось робити, але треба ще й змінювати ставлення в самому суспільстві», – говорить Ехсан.
«Дивіться, що стало з цією дівчиною Оксаною, яку зґвалтували та спалили. Там не йшлося про справедливість, покарання винних, поки справа не набула широкого розголосу. Дуже багато чого треба змінити в законодавстві. Українське законодавство має багато «дірок», суперечностей щодо цього питання. Також інша проблема – рівність між жінкою та чоловіком на роботі, в доступі до різних можливостей», – вважає Нузхат Ехсан.
Наразі, за даними Фонду народонаселення ООН в Україні 44% українців хоч раз у житті переживали насильство по відношенню до себе. Більша частина з них – жінки й діти. Тим не менш, понад 75% з них ніколи не зверталися за допомогою ані до міліції, ані до відповідних соціальних служб.
«Якщо дивитися на офіційну статистику, то кількість звернень в гарячі лінії, МВС потрохи, але росте. Втім, експерти зазначають, що кількість тих, хто переживає насильство, мінімум в чотири рази більша. Тобто, звертається кожна четверта, п’ята жінка з тих, хто переживає насильство», – каже в коментарі Голосу Америки виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду «Українська фундація громадського здоров’я» Галина Скіпальська.
За її ж словами, інша річ, який рівень допомоги отримують жертви насильства у правоохоронних органах.
«Якщо це серйозне фізичне насильство, то справа дійде до розлучення, суду, психологічного стресу для жінки, її дітей. Ми говоримо про те, що потрібна кваліфікована психологічна допомога. Щоб у тих випадках, коли можна, сім’ю можна було б врятувати», – каже Галина Скіпальська.
Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка провів у 2012 році дослідження щодо ситуації насильства серед жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах. Опитування показали, що кожна друга зазнавала фізичного насильства. Найпоширенішами видами насильства виявилися ляпас, тягання за волосся і жбурляння предметами.
«Проблема насильства не виокремлена з інших проблем: і бідність, і безробіття, деколи вживання наркотиків, інші проблеми. Тому держава визнає проблему, щось робить, але громадські організації залишаються рушійною силою, аби держава робила конкретні кроки», – визнає Галина Скіпальська.
Щоб звернути увагу на проблему, спільну для цілого світу, небайдужі жінки та чоловіки вийшли в четвер на глобальну акцію «Мільярд протестів». Саме стільки, за даними міжнародного руху «V-Day», скривджених жінок існує на планеті. Вперше до цієї акції долучилися і українці. На Майдані Незалежності всі охочі разом із волонтерами затанцювали танок у знак протесту проти негідного ставлення до жінки.
Рівень насильства в Україні дуже високий, зізнається в інтерв’ю Голосу Америки представник Фонду народонаселення ООН в Україні Нузхат Ехсан.
«Основа цієї проблеми в нерівності, яка дуже прогресує в Україні. Уряд намагається щось робити, але треба ще й змінювати ставлення в самому суспільстві», – говорить Ехсан.
«Дивіться, що стало з цією дівчиною Оксаною, яку зґвалтували та спалили. Там не йшлося про справедливість, покарання винних, поки справа не набула широкого розголосу. Дуже багато чого треба змінити в законодавстві. Українське законодавство має багато «дірок», суперечностей щодо цього питання. Також інша проблема – рівність між жінкою та чоловіком на роботі, в доступі до різних можливостей», – вважає Нузхат Ехсан.
Наразі, за даними Фонду народонаселення ООН в Україні 44% українців хоч раз у житті переживали насильство по відношенню до себе. Більша частина з них – жінки й діти. Тим не менш, понад 75% з них ніколи не зверталися за допомогою ані до міліції, ані до відповідних соціальних служб.
«Якщо дивитися на офіційну статистику, то кількість звернень в гарячі лінії, МВС потрохи, але росте. Втім, експерти зазначають, що кількість тих, хто переживає насильство, мінімум в чотири рази більша. Тобто, звертається кожна четверта, п’ята жінка з тих, хто переживає насильство», – каже в коментарі Голосу Америки виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду «Українська фундація громадського здоров’я» Галина Скіпальська.
Наразі, за даними Фонду народонаселення ООН в Україні 44% українців хоч раз у житті переживали насильство по відношенню до себе. Більша частина з них – жінки й діти. Тим не менш, понад 75% з них ніколи не зверталися за допомогою ані до міліції, ані до відповідних соціальних служб.
За її ж словами, інша річ, який рівень допомоги отримують жертви насильства у правоохоронних органах.
«Якщо це серйозне фізичне насильство, то справа дійде до розлучення, суду, психологічного стресу для жінки, її дітей. Ми говоримо про те, що потрібна кваліфікована психологічна допомога. Щоб у тих випадках, коли можна, сім’ю можна було б врятувати», – каже Галина Скіпальська.
Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка провів у 2012 році дослідження щодо ситуації насильства серед жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах. Опитування показали, що кожна друга зазнавала фізичного насильства. Найпоширенішами видами насильства виявилися ляпас, тягання за волосся і жбурляння предметами.
«Проблема насильства не виокремлена з інших проблем: і бідність, і безробіття, деколи вживання наркотиків, інші проблеми. Тому держава визнає проблему, щось робить, але громадські організації залишаються рушійною силою, аби держава робила конкретні кроки», – визнає Галина Скіпальська.
