4-те березня наближається. А потім? Які трансформації чекають Росію після виборів? Дискусії на тему змін, що назрівають у країні та причини, які їх прихід уповільнюють, не припиняються.
«Вибір, який стоїть перед Путіним, це – Кремль або в'язниця. Це і змушує його триматися за владу», – так вважає Роберт Орттунг – асистент директора Інституту європейських, російських та євразійських досліджень при Університеті ім. Джорджа Вашингтона. Цією думкою він поділився з учасниками організованого Інститутом семінару, в самій назві якого було присутнє питання: «Чи підходить до кінця ера Путіна»?
«Це – не кінець путінської ери, але початок її кінця», – так охарактеризував стан справ у Росії колишній прем'єр-міністр Бельгії Гай Верхофстадт (президент Групи Альянсу лібералів і демократів в ім'я Європи). «Путін – уточнив Верховстадт – йде на вибори під гаслом стабільності, але насправді слід говорити про стагнацію. Ось лише кілька показників: корупція в сьогоднішній РФ на рівні Гвінеї. Умови для ведення бізнесу як в Уганді. А рівень економічної конкуренції як в Шрі-Ланці».
«Не вирішені і проблеми внутрішньої безпеки, – продовжує політик, – і становище на Кавказі – очевидне тому свідчення. Расизм і дискримінація на етнічному ґрунті стали в путінській Росії буденним явищем. Про порушення законності не доводиться й говорити...»
Реакція суспільства? «Владна вертикаль, – констатує Верхофстадт, - втрачає популярність. Активний середній клас вийшов на вулиці, незважаючи на тріскучій мороз. І влада явно стривожена».
Цією тривогою, вважають спостерігачі, і пояснюється передвиборна тактика Кремля.
«Безсумнівно, Путін переможе, – вважає директор правозахисної організації Дім свободи Дейвид Креймер, – але настільки ж безсумнівною є і його поразка. Нинішні вибори не відповідають ні міжнароднім стандартам, ні навіть російській Конституції. Путін показав свій страх. Хіба не про страх свідчіть зняття з дистанції Явлінського, перестановки на «Ехо Москви», перевірки телеканалу «Дощ» і «Нової газети»? А хвиля антиамериканізму, що обрушилася на посла Макфола? Її мета – зобразити справу так, ніби це Держдеп маніпулює діями російської опозиції і затушувати справжню причину, яка викликала протести, – корупцію, з якою люди стикаються щодня і яка починається на самому верху... Для чого ж виробляти цю суміш зарозумілості і невпевненості? Це пояснюється лише одним – стабільності в країні більше немає».
Що ж чекає Росію після 4-го березня?
«З рейтингами Путіна таки немає повної ясності. І якщо він не здобуде перемоги в першому турі, то я не став би недооцінювати перспектив руху під гаслом «Хто завгодно, тільки не Путін», – вважає Дейвид Креймер.
Але в такому разі хто ж – Зюганов? Іншими словами, питання залишаються. Одне з них: яку позицію слід зайняти міжнародній спільноті?
«Те, що відбувається – це сигнал. Потрібна нова політика щодо Росії. Європейський парламент ініціював новий Гельсінській процес. Наша група – ліберали і демократи – бере участь у цій ініціативі особливо активно. Ми – за прагматичну співпрацю з Росією. Але водночас – за санкції в разі потреби. За дії, подібні діям США в зв'язку зі справою Магніцького. Ми співпрацюємо з російською демократичною опозицією – з «Яблуком» і ПАРНАСом», – заначив Гай Верхофстадт.
Існує, однак, ще одне питання. У телефонному інтерв'ю кореспонденту Російської служби «Голосу Америки» журналіст і письменник Дейвид Саттер вважає можливим такий розвиток:
«Конфронтація буде рости і Путін не зможе перемогти без репресій. Майбутнє покаже, чи в змозі він вдатися до репресій в масштабах, необхідних для того, щоб забезпечити його подальше перебування при владі».
Що може зробити в подібній ситуації міжнародне співтовариство?
«Про можливість репресій щодо опозиціонерів після 4-го березня говорилося не раз. Згадаймо про людей, звезених до Москви для участі в проурядових мітингах. А заодно – про тих, кому доручено за ними стежити», – висловив свої застереження Девйвид Креймер.
Втім, Роберт Орттунг вважає, що міжнародна спільнота в даній ситуації може мало що зробити.
А сама опозиційна активність? На думку московського політолога і публіциста Дмитра Шушаріна, який дав Російській службі «Голосу Америки» інтерв'ю по телефону, «мітингова активність швидше за все зійде нанівець. Але протестний рух в цілому – фактор довготривалій. В пісок воно не піде».
«Я передбачав відсів значної частини псевдолідерів, які прийшли попіаритися, прийшли за швидким успіхом, але які нездатні до тривалої роботи. На зміну їм прийдуть ті, хто до неї здатний – причому в не дуже сприятливих умовах», – підсумував Шушарін.
В якому напрямку працювати опозиції?
У телефонному інтерв'ю «Голосу Америки» російський політолог Віктор Мілітарі заявив:
«Більшість нашого народу просто не вірить, що чесні вибори можливі. Але якщо б на Болотяній площі заговорили про заставні аукціони, про приватизацію та про соціально-економічному нерівність, то вся Росія почала б дивитися на трибуни протестних мітингів з набагато більшім інтересом».
