«Хоч би який президент не сидів у Білому домі, європейці насолоджуються одним зі своїх улюблених занять: критикувати свого трансатлантичного партнера. 2014 року вони собі в цьому не відмовляли», – пише Джуді Демпсі на сайті Центру Карнеґі.
Відносини між Європою та Штатами, на її думку, суттєво зіпсувалися, оскільки європейські еліти не хочуть визнати, що давні трансатлантичні зв’язки, засновані на ідеології «холодної війни», закінчилися. Європейці за звичкою вважають, що США як безперечний лідер Заходу повинні й надалі брати на себе відповідальність за безпеку та ініціативу у вирішенні війн і конфліктів, як це було починаючи з 1945 року. Однак і самі європейці, і дедалі менш численні американці, яких ще взагалі цікавить Європа, мають визнати, що це не так, інакше вони продовжуватимуть віддалятися одні від одних. «Ані Росія, ані Китай не зронять через це ані сльозинки», – пише політолог.
«Навіть більше, через таку позицію європейці загалом не вважають за потрібне збільшувати свої видатки на оборону чи ділитися обмеженими ресурсами і дедалі дорожчою військовою допомогою. Для багатьох європейських країн криза в Україні не стала каталізатором, який змусив би Європу почати серйозно ставитися до власної безпеки», – пише авторка.
Водночас якщо щось іде не так, як треба, наприклад, на Близькому Сході, європейці поспішають показати пальцем на винуватця – ті самі Сполучені Штати, зазначає вона. І ще вони гадають, що Обаму не цікавить Європа – попри те, що 2014-го він відвідав сім європейських країн.
«Однак саме під тиском США НАТО посилило повітряний захист у країнах Балтії у відповідь на вторгнення Росії на сході України. Польща та країни Балтії трохи заспокоїлися, особливо тому, що знали: ЄС точно не збирається грати будь-яку роль у забезпеченні безпеки, і навіть не зможе цього зробити», – пише Демпсі.
В основі всього цього – інтелектуальні лінощі, якщо не байдужість, європейців, і що довше це триватиме, то більший ризик, що відносини будуть атрофуватися саме тоді, коли вони мають посилюватися, пише авторка.
Єдине, що дає надію на зміцнення цих відносин – це трансатлантичне партнерство у сфері торгівлі та інвестицій. Однак більшість європейських лідерів сприймають його без ентузіазму, вважаючи, що цей проект – лише для великих корпорацій чи що найбільшу вигоду від нього отримають США.
Та якщо 2015 року європейські еліти не підтримають цей проект, його не буде реалізовано, і, як наслідок, не буде стимулу розбудовувати нове трансатлантичне партнерство.
«Натомість США й надалі повільно віддалятимуться від Європи, яка застрягла в минулому. Ця втрата буде небезпечною та неоціненною», – підсумовує політолог.
«Кризу в Україні на 2015 рік заморожено» – під таким заголовком вийшла колонка П’єра Бріансона в Reuters. Хоча санкції проти Росії виявилися несподівано болючими, Кремль не виказує намірів припинити «грати м’язами». Навпаки, Москва натякає, що готова до економічної ізоляції – принаймні протягом найближчих пари років.
Однак європейська економіка теж страждає. Тому Євросоюзу, який у березні 2015 року повинен буде вирішувати, чи продовжувати ці санкції, важливо визначити їхню чітку мету, а також стратегію, яка за ними стоїть.
«Чи відкритий Путін для угоди, яка послабить напругу в Східній Україні? Чи, навпаки, він почав довгу гру конфронтації на грані допустимого, від якої не відмовиться за будь-яку ціну? Відповідь на ці запитання може дати лише Кремль. Але якщо в Європи не буде чіткої мети, російський президент отримуватиме неоднозначні сигнали – а криза в Україні залишатиметься замороженою», – підсумовує автор.